Читати книгу - "Королева мого серця, Lika van Angel"

***
   Ось і настав день маскараду.
   Ми з Доріаном вітали гостей в розкішно прикрашеній залі. Даруючи новоприбулим увагу, кожен з нас випромінював свою внутрішню силу та магнетизм.
   На мені була лілова сукня з пишною спідницею та корсетом прикрашеним золотими нитками. Волосся хвилями спадало на плечі й спину. А корона вдало підкреслювала мій теперішній статус.
   - Ти чудово виглядаєш... - почувши комплімент від Доріана, я не змогла приховати здивування, адже він ніколи раніше не звертав уваги на мій зовнішній вигляд. Принаймні, такого він точно не говорив.
   - Дякую, - мило посміхнулась своєму королю.
   Тим часом до нас підійшов ще один гість. Я відразу помітила як напружився Доріан.
   - Вітаю, брате, - чорні очі зупинились на правителі Сантори.
   - Рейне, - чоловік кивнув.
   - А це нова королева про яку я стільки чув... - новоприбулий уважно зазирав у моє обличчя, - Ви настільки вродливі, що я боюсь осліпнути від такої краси. Королево...- він без дозволу взяв мою долоню та підніс до губ.
   Доріан різко підвівся зі свого місця.
   - Нам з королевою час до бенкетної зали, - чоловік висмикнув мою руку з лабет Рейна й потягнув за собою. Навіть не хочу думати про те, як це виглядало для всіх присутніх...
   - А якщо хтось помітив твою імпульсивність? - уточнила я, щойно ми відійшли на безпечну відстань від Рейна та решти гостей.
   - Ти не знаєш на що він здатен, тому краще так, ніж ти залишишся з ним наодинці, - вперше в житті я бачила Доріана таким розлюченим.
   - Це ревнощі? А я гадала, що байдужа тобі...
   - Не вигадуй, Фреє. Я король, а не хлопчисько-шмаркач! Ревнощам не місце в наших з тобою стосунках.
   - У нас немає жодних стосунків! - зло випалила я, ледве контролюючи магію, що прагла спалити праведним вогнем бодай-щось.
   - То чому ж ти так нервуєш? - Доріан сильніше стиснув мою руку. - Невже ти не цього хотіла? Не цього бажала?
   - Саме цього! - я висмикнула свою руку та попрямувала геть від спантеличеного чоловіка. Він спробував наздогнати мене, але я відправила потік магії, що трансформувався в невелику блискавку, яка виникла перед його обличчям.
   Через деякий час мені все ж довелося повернутися на бал, але з Доріаном ми не спілкувались без гострої на те необхідності.
   Щойно свято скінчилося, кожен з нас рушив до власних покоїв, не промовивши ні слова.

***
   Вночі я раптово прокинулася. Розплющивши очі, помітила високу фігуру, що схилилася над моїм ліжком.
   На жаль, пітьма приховувала риси обличчя таємничого візитера. А в тому, що це був чоловік - сумнівів не виникало, оскільки така могутня статура аж ніяк не могла належати жінці.
   Грубі пальці торкнулися моєї щоки, - Яка ж м'яка твоя шкіра, - промовив незнайомець.
   Однак щось мене насторожило. Здавалося, ніби я вже чула цей голос, але не могла пригадати кому він належав.
   Я відкинула чужу долоню від обличчя та перекотилась на інший бік ліжка, звідки скочила на підлогу. Відчувши під ногами тверду поверхню - дещо заспокоїлась, тож вирішила запитати в чоловіка хто він та навіщо сюди прийшов. Проте, щось підказувало мені, що я знала причину появи незнайомця.
   - Покажи своє обличчя та скажи навіщо ти тут! - в моєму голосі забриніла злість.
   Як не дивно, та чоловік послухався мене. Він повільно зняв каптур, а я не втрималася від здивованого зойку, коли побачила перед собою Рейна.
   - Отже, Доріан казав правду про тебе, - я не втрималася від в'їдливого коментаря. Чоловік лише криво посміхнувся та зробив крок у мій бік, на що мені довелося відступити назад.
   - Невже ти йому повірила? - Рейн коротко розсміявся.
   - Облиш свої жарти та йди геть звідси, інакше пожалкуєш!
   - І що ти мені зробиш? - весело запитав чоловік. - Нічого. Ти нічого не зможеш вдіяти, бо мій брат та всі піддані дізнаються історію про невірну королеву, що запросила мене вночі до своїх покоїв. А хто ж відмовить такій вродливиці?
   - Доріан покарає тебе.
   - Навряд. Адже наскільки мені відомо, ти його не цікавиш. Озирнися навколо... - демон розвів руками, - Що ти бачиш? Нічого! Брата тут немає, бо ти йому не потрібна. Попри всю твою красу, він воліє приділяти свою увагу іншим жінкам.
   - Тебе аж ніяк не обходять наші стосунки, - магія в мені набирала оберти, змушуючи з останніх сил контролювати її всередині себе й не дозволяти вирватися назовні.
   - Ти маєш рацію, Фреє. Ти ж не проти, що я тебе так називаю? - чоловік вмить опинився поруч зі мною. Він оповив рукою мій стан та притягнув до себе. Все це відбулося настільки швидко, що я не встигла навіть оком змигнути, не те що відскочити вбік. - Обіцяю, тобі сподобається.
   - Ні! Прибери від мене свої брудні лапи! - я звивалася, неначе змія, намагаючись вирватися з лабет демона. Розуміючи, що сил мені не вистачить, скористалася чарами. Проте, навіть вони не допомогли. Чоловік, ніби не відчув вогонь, який вирвався з моїх пальців.
   - Дурненька відьмочка, - Рейн притиснув мене ще ближче та потрусив перед носом долонею. - Твоя магія не подіє, бо я маю кільце створене гарпією. Ця прикраса чудово захищає від будь-яких чар.
   Здавалося, що все скінчено й мені не уникнути лихої долі. Однак сталося те, чого ні я, ні Рейн не очікували.
   - Відпусти мою дружину! - прогарчав Доріан, який раптово виник поряд з нами.
   Пальці чоловіка сіпнулися, та мені цього вистачило. Я різко рвонула вбік, ховаючись за могутньою спиною свого рятівника.
   - Доріане, вона сама покликала мене, бо сумує за чоловічою увагою, - почав виправдовуватися Рейн.
   - Я вже давно не вірю твоїм словам.
   - А даремно... - впевнено відказав мерзотник. - Забув які відьми вітряні?
   Доріан по звірячому вишкірився на свого брата.
   - Не смій згадувати про неї, - ще трохи і з очей чоловіка, посипалися б блискавки.
   - Та хіба я винен, що всі твої жінки обирають мене?
   Даремно він це сказав... Доріан був занадто розлючений для таких ігор, тож кинувся на Рейна. Схопивши останнього за одяг, відкинув спантеличеного брата до стіни.
    - Геть звідси! Вдруге я повторювати не буду, — вигляд короля демонів воістину жахав. Світле волосся падало на чорні очі, що палали люттю, а сам чоловік нагадував хижака, який готується до вирішального стрибка.
   Рейн повільно підвівся з підлоги. Деякий час він напружено мовчав, однак зрештою промовив, - Я не розумію...
   - А тобі й не потрібно, - коротко відказав Доріан. - Якщо бажаєш зберегти життя, то зникнеш з палацу цієї ж миті.
   - Брате, що ти таке кажеш? Ти не можеш вигнати мене звідси... - зіниці Рейна злякано розширилися. - Не через цю кляту дівку!
   Доріан опинився поруч з ним, - Якщо тобі ще потрібна твоя голова, то ти заберешся звідси. Інакше... - в голосі демона задзвенів метал, - Тобі не сподобається альтернатива...