Читати книгу - "Бідаха, Елара Кель"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Очі, дуже схожі на його.
Новий Бідаха.
Він ще не міг говорити, не міг ховатись. Навіть дупи ще не мав. Але пальчик у нього був.
І ним він торкнувся великого Бідахи.
Той здригнувся і поглянув.
Нічого не сказав. Лише злегка сховав велике лице в шарфик.
Привид черниці мовчки підійшов, поклав йому другий клубочок.
— І тобі буде. — сказала до малого Бідахи і знову зникла у тіні свого кутка.
***
У склепі знову було тихо, але ця вже тиша вже була інша.
Ґустав-двічі-померлий сперечався сам із собою.
— Ну добре, цього разу ти був корисний.
— Я завжди корисний! Просто не завжди вчасно!
Парочка в труні знову обіймалась.
— Тепер я хочу дитинку... грибну.
— Ой, ну не тут же, будь ласка.
Сантехнік мовчки поправив трубу, труба не пручалась. Лише видавала хрипке:
— Кістка в серці — серце не кістка.
Скелетики бігали колом довкола маленького Бідахи, і, здавалося, дзвіночки дзвеніли ніжніше, не голосно, а як сміх через сльози.
Великий Бідаха сидів у шарфику. Бубонів щось дуже м’яко — до себе? До малого? До стіни?
Маленький Бідаха сидів поруч.
Поки що він не вмів нічого, крім дивитися і торкатися. І бути. А це — вже більше, ніж мали деякі живі.
Він поклав голівку на бік великого Бідахи.
Той не ворухнувся. Але перестав бубоніти.
Склеп гудів ледве чутно.
Стіна зітхала. Не дихала — а саме зітхала. Не з голоду. З втоми? Спокою?
І десь у кутку, забута всіма, черниця в’язала ще один шарфик.
Про всяк випадок.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бідаха, Елара Кель», після закриття браузера.