Читати книгу - "Молдавські народні казки"

мов підкрадається, Півень озирається, Качка хилитається.

Йдуть, поспішають, спочивати не сідають.

А на домовленім місці їх чекає вовк з ведмедем та диким кабаном. Дикий кабан знайшов калюжу, ліг у ній і почав борсатись, ведмідь знайшов дупло з бджолами і поліз на дерево, вовк сидить, думає, куди б побігти, щоб найти щось у рота кинути.

А тут саме підходить собака зі своїм військом.

Дикому кабанові було так добре, що навіть не рохкав, тільки хвостиком ворушив. Кіт побачив кабанового хвоста і подумав, що то миша. Як стрибне, як вхопить за той хвіст! Дикий кабан не так од болю, як від страху закричав і кинувся тікати. Тікаючи, бився об дерева і думав, що його хтось б’є. Злякався й кіт — шерсть на ньому наїжачилась, хвіст — серпом. Стрибнув на дерево, де сидів зіщулившись ведмідь. Йому вже було не до меду, і він почав було злазити з дерева, а побачив кота — затремтів та як гепне додолу! А потім як пуститься тікати!

Качка, побачивши ведмедя, теж злякалася і залетіла в калюжу. Там сіла і закахкала. А півень вилетів на гілку і запіяв, аж луна пішла лісом.

Саме тоді з’явився вовк. Іде він тихо, зубами клацає, виє від злості і до собаки підкрадається, та ззаду цап як буцне його міцними рогами, а спереду собака як схопить зубами. Гострі зуби у вовка, а в цапа роги гостріші.

Собака і цап з вовком бились, півень кукурікав, качка кахкала, лісом котилася луна. Цап з собакою так порвали і покололи вовка, що йому ледве вдалося втекти до лісу.

Потім собака зібрав своє військо і радий пішов у село. Незабаром ведмідь з диким кабаном зустріли у лісі вовка та як накинуться на нього:

— Нащо ти нас повів на таку війну? Хотів, щоб ми загинули?

— Лежу собі в калюжі, коли якийсь змій як уперіщить мене по спині, а потім за мною по лісу та дрючком, та дрючком, — скаржиться дикий кабан.

— Ох, — сказав ведмідь, — а до мене як скочить на дерево, хотів мені серпом голову відрізати… Щастя маю, що я впав.

— Даремно ви скаржитесь, — бурмоче вовк, — ви й десятої частини того не витерпіли, що мені довелось. Як улучить мене один двома іклами, а другий як почне ножами різати… А третій кричить з дерева: «Давай його сюди, буду вішати!» Четвертий кричить: «І я допоможу, і я допоможу!» А ще якийсь сидить у болоті і все підтакує: «Так-так, так-так…»

Наймит, кухар і пан
(Переклали А. М’ястківський

Жив колись на світі пан. Мав він у своїх володіннях величезні пташарні, де вигулювало безліч різної птиці: курей, гусей, качок. Узяв пан собі наймита доглядати всю ту птицю: годувати, поїти та на ніч заганяти. Сам пан приходив до пташарень раз на два-три дні перевіряти, чи є вся птиця.

Важко працював наймит, ніколи було й вгору глянути бідоласі, та ні разу йому не пощастило курятини покуштувати, все пан пожирав. Задумався одного разу наймит про гірку несправедливість на світі, зловив гусака, зварив у казані та й наївся досхочу.

Став якось пан рахувати свою сотню гусей, а їх лише дев’яносто дев’ять.

— Гей! — гукнув пан до наймита. — Нема одного гусака.

— Що ви, пане! Усі на місці.

— Як на місці, коли їх лише дев’яносто дев’ять?!

— Ні, всі сто, — став на своєму наймит.

— Хай тобі очі повилазять, я з тебе самого гусака зроблю! — зарепетував пан.

— Чого ви, пане, причепились до мене? Всі гуси цілі!

Довго вони сперечалися. І звелів пан покликати сто своїх наймитів. Перелічив їх та й каже впертому:

— Бачиш сто наймитів?

— Бачу.

— Якщо всі гуси цілі, то на кожного з них припаде по гусці. Так?

— Звісно.

— Гей! — наказує наймитам пан, — Нумо, хапайте кожен по гусці!

Наймити кинулись на гусяче стадо. Довго ганялись по лузі і нарешті всіх переловили. Дев’яносто дев’ять молодців виструнчились з гусками в руках, лише один залишився без нічого.

— А тепер скажи мені, негіднику, чому оцей наймит без гуски?

— Та хто ж йому винен, пане, коли він якийсь вайлуватий. Загаявся, то й не зумів собі впіймати.

Одного разу збирався той пан на гулянку і сказав своєму кухареві:

— Поки я повернусь, засмаж гуску, але якщо з’їси з неї хоч крихту — битиму, катуватиму тебе, як жабу, роздеру, примушу забути, яке те м’ясо на смак.

— Гаразд, пане.

— Коли я повернусь, щоб смажена гуска була ні гаряча, ні холодна, а саме добра до обіду.

Пан поїхав, а кухар взявся смажити гуску. Коли вона розрум’янилась на вогні, дуже захотілося йому гусятини покуштувати.