Читати книгу - "Сюрприз вiд Валентина , Тетяна Олiйник"

Частина 2

Зимове морозне повітря швидко привело Таю до тями. Здригаючись від холоду, вона накинула пальто й сіла у свою машину. Увімкнувши грубку на повну, залилася гіркими сльозами. Біль образи роздирав серце. Адже це була не просто зрада, а крах усіх її надій та планів на майбутнє. Та ще й у таке романтичне свято, коли всі пари відзначають День Закоханих. 

Хотілося кричати від відчаю, але навіть поскаржитися було нікому. Подруги опікувалися дітьми та чоловіками, та й стосунки з ними поступово зійшли нанівець, окрім привітань на свята вже й поговорити нема про що. Батьки в могилі. З колишніми коханцями Тая стосунків не підтримувала, вважаючи це морально неприйнятним. Єдиній подружці, з якою здружилася на роботі, скаржитися не хотілося, щоб про це не дізналися всі співробітники. Тож, наревівшись досхочу, вона поїхала в єдине місце, де могла сховатися від усіх — свою порожню квартиру.

Двокімнатні апартаменти в новому житловому комплексі були єдиним її придбанням, нажитим за тридцять сім років життя. Бажаючи побудувати своє майбутнє, Тая продала стару «хрущовку», що дісталася від батьків, і вклала гроші в новобудову, оформивши кредит. Згодом будинок добудували, борг банку виплатили, і ремонт з горем навпіл було закінчено. На цьому етапі життя вона і познайомилася з Максом. Вирішивши жити разом, з'їхала з орендованої однушки й перевезла до нього всі свої речі. А квартиру залишила під здачу. Ось тільки меблі купити не встигла. Гроші весь час йшли не туди. Соромно зізнатися, але їх вона витрачала на майбутнього чоловіка, намагаючись створити поруч із собою ідеал, про який давно мріяла. 

Згадавши про це, накотила нова хвиля відчаю, сльози полилися з новою силою, застилаючи очі й розмиваючи косметику. Виявляється, весь цей час вона вичухувала чоловіка для іншої. А він, відчувши себе на висоті, задер ніс і став перебирати жінками. «Якою ж я виявилася дурепою!» — з гіркотою подумала засмучена Тая і, не помітивши світлофора, проскочила на червоне світло. Тут же її наздогнала машина патрульної поліції й дала сигнал зупинитися. 

— О, Господи, тільки не це! Не сьогодні! — благала вона, опускаючи скло.

— Добрий вечір! Інспектор Петренко! Ви знехтували червоним сигналом світлофора, — повідомив їй поліціянт, — покажіть ваші документи.

— Я не знехтувала, а не помітила.

— Про що ж ви думали, під'їжджаючи до перехрестя, дамочко? — інспектор уважно придивився до заплаканої жінки й нахилився ближче.

— Думала про скандал із чоловіком. Розумієте, я щойно дізналася, що в нього є коханка.

— Сумно. Співчуваю. Але це до справи не стосується.

— Вибачте мені, будь ласка, з огляду на особливі обставини! Обіцяю, я буду уважнішою, — жалісно промовила вона.

У цей момент поліціянт вловив запах спиртних парів від водія й випрямився:

— Попрошу вийти з машини й дихнути в алкотестер.

Перелякана Тая вперше зіткнулася з такою проблемою, їй навіть не спало на думку відмовитися від такої процедури. Слухняно вийшовши зі своєї машини, вона сіла в патрульний автомобіль і виконала всі вказівки інспекторів ДПС. 

— О! Вітаю, дамочко! Прилад зашкалює! — радісно вигукнув патрульний, у його очах немов джекпот, закрутилися доларові знаки.  — Будемо складати протокол! А машинку вашу заберемо на штрафмайданчик.  

— Зачекайте, не треба... Може, домовимося? — обережно запропонувала Тая.

— Пропонуєте хабар інспекторові? — суворо глянув на неї поліціянт і переглянувся з напарником.

— Н-ні... Тобто, так... — невпевнено пробурмотіла вона.

— То так чи ні? 

Згадавши, що грошей у гаманці майже не залишилося, та й на карті теж, Тая остаточно засмутилася.

— Перепрошую, а про яку суму йдеться?

— П'ять сотень, як завжди, — уже більш доброзичливо вимовив він.

— Гривень?

— Ви що ж, із дуба впали? Зелені, звісно!

 «О, Боже! Без сторонньої допомоги не обійтися! Адже не просити ж Макса...» — промайнуло в голові. Тут погляд Таї впав на золотий дармовис від автомобільного ключа, подарований колись ним. Еврика! Це буде гідне застосування його подарунку. Вона зняла дорогу дрібничку і запропонувала на відкуп:

— Ось, візьміть, тут близько двадцяти двох грамів золота буде. 

Інспектор зневажливо глянув на хабар:

— А потім заявите, що я у вас його вкрав?

— Ні, ну що ви! Просто грошей у мене із собою немає.

— А ми можемо вас до дому підкинути й почекати, поки винесете.

Уявивши перспективу повернутися до Макса і просити про допомогу саме зараз, коли з'ясувалися такі пікантні обставини, Тая здригнулася і знову розплакалася.

— То що, дамочко, протокол підписувати будемо? Чи є інші пропозиції?

Вона шмигнула носом і схлипуючи запитала:

— А ломбард далеко? 

— Та який ломбард серед ночі! Ви з глузду з'їхали?! Ніколи нам із вами возитися. Підписуйте протокол, а благати потім суддю будете! 

Почувши страшне слово, Тая жахнулася. Доводити справу до судового розгляду зовсім не хотілося. Тим більше, що це загрожувало позбавленням водійських прав. Гарячково міркуючи, як уникнути такої перспективи, вона згадала про Михайла. Саме він на роботі займався різного роду питаннями, пов'язаними з правоохоронними органами, коли справа стосувалася бізнесу або недобросовісних клієнтів. «Точно! Треба дзвонити йому!» Швидко знайшовши номер у списку контактів, перелякана жінка натиснула кнопку виклику.

— Алло, Тая? — одразу ж відповів голос у телефонній трубці. — У вас щось сталося? 

Звісно, вона ніколи не дзвонила йому просто так, лише з робочих питань, тому не дивно, що це викликало тривогу.

— Михайле, вибачте, що турбую, але мені потрібна ваша допомога.

— Де ви перебуваєте і що сталося? 

Вона озирнулася на всі боки:

— Я на перехресті біля ЦУМу, мене зупинили за порушення і тут усе серйозно...

— Господи, ви що ж, збили когось? — схвильовано поцікавився Михайло.

— Ні, ні, що ви! — поспішила запевнити Тая. — Тут інше...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍