Читати книгу - "Королева мого серця, Lika van Angel"

Нове життя

   Помітивши могутню фігуру короля Доріана, мій батько похапцем підвівся з трону. Ми з мамою повторили за ним, адже згідно з етикетом не мали права залишатися на місцях, коли до нас наближався правитель іншої країни. Нам потрібно було як слід привітати його, обов'язково дотримуючись протоколу офіційних зустрічей.
   - Раді бачити вас у Ланкасті, — солодко защебетав батько. - Сподіваюся дорога пройшла легко й ви перебуваєте в бадьорому настрої.
   - Дякую, вам Августе, — демон поважно кивнув. - Все добре, ми швидко дісталися Ланкасти. Королево...- чоловік поцілував мамину руку, після чого поглянув у мій бік. Лише мить тривав цей пронизливий погляд чорних очей, але в мене виникло відчуття, що король встиг зазирнути в глибину моєї душі.
   - Ми підготували для вас та вашого почту ситний обід і кімнати. Чого б ви бажали спершу: відпочити чи попоїсти? - мій батько зі шкіри ліз, що справити гарне враження на гостя.
   - Спочатку справи, — відрізав король Доріан. - Пройдімо до вашого кабінету.
Батько здивовано глипнув, проте погодився й вони залишили тронну залу.

***
   - Принцесо, король викликає вас до себе, — прошепотіла на вухо одна зі служниць замку.     В цей час ми з мамою проводили чаювання для жіночої частини делегації.
   Ось уже три дні правитель Сантори зачинявся в кабінеті з моїм батьком. Схоже, вони обговорювали щось аж надто важливе, оскільки на ці зустрічі нікого не запрошували.
   Я вже й забула про нашу нещодавню розмову з Еммою, адже король Доріан ні разу не звернув на мене увагу. Окрім коротких привітань чи слів ввічливості, ми взагалі не розмовляли. Напевно, я не зацікавила його величність. Чи засмучує мене це? Безумовно, ні.
   - Доню, йди вже, ти ж знаєш, що батько не любить чекати, — мама ніжно торкнулася моєї руки.
   О, я як ніхто інший знала про тяжку вдачу короля Ланкасти. Одного разу він дав мені ляпаса, бо я запізнилася на зустріч з ним аж на три хвилини. Тоді батько сказав, що жінка не повинна змушувати себе чекати.
   - Вибачте, та мушу вас залишити, — голосно повідомила присутнім. Підводячись з-за столу, поклала серветку й рушила за служницею.
   Цього разу хвилювання не залишало мене ні на мить. Щось трапилося, оскільки батько дуже рідко запрошував мене до свого кабінету. Він взагалі приділяв мало уваги нам з мамою, віддаючи перевагу вину й коханкам. Ненавиджу цього покидька!
   Тим часом ми підійшли до дубових дверей, за якими на мене очікували правителі двох країн.
   Служниця постукала.
   - Увійдіть! - владно гукнув мій батько.
   Дороги назад не було, тож я переступила поріг кабінету. Дві пари очей уважно слідкували за мною.
   - Вітаю, — я по черзі вклонилася кожному з присутніх.
   - Проходь, доню, — чоловік жестом вказав на вільне крісло. Коли я зайняла своє місце, він запитав, — Як ти, люба, чи все добре?
   Лише чудовий самоконтроль не дозволив відвиснути моїй щелепі. Хто цей чоловік і куди він подів мого батька-тирана?
   - Все гаразд. Дякую за турботу, — відповіла посміхнувшись.
   - Чудово. Отже, Фреє, як ти гадаєш, чому я тебе викликав? - гра в турботливого татуся продовжувалася.
   - На жаль, в мене немає жодного припущення, — брехня, адже присутність короля Доріана наштовхувала тільки на одну думку, якої я страшенно боялась.
   - Наш любий гість — правитель Сантори, виявив неабияку милість до нас. Він прагне стати другом та захисником нашого народу. За що, звісно, я дуже вдячний йому, — промовив батько прикладаючи руку до грудей. - Я не втомлюся дякувати за честь, що випала...
   - Достатньо, Августе, — демон м'яко зупинив потік підлабузництва. - Принцесо, — він пильно поглянув у мої очі, — Незабаром ви станете моєю дружиною й королевою Царства гріхів.

***
   Сьогодні зранку відбулося моє весілля з королем Доріаном. Проте великого свята не було. Нас швидко обвінчали, а після цього ми вирушили до Царства гріхів.
   Враховуючи те, що подорожувати мені випала честь на драконі — шлях зайняв всього декілька годин.
   Ще ніколи в житті я не відчувала себе такою вільною, як в цьому польоті. Звісно, спочатку мене окутав страх, але Доріан (подумки я вже не називала його титул) помітивши мій стан, заспокоїв. Він пояснив, що до драконів потрібно ставитися як до великих дітей. Ці чудернацькі створіння відчувають ласку й добро, тож ніколи не нашкодять тим, хто має чисті помисли.
   Чоловік голосно свиснув і до нас опустилася велетенська голова на якій блищали смарагдові очі. Демон ніжно погладив звіра, на що останній голосно зафиркав. Мені це нагадало муркотіння кішки, тільки аж занадто чудернацької та дивовижної.
Набравшись сміливості я протягнула долоню до дракона. Той лише моргнув, але не виявив жодного прояву агресії.
   Мене ж огорнули неймовірні відчуття, коли я торкнулася його прохолодної шкіри. Навіть магія в мені завібрувала, а на кінчиках нігтів з'явилися сяйливі блискітки. Злякавшись, що Доріан помітить цей прояв чар, хутко прибрала руку.
   Я моргнула й приємний спогад зник. А повернення до реальності змусило моє серце різко сіпнутись.
   Всі мрії та бажання залишилися в минулому. Я не знала яке буде майбутнє, але вже боялася його.
   В цю хвилину мене найбільше лякала шлюбна ніч. Оскільки ходили чутки, що король Сантори вбив свою першу дружину, мене тіпало від думки про близькість з демоном. А якщо йому щось не сподобається? Я ж навіть не знаю що мені потрібно робити...
   Гаразд, можливо, я дещо перебільшую, бо мама коротко пояснила як це відбувається між чоловіком та жінкою. Проте, я все одно не збираюся цього робити. Не сьогодні й не з тим, хто купив мене як корову на торгах, навіть не запитавши чи бажаю я бути його дружиною.
Двері спальні тихо відчинилися.
   - Фреє, нам потрібно дещо обговорити, — промовив мій наречений. Він кивнув на стіл та два крісла, що стояли біля стіни. Коли ми зайняли свої місця, демон продовжив, — Мені чудово відомо твоє відношення до цього шлюбу... - чоловік помітив, що я бажаю щось сказати, тож зупинив мене помахом руки. - Не зараз. Обіцяю, я дам тобі можливість висловитися, але пізніше. Отже... На чому я зупинився? Згадав... Ти не хотіла бути моєю дружиною і я впевнений, що ти не надто прагнеш розділити зі мною ліжко. Та все це не має значення, бо мені не потрібно тебе до чогось примушувати. Я маю достатньо жінок, які зігріють мене холодної ночі. Що ж до тебе, то ти можеш жити як забажаєш. Звісно, в рамках дозволеного, — уточнив Доріан, — Тепер можеш запитувати.
   Напевно якби хтось сказав, що мій батько раптово став зразковим сім'янином, то я більше б в це повірила, ніж у щойно почуте. Невже це правда і Доріан пропонує мені свободу? Я легенько вщипнула себе за руку. Біль змусив смикнутись, що відразу помітив мій візаві.
   - Могла б мене попросити, — чоловік спостерігав як я розтираю почервонілу шкіру.
   - Вибачте, мені важко повірити в те, що ви сказали.
   - Можеш звертатися на ти. Зрештою ми одружені, — якось занадто просто відказав демон.
   - І вам... - помітивши його погляд я виправилася, — тобі байдуже на те, що я жінка?
Доріан звів брови докупи, — Звісно ні! Якби ти не була жінкою, то я б не одружився з тобою. До чого такі дивні питання?
   - Я не те мала на увазі, — я замахала руками. - В моїй країні жінок не надто поважають...
   - То ти гадаєш, що якщо я демон, то хороші манери мені не відомі? - чоловік зіщулив очі.
   Набравши в легені повітря я спробувала все пояснити, — В Ланкасті жінка — це щось на кшталт прислужниці. Чоловіки мають владу над нами. Оскільки, ти одружився зі мною без моєї згоди, то я подумала, що в Санторі теж таке відношення до слабкого полу.
   - Я б не сказав, що ти слабка, — загадково промовив Доріан. - Кожної миті поруч з тобою, я відчуваю твій внутрішній вогонь. Ти можеш приховати його від усіх, але не від мене.
   - Я не розумію...
   - Колись ми повернемося до цієї розмови, та зараз час ще не настав.
   - То навіщо я тобі? - всередині мене пульсувало одне-єдине бажання — отримати відповідь від цього дивного короля.
   - Як я вже сказав: ми повернемося до цієї розмови. А зараз, люба дружино, відпочивай, — чоловік підвівся з крісла та попрямував до дверей. Я залишилася на самоті.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍