Читати книгу - "Шляхетна смерть, Данило Чикиш"

Гвардійці, нехотя, підкорились а генерал, сиплячи прокльонами, кудись пішов.

В цей момент повз мене пройшов вишукано вбраний камердинер з тацею на якій стояла пляшка і келих. Я схопив його за руку так що той різко зупинився і мало не вронив тацю.

– Що це і куди ти його несеш? – запитав я.

– Вино, для церемонії підняття келиха за полеглих, – відповів камердинер трохи налякано. 

Я взяв пляшку з таці, вона вже була відкоркована, зробив кілька великих ковтків, а решту вилив на землю. Камердинер зблід просто на очах. Натомість я підбіг до автомату з їжею що була тут же за лаштунками, вибрав пляшку соку зі схожим на вино кольором, і влив його в пусту пляшку. 

– Сенатору варто обмежити вживання алкоголю, - сказав я камердинеру, повертаючи пляшку.

До чорного входу підлетіла машина сенатора. Я поглянув на годинник. “Саме час” – промайнуло в голові. З машини вийшов сенатор зі своїм радником по одну руку і спічрайтером по іншу. Мов з під-землі виріс камердинер з тацею. Радник взяв пляшку, налив трохи вина в келих і подав сенатору. Сенатор випив залпом і повернув келих, не відриваючи погляд від планшета з промовою. Через секунду вся ця процесія зустріла на своєму шляху мене. 

– Сенаторе, кімната голо-сканера готова, ми можемо… – мовив я, хоч уже і не сподівався що він погодиться. 

– Ніяких голограм! Я виступатиму наживо! – відрізав він.

– Тоді візьміть ось, - сказав я і протягнув сенатору жилет з захисним полем.

– Я цього не вдягну!

– Сенаторе, якщо Ви вийдете за ці двері без бронежилета, то одразу пустіть собі кулю у скроню і не витрачайте мій час!

– Але якщо народ побачить що я боюся...

– Народ і так бачив, як на Вас двічі робили замах. І я на їхньому місці сприйняв би нехтування заходами безпеки як крайній ідіотизм .

– Гаразд, чорт із Вами! Але тільки з поваги до мого дядька, який Вас найняв.

Сенатор нарешті прийняв з моїх рук бронежилет і вдягнув. Жилет був трохи завеликий, але під надітим поверх парадним кітелем цього не було помітно.

Ми підійшли до краю сцени де вже вишикувались переодягнені в гвардійців поліцейські. Один з них дав в мої руки стяг будинку Келлог. Заграв гімн. Сенатор пішов оксамитовою доріжкою з-за лаштунків до кафедри з мікрофоном. Навколо нього гвардійці, я трохи позаду. Сенатор підійшов до мікрофона і той ледь чутно затріщав під впливом захисного поля. Я встав позаду ліворуч. Ця позиція була найзручнішою для захисту сенатора і дозволяє всього за мить відштовхнути підзахисного з лінії вогню або закрити своїм тілом. Великих складнощів мені вартувало умовити старого генерала дати мені роль прапороносця. Адже це велика честь, відповідальність і бла-бла-бла. Хоча основним його аргументом було «Прапор? Тобі? Чужаку без роду та племені?!». Я напружено вдивлявся у натовп під сценою. Наврядчи, звичайно, найманий вбивця стане ховатися серед простих людей, тим більше що майже всі перевірені та відібрані таємною поліцією. Але пильність ніколи не буває зайвою. Сенатор говорив про щось високе і важливе, натовп благоговійно прислухався до кожного слова. Падав сіренький сніжок, більше схожий на попіл. Мені було холодно. Церемоніальний камзол імператорської гвардії не мав не те що клімат контролю, а банальної термопідкладки. Я відчував себе майже голим. Із захисту був лише худенький жилет із силовим полем, який до того ж не застібався на животі. Досить несподівано для себе я відчув легке запаморочення в голові. На тактичному дисплеї що проєктувався мені прямо на сітківку ока виник червоний напис: “Виявлено отруту в крові. Застосовано заходи протидії”. “Камердинер – падло! Я тебе запам’ятав”, – вилаявся подумки. Через кілька секунд запаморочення пройшло.

Раптово мурашки по шкірі, викликані роботою захисного силового поля, зникли. Це що ще?! Думки заметушилися в голові в бурхливому потоці. «ЕМІ-імпульс? Але мікрофон усе ще працює. Підсунули зламані жилети? Чортів інтендант! Звідки чекати пострілу? За такої-то видимості в радіусі метрів ста. Що за дивний свист? Глайдер!» Тільки-но я підніс очі до неба, як снігову завісу освітили спалахи пострілів. Я стрибнув на сенатора, щоб закрити його своїм тілом. Перші кулі вдарялися об підлогу сцени і розлетілися сотнею осколків. Намацав у своїй кишені металеву кулю і втиснув кнопку в центрі. За мить навколо виник сферичний купол триметрового радіуса. Повітря навколо нас заіскрило. Мікрогенератор корпускулярного щита, або як його називають у народі - щит-граната. Гарна штука, шкода, що одноразова і працює всього три секунди. Але цих секунд вистачило, щоб схопити сенатора за шкірку і потягнути зі сцени до машини. Поліцейські зімкнулися навколо нас і палили довгими чергами в небо. Судячи зі звуку, глайдер розвернувся на другий захід.

Люди перед сценою в страху попадали на землю, закриваючи голову. Всі крім одного. Чоловік з абсолютно байдужим обличчям запустив руку під пальто. Я вистрілив першим. Глайдер ще петляв десь зверху, але його постріли були вже не такими прицільними. Навколо чулися крики чи то від болю, чи то від жаху. Ми майже досягли відчинених дверей машини. Звідкись з’явився один з гвардійців що перевдяглись поліцейським. Він зірвав з пояса гранату і, висмикнувши кільце, кинув нам усім під ноги.

Говорять, перед смертю у людини життя проноситься перед очима. У мене ж перед очима промайнула пара броньованих чобіт з логотипом «Новатек» на підошві, після чого весь світ потонув у спалаху і згас. 

Через пару тижнів. 

— Гей Сем, ну як ти тут?! — Вигукнув Боббі, метеором увірвавшись в палату, — Я тут тобі нормальної їжі приніс, та горло промочити. А то мабуть однією кашею через трубочку тебе годують.

Я як зміг усміхнувся і кивнув одними лише очима. Боббі сів на край ліжка і заходився запихати фрукти, сири та ковбаси в мою тумбочку.

— А чув новину? — Раптом запитав Боббі, і не чекаючи відповіді продовжив — Сенатора Келлога вчора знайшли мертвим у власному будинку. Кажуть, потонув у басейні. Може таки дісталися до нього терористи, а може, засмутився, що всі його старання псу під хвіст покотилися, і напився до втрати пульсу…