Читати книгу - "Хроніки Південного"

час ламбади можна хоч у напівобіймах разом задами повертіти.

Музон грає, але ніхто не танцює, поки не назбирається стільки люду, що практично повний зал. Тоді всередині починається дія — народ вишиковується в ряди і танцює один навпроти іншого. Якщо дві подружки стануть одна поруч з іншою, то так можуть пробазарити весь час, а пацани дриґаються самі по собі. Одного разу я розвернувся і залишив їх самих там балакати. А хто ще не танцює, кружляє колами навколо залу і розглядає тих тьолок, що кучкуються вздовж стіни. Вони ніби й не дивляться у твїй бік. Але перемивають кісточки кожному перехожому. А пацанів теж цілий парад сходиться. Подивишся, а там який-небудь очкарик уже котрий рік поспіль обтирає стінку в тому самому турецькому светрі з написом Boys, ще й в штани його запхнув. Інший ніби на випускному чи весіллі — у червоному піджаку, чорних штанях, лакованих шузах та білих шкарпетках, — так, ніби на торжество прийшов. Хоча лакові шузи, то ще нічого, бували чуваки, які літом приходили в білих шкарпетках і гумових шльопанцях. Вони почувалися мов на гамериканському узбережжі, бо в них шорти кольору електрик з пальмами, а кепка із сіточкою і написом USA California.

Музону теж не вгадаєш — все залежить від настрою діджея. Добре коли пускають нормальні хіти: 2 Unlimited, DJ BoBo, Haddaway, Corona «Rhythm of the Night», Real 2 Real «I like to move it», Culture Beat «Mr. Vain». Але ні, іноді той діджей вирішує показати вишуканий смак або похизуватися своїми крутими касетами і запускає що-небудь типу з крутих хітів, як‑от з тих самих 2 Unlimited «Workoholic». Ось такі мене страшенно дратують. Вважай, всю справу відразу спартачив, бо жодна нормальна дівка під такий музон скакати не буде і повернеться назад до своїх подруг. Я теж не танцював би, не будеш же смикатися як той Янавічюс, що пародіює Джексона. А якщо таке трапиться, то вважай, що з тою дівахою вже все, бо вдруге вона з тим самим пацаном танцювати не піде, хіба би сталося чудо. Тому я ненавиджу таких ослів. Танці — не вечірка меломанів, сюди приходиш діваху підчепити, тому й музон має бути відповідним, щоб хотів і міг танцювати, а не стояти і захоплюватися новими невідомими хітами.

Я теж різну музику розумію, і мені зовсім нічого той MC Hammer, але ти спробуй потанцюй під нього. Арсенал твоїх рухів зовсім не вражає, намагаєшся в ритм одну п’ятку дотягнути до іншої, ще руками помахати, хвилі зробити чи ще щось. Інші виводять у танок дівок і стоять самі, мов дуби. Дівах ковбасить, а той стоїть, чекає, коли зможе її кудись повести, спитати, як її звати і що вона робить у вільний час.

А коли все перекублять, перемішають, починається повний бардак, а насамперед у твоїй голові. У самому кінці запускають старих рокерів-пердунів Скорпіонів з їхнім Wind of Change. Коли це почуєш, то знай, що це — останній шанс, і музика тут не має аніякого значення. Якщо хтось із дівок ще залишився стояти, хапай, і байдуже, з цицьками вона чи без і яка в неї спідничка, бо ламбади вже все одно не буде. Завжди там усе те ж саме і нічого нового. Про все знаєш наперед, що до чого, і все майже таке саме, як і на концерті в нашому домі культури. Задовбало те саме й те саме, і без жодного результату.

Сьогодні не було бажання кружляти колами. А який сенс? Кружляєш, кружляєш, поки якась телиця підпишеться, а тоді викаблучуєшся, як ідіот, чекаєш на мєдляк, щоб її обійняти, притиснутися, відчути її цицьки біля своїх грудей. Це кульмінація всієї дискотеки. Мєдляк тут головний, заради нього всі сюди й збираються. Найкраще, коли слова теж можеш зрозуміти, в яких сказано все, про що ти думаєш, але сказати не наважуєшся:

Вилийся, вилийся, вилийся в мене, Я зовсім поруч, я тут, я твій, Нехай не зупинить тебе хвилювання, Про що очі не скажуть, дощ розповість.

Здається, що вона мала б зрозуміти, що не SEL’и, а я їй це кажу. Не знаю, чи розуміють, чи ні, але зазвичай реакція дівок буває стриманою. Втім, не будеш заради пари мєдляків іти туди, ризикуючи зустріти ту Мяйле, хоча вона майже ніколи не приходить на танці у шістнадцяту чи чотирнадцяту школу. Але когось все одно зустрінеш. Я бачу, що останнім часом мені щось пороблено, немовбито зробили ляльку і встромлюють голки. Цього вечора я не маю кому і не хочу казати «я твій», а мій внутрішній монолог краще озвучить «Помпа». Коли я вперше їх почув, не повірив, що литовці можуть такі речі робити. А коли дізнався, що вони приїдуть у Шяуляй, здавалося, що марю. Подумав тоді, що з Мяйле туди, мабуть, не піду. Ось тепер можу робити, що забажаю. Мати не хотіла нікуди мене випускати, але я пішов і вийшов через двері.

Не потрібні заборони там, де вони не потрібні. Не будеш зважати на різні заборони просто так. Такі заборони існують лише для того, щоб батькам було спокійніше, а не тому, що може щось погано скінчитися або взагалі є поганим саме по собі. Тут нічого поганого не було. Я ж не починаю їм пояснювати, що не потрібно голосувати на виборах за Бразаускаса. А міг би. Міг би взяти і заспівати ту річ: «Прибігли воїни, розстріляли Бразаускаса…». Але не зараз. Тепер зовсім нема настрою. І на концерт я піду сам. Поки я тут старався щось налагодити з Мяйле, Мінде весь час сидів удома і намагався видобути купку золота. Проте все застрягло, каже, шо не може ніяк отримати одної необхідної речовини. Нехай сидить, може, щось придумає наш алхімік Південного.

Концерт був у залі якоїсь школи на протилежному кінці міста, не в культдомі. Ніколи не чув, щоб у тій школі коли-небудь щось відбувалося. Доведеться купувати квиток… Ясно, що буде коштувати, але байдуже, я міг би витратити все на ту