Читати книгу - "Афера на двох, Ірен Кларк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Олівер
— Ну що, Олі, ти готовий до нового життя?
Нік кинув мою валізу в багажник і ляснув кришку, а потім обернувся з лукавою посмішкою.
— Я… готув… Готовий, — я трохи запнувся, але впевнено завершив фразу.
Кір хмикнув:
— Непогано. Скоро зможеш сваритися українською без акценту.
— О, я вже знає…
— Ми знаємо, ми всі чули, як Інга тебе вчила. Але бажано, щоб ти міг говорити не тільки образами.
— Це ти не знаєш, які слова я знаю, — серйозно відповів, викликаючи регіт у своїх друзів.
Я і сам усміхнувся. Після перельоту і довгої дороги, після років роздумів — нарешті я тут.
Їхати в машині з відкритими вікнами, слухаючи місцеве радіо, було дивно. Я усе ще не звик, що тепер це моє місто.
— Ти встигнеш акліматизуватися до завтрашнього барбекю? — спитав Кір, озираючись на мене.
— Я не акліматизуюся до їжі, яка мене уб’є.
— Вибач, але ти не відмовишся.
— А якщо відмовлюсь?
— Тоді тебе нагодують силою.
— Хіба це дружба?
— Це і є справжня дружба, — Нік підморгнув у дзеркало.
Я закинув рюкзак на плече, коли вони вийшли біля багатоповерхівки.
— Отже, це тепер моя квартира?
— Ага. — Нік простягнув мені ключі. — Меблі всі на місці, техніка працює, холодильник не порожній.
— Висока ймовірність, що я щось зламаю.
— Можеш почати з чайника, він мене бісив.
Кір розсміявся, а я роззирнувся, вдихаючи повітря вечірнього міста.
— Завтра сюрприз для Інги?
— Так. Прикинься, що ти зламався і загубився, а потім раптово з’явись.
— Я не знаю, як зламатися, я ж ідеальний.
— Ой, тільки не починай.
Я усміхнувся, закрутивши ключі на пальці.
Мені здавалося, що тільки зараз дійсно повернувся додому.
Я закрив за собою двері й на кілька секунд просто стояв у темряві.
З-за вікна лилося м’яке світло міських вулиць, на кухонному столі блимав індикатор електрочайника, а в повітрі стояв легкий запах нових меблів, змішаний із якимось цитрусовим ароматизатором.
Зняв куртку, кинув рюкзак біля дверей і пішов роздивлятися своє нове житло.
Квартира була… ідеальною. Простора, світла, з величезними панорамними вікнами, з яких відкривався вигляд на нічне місто. Пройшовся кімнатами, торкнувся полірованої дерев’яної стільниці на кухні, провів рукою по спинці шкіряного дивана у вітальні.
Відчуття було дивним. Я жив у Англії довгі роки, але жодне місце не відчувалося як справжній дім. Тут було по-іншому.
Зайшов у спальню й кинувся на ліжко, втупившись у стелю.
«Бляха, я реально переїхав!»
І не просто переїхав. У мене була квартира, у мене були люди, яких я вважав рідними. У меене було… майбутнє.
Ледве встиг підвестися з ліжка, коли телефон завібрував.
— Ну що, як тобі? — голос Ніка був самовдоволений.
— Чесно? Вперше в житті хочу заплатити оренду.
— Ну-ну, не звикай.
Я пирхнув.
— Ти ж не просто так дзвониш.
— Ага. Я тут подумав. Раз ти тепер тут, пора щось робити.
— Звучить так, ніби я безробітний.
— Ну, офіційно ти безробітний.
Я скептично зітхнув.
— І що ти пропонуєш?
— Відкрити компанію. Кібербезпека. Великим фірмам потрібні такі спеціалісти, як ти. Хто ж, як не хакер, краще знає, як захищатися від хакерів?
Я замислився, адже працював сам на себе вже багато років — брав замовлення, тестував безпеку систем, ламав те, що інші вважали незламним. Але компанія…
— Звучить цікаво.
— От і чудово. Подумаємо, що до чого, а поки йди подивись на свій другий подарунок.
— Другий?
— Виходь у гараж.
Сюрприз у гаражі
Спустився вниз і натиснув кнопку, від якої плавно піднялися двері гаража.
На мене дивився Мерседес AMG GT Black Series. Чорний, блискучий, із гострими лініями кузова. Ідеальний.
На капоті лежала записка: «Доведеться ганяти українськими дорогами. Співчуваю. Нік»
Я відчув, як у грудях розливається тепло.
Ковзнув рукою по даху машини й відчинив дверцята. Сів, вдихнув запах нової шкіри, провів пальцями по керму.
Тепер це точно дім.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Афера на двох, Ірен Кларк», після закриття браузера.