Читати книгу - "Королева мого серця, Lika van Angel"

***
   До кімнати несподівано увірвалося яскраве світло. Я спробувала розплющити очі, але не змогла зробити цього з першої спроби.
   Мій сон нахабно перервали. Закриваючи очі долонею, я намагалась розгледіти того, хто наважився так безцеремонно завадити моєму відпочинку.
   Переді мною стояла вродлива молода дівчина. На її обличчі сяяла тепла посмішка, а сонячні промені грайливо підкреслювали її каштанове волосся, роблячи його неймовірно яскравим. Сірі очі красуні уважно спостерігали за кожним моїм рухом. Зрештою, вона розправила невидимі складки на своїй вишуканій сукні ніжно-кремового кольору та весело промовила, — Доброго ранку, королево, — дівчина вклонилася.
   - Доброго, — не досить дружньо буркнула я підводячись з ліжка, — А ти...
   - Я Аріадна — ваша служниця. Його величність особисто призначив мене, — вродливиця випромінювала таку щирість, що втриматися від посмішки у відповідь було неможливо.
   - Неочікувано, але я приємно здивована, — залишивши м'яке ліжко, зробила крок до шафи. Якщо пам'ять мене не підводить, то прислужники мали розібрати мій одяг ще вчора. Однак яке ж в мене було здивування, коли я відчинила шафу й не помітила там жодної сукні. - А де мої речі? - запитала в дівчини.
   - Ой, я зовсім забула, — Аріадна ляснула свій лоб долонею. - Король наказав підготувати для вас новий одяг, гідний правительки Царства гріхів.
   - А що ж мені зараз одягнути? - я здивовано закліпала очима.
   - Ох, дурна моя голова! - зойкнула дівчина. - Слуги за дверима очікують, що я покличу їх.       Розумієте, я не хотіла, щоб ви прокинулися від того, що в кімнаті метушиться купа незнайомців, тож спершу сама зайшла. А оскільки ви вже не спите... До речі, сукні такі чудові, що аж дух перехоплює, — Аріадна по-змовницьки підморгнула впускаючи до покоїв слуг.
   Мої очі розбігалися від такої небаченої розкоші. Відверто кажучи, ще ніколи в житті я не мала такого прекрасного одягу. Навіть моя парадна сукня здавалася звичайною ганчіркою в порівнянні з цими божественними вбраннями.
   - Як вам ця? - запитала моя нова знайома. В руках вона тримала ошатну сукню лазурного кольору, що виблискувала коштовностями та різнокольоровими шовковими стрічками.
   Я тільки зараз зрозуміла, що в кімнаті залишилися лише ми з Аріадною. Куди й поділися всі слуги...
   - Мені подобається, - я приязно всміхнулася. Не втримавшись від спокуси, все ж торкнулася пальцем дорогоцінної тканини.
   - Еге ж, - відказала дівчина. - Король Доріан наказав дістати для вас найвелечніші вбрання. Сказав, не жаліти коштів. Видно, ви йому й справді припали до душі, - діловито промовила вона, неначе їй одній була відома якась страшна таємниця.
   - Якщо це дійсно так, то він дуже добре вміє приховувати почуття.

***
   Минуло декілька тижнів з того часу як я стала королевою Сантори. Моє життя було спокійним та розміреним. Кожен день майже не відрізнявся від попереднього: зустрічі з підданими, звані обіди та вечері, нові знайомства... А окрім цього постійне штудіювання різноманітної літератури пов'язаної з моєю новою домівкою. Як королева, я мала бути обізнаною в тонкощах правління та знати все про традиції Царства гріхів.
   До речі, воно мало таку промовисту назву не просто так. Насправді саме в Санторі знаходились знамениті ворота втіхи, переступивши які кожен бажаючий міг насолодитися одним з семи гріхів, до якого мав слабину.
   Цікаво, до котрого з гріхів схильний Доріан? Це питання досить часто виринало в моїх думках. Звісно, запитувати я не ризикувала, але мала одну цікаву гіпотезу.
   Оскільки демон ще в першу ніч натякнув, що має велику кількість жінок, то, можливо, він...
   - Фреє, ти мене взагалі слухаєш? - Доріан запитально зазирав у моє обличчя.
   Нещодавно чоловік покликав мене до свого кабінету на розмову. Напевно він щось розповідав, а я пропустила це повз вуха. Останнім часом зі мною таке відбувається часто й саме в його присутності.
   Можливо, причина в тому, що за два тижні нашого заміжжя, чоловік ні разу не звернув на мене увагу... Ні, ми спілкувались, але це були офіційні розмови на зустрічах з вельможами. Щойно вони закінчувались - припинялось все. Ми не залишились наодинці, а рушали по своїм власним справам. Спочатку мене все це влаштовувало, але зараз здавалося занадто неправильним.
   Навіщо одружуватися з жінкою, що не викликає взагалі ніяких почуттів? Я не маю на увазі кохання, а бодай якусь зацікавленість як в особистості.
   - Фреє! - демон втрачав терпіння. - Я кому розповідаю?
   - Вибач, не дуже добре себе почуваю, - вдало збрехала я.
   Мені здалося чи очі Доріана стривожено зблиснули? Проте, напевно, це лише гра світла, бо всього за мить чоловік виглядав спокійним як і завжди.
   - Ти пам'ятаєш, що завтра в палаці пройде бал-маскарад? - я ствердно кивнула, тож Доріан продовжив. - Все має бути на вищому рівні, оскільки зберуться представники найшанованіших родин Сантори. Ти, як королева, маєш справити на них хороше враження.
   - Доріане, мені не зрозуміла причина твого хвилювання. Ти ж сам обрав мене, то невже настільки не впевнений у власному виборі? - наші очі зустрілись.
   - Не в тому річ, Фреє, - він спробував пояснити, - Демони поважають силу та впевненість, якщо ти виявишся заслабкою для нашого Царства, то вони тебе знищать. Чого особисто мені не хотілося б...
   - Гаразд, я зроблю все від мене залежне, - цієї миті мій голос набув сталевих ноток. Нехай цей чоловік не думає, що я слабка жінка, бо перед ним істинна відьма Ланкасти, що буде настільки сильною, наскільки це взагалі можливо.
   Напевно мої очі знову зблиснули фіолетовим вогнем, що траплялося завжди, коли магія виривалась назовні. Чому я так гадаю? Все просто, варто тільки поглянути на обличчя Доріан, яке світилося від цікавості, неначе золота монета на сонці.
   - Ти говориш як справжня королева, - чоловік замислено потер підборіддя двома пальцями. - Я все ж не помилився... - він сказав це настільки тихо, що я навіть не впевнена в реальності цих слів.
   - Я можу йти?
   - Зажди, є ще дещо... - краєм ока я помітила як рука демона напружилась. - На святі буде мій брат - Рейн. Будь обережна з ним.
   - Ти ніколи не розповідав про нього.
   - Скажімо так: він не вартий того, щоб про нього говорили. - поглянувши на мене, чоловік додав, - Це все, що я хотів повідомити. На добраніч, - ось так просто Доріан дав мені зрозуміти, що більше не потребує моєї присутності.
   - На добраніч, - дещо незадоволено промовила я прямуючи до дверей. На мить здалося, ніби щось ніжно торкнулося моєї шиї. Шкірою поповзли мурахи від таких приємних відчуттів і я несвідомо закотила очі від задоволення.
   Та що ж це таке? Я різко обернулася та поглянула на Доріана. Чоловік перебирав папери, навіть не звертаючи на мене жодної уваги.