Читати книгу - "Вітер у верболозі"

— Терем Жаб, — гордовито заговорив Жаба, — це добропорядний дворянський маєток, чи не єдиний в своєму роді; в основному належить до XIV сторіччя, але обладнаний за сучасними зразками. Має всі вигоди, найновішу водогінно-каналізаційну систему. П’ять хвилин до найближчої церкви, пошти та майданчиків для гольфу. Відповідає всім вимогам щодо...

— Та годі тобі, звірятко, — засміялася дівчина. — Я не збираюся його наймати. Розкажи мені щось справжнє про нього. А втім, зачекай, я спершу приготую тобі ще грінок та чаю.

Вона вибігла з камери і скоро повернулася з повною тацею. І Жаба, чия душевна наснага вже досягла звичного рівня, жадібно накинувся на грінки, водночас охоче описуючи їй і затон з човнами, і рибний ставок, і город, оточений старовинним муром, і свинарню, і стайню, й голубник, і курник, і маслоробню, і пральню, й буфети для порцеляни, і шафи для білизни (це місце в оповіді дівчині особливо сподобалось), і банкетну залу, і те, як весело бувало, коли звірята збиралися там біля столу, а Жаба перевершував сам себе — співав пісень, розповідав цікаві бувальщини, веселився до нестями. Дівчина захотіла почути про його друзів-звірят і дуже цікавилася, як вони живуть, як проводять дозвілля. Звісно, вона не сказала, що любить звірят саме як пестунчиків, бо здогадалася, що де може страшенно образити Жабу. На той час, коли дівчина принесла йому глечик води, підбила солому, що правила за постіль, сказала «на добраніч», Жаба знову став майже таким життєрадісним, самовдоволеним, яким був ще недавно. Він проспівав собі кілька пісеньок, що їх інколи виконував на званих обідах, скрутився калачиком на соломі й міцно заснув. Уночі він бачив чимало приємних снів.

Відтоді за цікавими розмовами з наглядачевою донькою для нього швидше минали безрадісні дні; дівчина все більше співчувала Жабі й доходила думки, що то просто неподобство — тримати бідолашне звірятко у в’язниці за таку, як вона вважала, дріб’язкову провину. Жаба ж, ясна річ, у своїй пихатості був певен, що вона в нього закохалася, тому й бігає до нього; і він мало не жалкував, що між ними пролягла така велика майнова прірва, бо дівчина таки була гарненька і до того ж щиро захоплювалася ним.

Одного ранку вона прийшла задумлива, відповідала не влад і, здалося Жабі, не сприймала належно ні його дотепів, ні влучних висловів.

— Жабо, — заговорила вона нарешті, — прошу, вислухай мене уважно. У мене є тітонька, вона прачка.

— Справді? — мовив Жаба поблажливо та люб’язно. — Не біда! Не переживай так за неї. У мене теж є кілька тітусь, яким би не завадило бути прачками.

— Не перебивай, Жабо, — урвала його дівчина. — Ти надто балакучий, де твоя біда. Я хочу подумати, а ти мене збиваєш. Отже, я сказала, що в мене є тітка — прачка; вона пере для в’язнів. Розумієш, у нашій родині беруться до будь-якої роботи, аби мати заробіток. Вона забирає білизну вранці щопонеділка, а приносить увечері в п’ятницю. Сьогодні четвер. І ось що мені спало на думку: ти багатий — принаймні так завжди мені казав, — а вона бідна. Кілька фунтів для тебе ніщо, а для неї — ціле багатство. Отож я гадаю, що коли до неї підкотитися як слід, позолотити ручку (сподіваюсь, звірята теж знають, що це значить), то ти б зміг з нею домовитися, щоб вона віддала тобі своє плаття, очіпок і все там інше, і ти замість неї вийшов би з в’язниці нібито тутешня прачка. Ви дуже схожі одне на одного, особливо статурою.

— Ми не схожі! — гнівно скрикнув Жаба. — У мене витончена постать, бо я

— це я!

— Така сама й у моєї тітки, — відказала дівчина, — бо вона — це вона. А втім, май собі яку хочеш постать. Ти — бридка, пихата, невдячна тварина. А я ще тебе жаліла, хотіла тобі допомогти!..

— Що ти, що ти! Авжеж, я дуже, дуже вдячний тобі, — похопився Жаба. — Але невже ти справді гадаєш, що знаменитий пан Жаба з Терема Жаб може ходити на волі одягнений як прачка?!

— Тоді залишайся у в’язниці як просто Жаба, а не як пан! — запально відрубала дівчина. — Ти, мабуть, хочеш виїхати звідси у кареті, запряженій четвіркою коней!

Чесний Жаба завжди готовий був визнати свою неправоту.

— Ти хороша, добра, розумна дівчинка, — мовив він, — а я просто бундючна й дурна жаба. Познайом мене зі своєю високошановною тітусею, якщо твоя ласка, — не сумніваюся, що ця пречудова пані і я зможемо, обговоривши всі необхідні умови, дійти цілковитої згоди.

Наступного вечора дівчина привела тітку до Жабиної камери, несучи його випрану білизну, загорнуту в рушник. Стару жінку заздалегідь підготовили до ділової зустрічі, тож золоті соверени, які Жаба завбачливо розклав на столі на видному місці, практично вирішили все, і обом лишалося обговорити тільки деякі деталі. За свої грошенята Жаба одержав ситцеве плаття, фартух, хустку та вицвілий чорний очіпок; єдине, що попросила стара, — це щоб їй заткнули рота кляпом, зв’язали й кинули в куток. Такий не дуже переконливий виверт потрібен, пояснила вона, для більшої правдоподібності вигадки, якою вона хотіла прикритися, щоб не втратити роботи, хоча пригода ця все одно видаватиметься підозрілою.

Жаба був у захваті від такої пропозиції. Ще б пак, вона дасть можливість йому покинути в’язницю з певним шиком, а його репутація відчайдушного, рисковитого шибайголови буде незаплямована; і він охоче допоміг наглядачевій доньці перетворити тітоньку на нещасну жертву обставин, проти яких вона, мовляв, була безсила.

— Тепер, Жабо, твоя черга, — сказала дівчина. — Скидай костюм і жилет — ти й так досить товстий.

Заходячись від сміху, вона стала «утинати до гапликів» на ньому те ситцеве плаття, накинула хустку, зав’язавши , як у простих жінок, вузликом на спині, а тоді начепила цупкий очіпок.

— Точнісінько як вона, — хихотіло дівча. — Повір мені, ти ще ніколи в житті не мав такого поважного вигляду. Ну, прощавай, Жабо, і хай тобі щастить. Підеш униз тією самою дорогою, якою тебе привели; якщо хтось зачепить, бо чоловіки всі