Читати книгу - "Космічний хробак Антон та Хрюнямавпа, Волошкова Киця"

 

Далі треба було щось вирішувати.

 

— Може попросимо викуп? — раптово запропонував Хрюнямавпа.

 

— Щоб потім нам самим довелося відкупатися власним життям? Краще передамо дитину Великому Босові разом із зорельотом. Він розумний. Сам вирішить, що з цим робити.

 

Скинути на когось важливе рішення було найкращою ідеєю. На тому і зійшлися.

 

Раптом пролунав гуркіт. Хрюнямавпа знову хотів зобразити непритомність, але я підхопив його за шкірку і потяг за собою у бік шуму.

 

На камбузі панував безлад. Навкруги були розкидані уламки, присипані білим порошком. Посеред цього хаосу, прямо на підлозі, сиділа Матильда і хрумкала печивко.

 

На мить вона завмерла, її личко почервоніло, а потім по камбузу поплив їдкий сморід. Я заблокував сенсори і відважив Хрюнямавпі потиличник.

 

— Та це не я, образився напарник.

 

— Хтось повинен поміняти мені підгузки. Зазвичай це робить моя няня, але...

 

Ми вдвох багатозначно подивилися на Хрюнямавпа. У того вже сльозилися очі. І тут я згадав, що мій напарник зовсім не розуміє натяків. Тоді я схопив його за плечі і випхнув уперед.

 

— Твоя нова няня з радістю зробить це.

 

— Кіндратій, — процідив я на вухо напарникові через стиснуті в усмішці зуби.

 

— Так, авжеж, неодмінно, — нарешті підіграв мені вмотивований Хрюнямавпа.

 

— Ух, — видихнув я і плюхнувся на диван, коли за ними зачинилися двері. От на моїй планеті, народився і повзи собі в доросле життя. І ніяких проблем.

 

Тут же, все інакше.

 

Через деякий час сита та чиста дитина вже вмощувалася під хутряним пледом, але заснути їй аж ніяк не вдавалося. Зрештою, вона припинила спроби.

 

— Без колискової не засну, заявила Матильда, вперто підібравши губи і схрестивши руки на грудях.

 

— На мене не дивись, хробаки співати не вміють.

 

Матильда перевела свій нищівний погляд на Хрюнямавпа. Той з тугою зітхнув і неохоче поплентався до неї. Взявши дівчинку на руки разом із пледом, Хрюнямавпа почав розгойдуватися у різні боки під несамовите завивання.

 

— Я хочу колискову! — невдоволено закомизилася Матильда.

 

Хрюнямавпа трохи замислився, потім набрав більше повітря в груди і заспівав

 

— Як на гілці ти заснеш, то раптово вниз впадеш. Тож умощуйся зручніше і хвостом тримайсь міцніше.

 

І це, на мій подив, спрацювало. Нарешті дитина заснула.

 

Ліквідувавши джерело смороду, ми відмилися і вирішили перекусити. Хрюнямавпа, після пережитого стресу, хом'ячив усе підряд без розбору. Чому ніхто не говорив, що бути батьком так складно? Я спостерігав за дивними продуктами, що швидко зникали у глибинах Хрюнямавпа, і врешті вирішив пошукати щось і для себе. Зелене листя, якісь овочі. Все це я засипав у блендер, а потім оцінив результат. Звичайно не «Дощ на пляжі», але коктейль виявився поживним.

 

Навігатор показав, що ми на півдорозі. Ще трохи і ми зустрінемося з Великим Босом.

 

Я вмостився в кріслі і одразу ж задрімав. Раптовий різкий звук підкинув мене на місці. Розплющивши очі, я побачив на головному екрані червоний миготливий напис: «Вторгнення».

 

— Хто? Звідки? Ми ж у космосі!

 

Хрюнямавпа постукав по моєму візору, привертаючи увагу. Коридором до нас прямував якийсь зелений слиз. Він огортав простір і стрімко збільшувався в розмірах. Цю штуку знають усі, хто хоч раз тупцював космічну трасу. Цей слиз існує у вакуумі і чекає хоч щось, що пролетить повз. Проникає крізь будь-які перешкоди і поглинає все на своєму шляху. Він наближався.

 

— Ми помремо, — видав я раніше за Хрюнямавпа.

 

Напарник, натомість, дивним чином, зберігав спокій. Він зняв з ременя флягу і зробив великий ковток.

 

Я потягнувся до нього, бо теж хотів випити на останок, проте Хрюнямавпа ділитися не схотів. Осушивши флягу, відригнув, а потім сміливо вирушив назустріч слизу.

 

— Радий був знайомству, — нервово кинув я услід напарникові, усвідомлюючи, що буду наступним.

 

Тим часом, Матильда вже прокинулася і спостерігала за тим, що відбувається.

 

— Довбні, ви що, щити не підняли? — суворо запитала вона.

 

—Які щити?

 

Залишивши мене без відповіді, дівчинка рішуче попрямувала до панелі управління. Наступні події сталися майже одночасно. Напарник підійшов до клубка слизу і плюнув у саму середину, а Матильда натиснула на пульті якусь кнопку. Слиз почав скукожуватись і втрачати колір. Наостанок, він намагався дотягнутися до Хрюнямавпа. Маленьке щупальце майже торкнулося його черевика. Аж раптом пролунав вибух і від слизу залишився лише пил, який вкрив все навкруги.

 

— Щити включені. Вторгнення зупинено, — оповістила система управління.

 

Напарник приголомшливо чхнув.

 

— Будь здоровий, — побажали ми йому одночасно і відсахнулися. Бо вже побачили на що здатна його слина і не кортіли дізнаватися, що можуть спричинити його шмарклі.

 

Навігатор пілікнув. Наша подорож закінчилася. Ми входили на орбіту лігва Великого Боса.

 

— Ось і настав час прощатися, схлипнув Хрюнямавпа. А я вже встиг перейнятися духом батьківства.

 

Я театрально закотив очі.

 

Зореліт здійснив висадку. На посадковій смузі була майже вся банда Великого Боса і ще, на наш жах, група в чорних піжонських костюмах, в якій ми відразу впізнали представників Чорного Клану.

 

Зрозуміти хто з них Кіндратій було нескладно. Кремезний голомозий дядька у чорному костюмі та в чорних сонцезахисних окулярах. Склавши руки на грудях, він уважно слухав Великого Боса. Пацюк у комбезі мав би бути не вище за коліно співрозмовника, проте впевнено стояв на драбині, яку обережно притримували його підлеглі.