Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"

царевича і завели до царя. А цар його почав питати:

– З якої причини ти хотів коня взяти?

Молодий царевич розповів йому все, як було. Але цар каже:

– Іди, як приведеш мені тоту панну, що на морях вродилася, зросла і ще не була її нога на сухій землі, то дам тобі золотого коня.

А молодий царевич вийшов на двір та й плаче. А вовк каже:

– Бачиш, я тобі казав, аби-сь не брав золоту кульбаку, і був би-сь узяв коня, а тепер я тобі не винен. – Потому питає вовк: – І що ж тобі казав цар?

– А що ж, казав, аби йому привезти тоту панну, що вродилася на морях і ще не була своєю ногою на сухій землі!

А вовк каже:

– Не журися, ми її дістанем, але йди до міста та накупи хусток червоних, зелених і з всякими квітами.

Пішов молодий царевич у місто і накупив всяких хусток. І пішли над море та й виклали склеп, а він порозвішував хустки на дрючках, а то вітер носить хустками, і страх далеко видко. Але вовк молодому паничеві каже:

– Стань собі за склепом і стій, а вона як прийде і буде обзирати речі, а ти лиш забіжи і зараз її вхопи у склепі.

І пішов собі вовк на жирило, а молодий царевич дивиться: окринт плине і приплив до берега. Але тота панна як уздріла, що то таке червоніється, та й вискочила на берег, і зразу до склепу зайшла та й оглядає речі; а він швиденько забіг та й вхопив її в склепі. Але вовк прибігає та й каже:

– Знаєш що ми зробимо? Ми як дамо цареві панну, а коня візьмемо, то і кінь буде наш, та й панна буде наша.

І взяв вовк замертвив панну, аби не боялася, як буде летіти, висадив молодий царевич панну на вовка та й сам сів. Господи! Вовк як скочить, та й за годину стали в царя. Тут вовк збудив панну та й каже:

– Іди ж ти з молодим царевичем до покою, а я буду тихо під корчем сидіти в огороді; а ти як будеш з царем шпацирувати, то аби-сь відійшла трошки набік і аби-сь не боялася, бо я тебе ухвачу і з тобою утечу.

Взяв молодий царевич панну і веде до покою. Цар як побачив панну, то так втішився, як не знати чим; і зараз казав вивести коня із золотою кульбакою і дати молодому царевичу. І взяв царевич коня та й сів собі на нього, та й їде поволі дорогою. Але вовк сидить, сидить під корчем, дивиться, а цар виходить з панною та й шпацирує собі по огороді. А то вже добре смерклося, а панна лиш відійшла трошки набік. Господи! Вовк як ухватив панну, як скочив і здогонив царевича за містом, та й каже:

– Ну, вже маємо панну і коня.

Їдуть вони, їдуть, і приїхали вже до того царя, де пташок золотий. А вовк каже:

– Знаєш, що я тобі скажу? Ми зараз пташка візьмем і коня не дамо.

І взяв вовк та й сам перекинувся конем, та й каже царевичу:

– Най панна тримає коня, а ти бери та й веди мене.

Як привів до царя коня, а цар так утішився, як не знати чим, і зараз віддав пташка із золотою кліткою. І взяв молодий царевич пташка, і вийшов за браму, посадив панну на коня та й їдуть в дорогу додому. Але вовк, що побув у стайні, не чекав: вирвався та й утік. Здогонив царевича та й каже:

– Видиш, як я тобі добре зробив, вже маєш панну і коня, і пташка; тепер візьми і ще купи собі пару коней цугових і бричку, і найми собі фірмана, та й їдь додому; але пам'ятай лиш, аби-сь не забув за мене в дорозі.

І пішов собі вовк у ліси, а молодий царевич пішов у місто, купив собі пару коней та й бричку, наймив собі фірмана та й їде додому, їде, їде, вже уїхав з кілька миль і заїхав до одного невеличкого міста, і став попасати коней. Але він дивиться, а його брати ходять по місту такі обідрані й босі, шмати на них облетіло, такі нужденні, що ледве їх пізнав. І зараз вони з ним повіталися та й кажуть:

– Ото-м, братчику, находилися світами, попродали коні й одежу, бо вже не мали за що погодуватися, а тепер радимося, як додому приступити.

Але молодший брат каже:

– Ходіть, брати, зо мною!

І пішли до склепу. Він покупив їм сорочки і чоботи, іншу одежу та й поперебирав їх наново так, як були, і купив їсти; попоїли вони, а як попоїли, фірман запряг коні і їдуть додому.

Але на дорозі щось обидва старші брати порадилися і кажуть:

– Нам буде від тата, що ми старші, та нічо не зорядували, а молодший зорядував та й він дістане від тата корону.

І взяли та й убили молодшого брата і фірмана, а самі сіли на бричку та й поїхали. А на дорозі кажуть вони панні:

– Пам'ятай, як би-сь сказала татові, то би і тобі того було!

Але вона забожилася перед ними, що не скаже нікому. А той старший каже:

– Ми лиш додому приїдемо, і я візьму з тобою шлюб.

Їдуть, і вже приїхали додому, а цар як побачив пташка і золотого коня, то з радості аж не знав, що собі робити, і зараз на другий день зробив великий бал і розповідав гостям, що його сини винайшли золотого пташка і коня, і панну з морів; а за молодшого свого сина і не згадує.

Але вовк, що ходив лісом, ходив і думав собі: «Ану, я піду тою дорогою, куди молодий царевич поїхав». І пішов вовк собі шпацирком, а то була вже ніч. Але вовк дивиться: щось чорніється. Прийшов ближче, а то молодий царевич. Та й каже вовк:

– Ото тебе, небоже, зрадили брати.

І побіг та й приніс живущої води, і плюнув йому в зуби, та й він ожив. А вовк йому каже:

– Ото лишився ти сирота; але ти не міркуєш, чи-сь не мав що коло себе?

– А що ж? Не було нічого, лише сегнат, тот, що мені панна дала.

Вовк як зачав землю бурляти і найшов сегнат злотий, дав молодому царевичу та й каже:

– Сідай на мене.

Господи! Він лиш сів, а вовк