Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

- Місцевість пуста, жодного села окрім цього, не стояло, лише вдалечі, а нестися ще стільки ж батько б не став, врешті, якщо втомився мій кінь, втомився б і його, - Відповів Яким.

- Розумно.

- Трохи далі цього згарища, я побачив хатину, під’їхав, але нікого не знайшов, жодних слідів, - Завершив Яким.

Риба у воді все так же показово вистрибувала, але тепер не дратувала. В повітрі почав висіти запах спаленого сіна.

- І тоді ти вирішив знайти мене, - Спробував здогадатися Євтим.

- Більше я не мав куди йти, гадав ви щось знаєте.

Євтим важно видихнув повітря і перевів свій погляд з Якима на масивні тополі, що звисали над озером. Погляд старого вдалося витримати і він швидко перестав здаватися таким важким. А радше добрим.

- Якби ж я знав, синку, якби ж я знав.

Після ще невеличкої тиші, стаючи, Євтим сказав:

- Йдімо поїмо, Катря зготує.

- Дякую, але мушу їхати далі, - Відповів Яким.

- А я не прошу, я прямо кажу, що ти нікуди не поїдеш, поки не зайдеш до господи.

- Тим паче, - за мить додав Євтим, - Куди тобі їхати? Ще й наніч. Переночуєш, а вранці ми подумаємо, що робити далі.

Євтим підійшов до Якима і бадьоро, всміхаючись, поплескав хлопця по плечу

- Свирид дасть собі раду, якби я з ним залишився, ніколи б не боявся, - тихо сказав старець і почав збирати своє приладдя для риболовлі, - А лише глянь, що в наших озерах плаває.

 

***

Яким вів коня за віжки, дід Євтим розповідав історію про те, як місяць тому всім селом ловили по полю п’яного хлопа, якого називали Чубайлом. Кличку таку отримав, бо носив велитенського чуба і гордо його зачісував, лишень виходив в люди. Виглядало це гарно чи модно - справа смаку, а от в чому жителі села Лелечки не сумнівалися, так це у хоробрості Чубайла пити наспір. Яким почав здогадуватися, що це не перша і не остання перепитія в селі, то ж легко всміхнувся і роздивився навколо.

Село Лелечки знаходилось набагато дальше Чигирина, але в місцевості надзвичайно живописній. Дорога з озера супроводжувала невеличкими схилами, які легко проходились. Ближче до людських городів, почалась кам’яна огорожа, що обривалась час від часу. Увесь час Якима не покидало відчуття, що він вдома.

Дійшовши до початку селище, дід Євтим почав хвалитися, що в радіусі 30-ти кілометрів, не знайти таких живописних хат, розмальованих і прибраних. Воно й справді було так, Яким звернув увагу на майстерне малювання на стінах, одразу ж. А другим, що впало в око, був масивний ліс, що стояв позаду і створював відчуття прихистку і захищеності.

По центру стояв колодязь, обов’язковий елемент кожного села, в самому кінці вулиці, біля лісу, знаходилась кузня, до якої час від часу навідувались люди з поломаними сапами, серпами й ґралями. Звичайно селяни пробували пояснити ковалю на ім’я Мартин, що ставити кузню так близько до дерев - це вогненебезпечно, але Мартин в свою чоргу заперечував, пояснюючи таку необхідність кращим провітренням від небезпечних опарів за рахунок протягу. І взагалі «Що вам неукам знати? Кую так вже 5 років і нічого не сталося».

Подвір’я діда Євтима знаходилося з правого боку села і виглядало воістину заможним, як і всі хати, були побілені його дві забудови: хлів і оселя. Обведені дерев’яним парканом, що тягнувся аж до кінця садка, який він посадив, щойно приїхав після закінчення служби. Євтим розповідав, що має в планах поставити пару вуликів і почати збирати мед, для дерев корисно і завше можна завести на продаж.

- А з чого живе ваше село?, - Запитав Яким, щойно ставши ногою на подвір’я.

- По більшій мірі з того, що вполюють в лісі. Лисиці люблять курей, то ж їх популяцію стараємось тримати на рівні безпечної. Хутро вивозимо й продаємо, а все решта маємо від землі, - Євтим вийшов на середину подвір’я і гучно промовив, - Катерино!, - Добавивши слова з пісні, - Кормилець вдома, крий на стола!

З оселі вийшла жінка трохи молодша за Євтима, Катря була його сестрою і дійсно, риси обличчя навіть в такому віці, можна співставити знайшовши схожість.

- Знайомся, Яким, козак ні в року, сьогодні в нас ночує.

Хлопець трохи вклонився і випрямившись, зупинив погляд. Чорноволоса й струнка, вродлива молода дівчина появилась з садка, з повним кошиком ягід.

- А це, Якиме, Софія. Ти ще малий був, як вона гостювала у вашому маєтку, але добре пам’ятаю, що коли прийшов час їхати, вас було не відірвати, - Трохи тихше сказав Євтим.

Яким, як і любий хлопець при вигляді вродливої дівчини, став каменем і ні вперед, ні назад, остовпів і втупив очі. Євтим засміявся і поворушив дівчат поратися на кухні, а сам пішов шукати для коня овес і воду. Яким повів Вереса і поки той жадібно пив, наважився почати розмову.

- Софію я давно бачив.

- Ото ж бо, - відповів Євтим, - То може надивишся,  - сміючись.

- Та куди мені, я місця по світу знайти не можу…

- Що тобі, що їй, пора під вінець, - рішуче перебив Євтим, - А кращого парубка за тебе, я поки не бачив. То ж, як тільки знайдеш батька - вертайся в Лелечки, а зараз, йдемо їсти.

Оселя справді була прибраною, зустрічала невеличким коридором. В основному приміщенні, з лівого боку стояла велика піч, де якраз був розведений вогонь. З іншого боку, у верхньому куті, стояла на невеличкій поличці, ікона Божої Матері.

Євтим широко перехрестився, Яким слідом за ним. Двоє сіли за стіл і Катря почала доставляти тарілки з їжею.

Українська кухня і тим паче гостинність, славилися своєю щедрістю. М’ясо приготовлене всіма можливими способами, нарізане сало, настояне в солі чи прянощах, викладені овочі і звичайно по центру стола, стояв хліб.

- Добре мушу сказати, ви живете, - Сказав Яким, розглядаючи стіл.

- Нууу, а як, - Відповів Євтим, беручи до рук бутель з домашньою наливкою, - Колись мав щастя гостювати на хуторі одного козака з Переяславського полку, була то важна людина, - Продовжив з неменш важним тоном, - Оце приїхали ми переночувати, а поїхали за три дні і з набитими сумками всякого доброго їдла.