Читати книгу - "Між світлом та темрявою, Мара Найт"

Кора стояла в центрі зали, її голос звучав чітко і рішуче, відбиваючи ритм її думок. Всі погляди були спрямовані на неї, а атмосфера була насичена напругою.

— Добре, я йду наверх в кімнату відпочинку, — сказала Кора, роблячи крок до сходів. — Ви теж йдіть, кожен має відпочити перед завтрашнім шляхом.

Нікселіна кивнула, а Астарот тихо зітхнув, ніби обмірковуючи щось важливе. Решта залишила залу, і тиша оповила простір. Кора піднялася сходами до своєї кімнати, де на неї чекала звична тиша, але всередині їй було важко заспокоїти думки. Вона лягла на ліжко, закривши очі, але сном не йшлося. Всі її думки були про те, що чекає на неї в світі демонів, про силу і відповідальність, що лягала на її плечі.

Раптом двері тихо відчинилися, і в кімнату увійшла Нікселіна. Кора не здивувалася, хоча спочатку вона не хотіла, щоб хтось порушував її самоту. Мати підійшла до столу, і її погляд одразу зупинився на родинній книзі, що лежала відкритою на ньому. Нікселіна повільно підняла погляд і, злегка нахиливши голову, сіла на край ліжка, не порушуючи тиші. Її очі наповнилися важким змістом, коли вона заговорила:

— Ти не можеш просто залишити все без відповіді. У тебе багато питань, і я знаю, що ти хочеш зрозуміти. Можеш розповісти мені, що турбує тебе?

Кора повільно повернула голову до матері, зібравши в собі все, що відчувала. Вона зітхнула, намагаючись знайти слова, щоб виразити те, що її мучило.

— Я... не знаю, що буде далі. І я не знаю, чи готова я до цього. Чому це все навалюється на мене саме зараз?

Нікселіна тихо посміхнулася, і погляд її м'якшав, хоч і залишався з серйозним виразом.

— Ти була готова до цього завжди, Коро. Іноді навіть не розумієш, як багато в тебе сили, поки не опинишся в ситуації, коли її потрібно застосувати. Ти вже вирішила, що будеш робити. Не дай сумнівам зупинити тебе.

Кора мовчала, її погляд був втрачений у вікні, де ніч вже почала облягати світ. Вона не знала, чи можна бути готовою до такого, але в той самий момент усвідомлювала, що у неї не було вибору. Вона була тими, кого шукали. Вона була тією, хто мусить стати.

Нікселіна поклала руку на її плече, тихо промовивши:

— Не переживай. Я завжди буду поруч, допоможу тобі, як зможу.
Кора лише кивнула, вдячна за її підтримку, і хоч вона все ще відчувала біль від відповідальності, розуміла, що разом з нею стоїть щось більше, ніж просто обов'язок. Це було її призначенням.

В кімнаті панувала тиша, тільки легкий вітерець ледь колихав штори. Кора і Нікселіна сиділи поруч, і ніби весь світ затих, чекаючи, щоб вловити кожне слово, що пролунало з їхніх вуст. Погляд Нікселіни був спокійним, але її очі відбивали глибоке розуміння та тугу. Вона не поспішала, даючи дочці час подумати, перш ніж заговорити.

Кора дивилася в темряву за вікном, її думки були десь далеко, там, де минуле тісно перепліталося з сьогоденням. І тоді Нікселіна порушила тишу, її голос був м’яким, але звучав зсередини, як відлуння глибоких почуттів:

— Як ти жила ці роки? — запитала вона, її слова були наповнені тихим, але рішучим інтересом. — Чи Олівія та Алекс піклувались про тебе, чи вони дійсно стали твоїми батьками?

Це було питання, яке повертало Кору в часи спокою, коли вона ще не знала правди. Вона повільно перевела погляд на стелю. Вона затримала подих і розпочала свою розповідь, ніби знову перегортаючи сторінки того життя, яке вона сприймала як своє, доки не дізналася правду.

— Так, вони піклувались про мене, — сказала Кора, її голос був тихим, але в ньому відчувалася внутрішня сила. — Олівія і Алекс... вони були для мене найкращими людьми, яких я могла б побажати. Вони стали моїми батьками не через кров, а через те, як вони ставилися до мене. Як любили, підтримували в важкі моменти. Вони давали мені все, чого я потребувала, навіть не знаючи моєї справжньої сутності.

Кора закрила очі, наче намагаючись зберегти в пам'яті кожну деталь, кожен момент того життя, яке було для неї нормальним і справжнім. В її серці на мить прокинулася суміш вдячності і болю. Вона затримала погляд і після короткої паузи продовжила:

— Я навіть не здогадувалась, що я не рідна їх донька. Вони не говорили про це. Для мене це було нормально — бути їхньою дочкою. Я була щаслива з ними. Вони обіцяли, що завжди будуть поряд, що я не буду відчувати себе самотньою. І так воно і було. Кожен день був наповнений любов'ю, навіть якщо інколи здавалося, що не все виходить.

Кора злегка посміхнулася, згадуючи, як Олівія допомагала їй із домашніми завданнями, а Алекс вигадував різноманітні ігри, щоб розвеселити її. Ці спогади були теплі, але водночас давали їй відчуття втрати, яке вона ще не могла повністю осмислити.

— Вони дали мені те життя, яке я ніколи не думала, що можу мати. Вони показали мені, що означає бути щасливим, навіть якщо не маєш кровних зв'язків. Вони вчили мене бути вдячною за все, що є. І навіть коли я дізналася правду, це не змінило того, що я відчувала до них. Вони зробили мене щасливою, дали можливість бути собою.

Нікселіна мовчки слухала, її очі були сповнені співчуття і розуміння. Вона тихо поклала руку на плече Кори, не порушуючи тихої обстановки.

— Ти зробила їхні життя повними, і вони, у свою чергу, дали тобі все, чого ти потребувала. І хоча це було важке відкриття, я горда тобою. Ти завжди будеш їх дочкою, навіть якщо правда інша, — сказала Нікселіна, її голос був ніжним, але сповненим сили та підтримки.

Кора лише кивнула, вдячна за підтримку матері, але всередині ще боролися емоції, які вона не могла повністю висловити словами.

Кора зробила кілька кроків до матері і міцно її обійняла. Це був не просто жест, а спроба висловити всі ті почуття, які не могли знайти слів. Вона відчула, як тепло Нікселіни обгорнуло її, і на мить світ ніби зупинився.

— Дякую, — прошепотіла Кора, ледве стримуючи сльози. — Дякую за те, що ви віддали мене таким добрим людям.

Нікселіна ніжно погладила Кору по спині, відчуваючи, як її серце стискається від гордості й водночас провини за ті роки, які вони втратили.

— Кора, це ми повинні дякувати тобі за те, що ти витримала все це, — сказала вона тихо, але впевнено.

Кора трохи відступила, але все ще тримала руки на плечах матері, дивлячись їй прямо в очі.

— Що ти відчула, коли віддавала мене їм? — запитала вона, голос її був сповнений цікавості й хвилювання. — Вони казали, що ви з ними дружили: ти, Алекс і Олівія, та батьки Деметри. Як ви почали дружити?

Нікселіна на мить замислилась, її погляд потонув у спогадах. Вона злегка усміхнулась і почала говорити:

— Ми переховувались у них, коли я була вагітною тобою, — пояснила вона. — Твій батько і я… тоді ми тікали від ворогів, які не хотіли, щоб ти народилася. Олівія, Алекс і батьки Деметри ризикували всім, ховаючи нас. А коли ти з'явилася на світ, ми знали, що не зможемо захистити тебе, якщо залишимося разом. Ми довірили їм найцінніше, що у нас було, — тебе.

Кора мовчки слухала, її серце стискалося від уявлення того, через що довелося пройти її справжнім батькам. Але в голові виникло ще більше запитань.

— А як ви з батьком потрапили у вимір хаосу? І стазис… чому там був великий купол і капсули, в яких ви лежали? — вона говорила швидко, не в змозі стримати потік думок.

Нікселіна знову усміхнулася, цього разу трохи сумно, і подивилася на Кору з м'яким розумінням.

— Насправді, це ти зробила, — тихо сказала вона.

— Я? — Кора не могла повірити в почуте.

— Так, але в стазис ми потрапили… ми ще самі до кінця не знаємо, як це сталося. Вимір хаосу — це місце, де час і простір не підкоряються звичним законам. Ми пішли туди, щоб захистити тебе, але… капсули і купол — це твоя сила, хоча ти, можливо, не пам’ятаєш цього.

Кора спробувала осмислити ці слова, але все здавалося таким нереальним.

— Я… я нічого не пам'ятаю про це, — зізналася вона.

— І це нормально, — заспокоїла її Нікселіна. — Ти була ще зовсім маленькою, але навіть тоді твоя сила перевершувала все, що ми могли собі уявити. Твоя магія створила купол, щоб захистити нас, але, здається, це мало свою ціну.

Кора замислилася, її погляд потонув у темряві кімнати. Стільки всього потрібно було зрозуміти, прийняти. Але зараз вона знала головне: вона була не одна, і поруч із нею є ті, хто готовий допомогти розкрити всі таємниці її минулого.