Читати книгу - "Любов у спадок"

не рухалася з місця, проводячи батька розгубленим поглядом. У її голові досі не вкладалося щойно почуте. Сер Генрі Персі, її дід, якого вона ніколи в своєму житті не бачила, помер. Помер, і вона ніколи вже не побачить його, не поговорить із ним. А батько навіть не спробував сказати двоє слів на розраду!

Дівчина відчула, як на очах закипають сльози. У дитинстві вона часто ображалася на невідомого дідуся Генрі, що вигнав тата з мамою з Беверлі. Вона згадала, як маленькою сказала, що заколе його кинджалом, бо він злий. Тоді батько вперше відшмагав її… Звичайно, старий лорд Персі не зміг впокоритися з тим, що улюблений син, на якого покладалося стільки надій, вибрав за дружину дочку свого ворога. Але невже йому ніколи не хотілося побачити онуків? Було так дивно знати, що десь у тебе є рідня, й не бачити її. Дід… Еріка навіть не була впевнена, що змогла б назвати цього незнайомого старого дідом. Але чомусь від думки про те, що вона ніколи не зможе цього зробити, в горлі стояла грудка, а серце болісно стукотіло в грудях.

Вона задерла голову, щоб сльози не заюшили з очей. Як усе дивно в цьому світі!

— Не плач, Еріко, — почула вона хрипкуватий голос отця Годвіна. — Краще помолися за душу свого діда. Він напевне почує тебе. І, може, йому буде легше від того, що ти пробачила йому.

Несподівано для себе Еріка замружила очі та палко зашепотіла молитву. Отець Годвін, їхній старенький замковий капелан, який знав її з дитинства, дивився на неї своїми сліпавими очицями й часто кліпав.

Вона просто стояла та молилася, а на душі ставало спокійніше. Еріка не бачила, що з вузького віконця на другому поверсі спостерігає за нею ще одна людина. Міцний чоловік у буйволячій куртці, який з вигляду нагадував найманого бійця, уважно дивився на руду дівчину, а вона з заплющеними очима й молитовно складеними на грудях руками щось безгучно шепотіла. У його холодних блакитних очах спалахнув вогник цікавості. Здається, він уже бачив таку саму дівчину — багато років тому. Тільки та була трішки старша й волосся мала не руде, а золоте, немов колосся дозрілої пшениці. Тоді її звали Ейлін…

Чоловік гмикнув і відійшов від вікна. Гарненька донька виросла в старшого сина лорда Персі. Шкода, що їй не судилося стати багатою леді… Він щосили потер свої великі руки, що почервоніли від холоду.

— Прокляття, як вони живуть у цій совиній вежі? — вилаявся півголосом.

Справді, протяги тут гуляли такі, ніби їм зумисне прорубали хідники в стінах. Прикро, що він не додумався взяти з собою вовняного плаща, сподіваючись на теплий вересень. Тут, у цих бісових горах, значно холодніше. Він уже й забув про мерзенну погоду, яка панувала тут і яку свого часу сповна відчув на власній шкірі під час шотландської кампанії. Минулої ночі змерз, як собака. Нічого, незабаром усе скінчиться і він повернеться в Беверлі. Тому, хто за своє життя неабияк намерзся та навоювався, кортить провести решту днів у теплі й достатку. А Джон Нолліс був саме з таких.

Увечері всі мешканці замку Тейндел зібралися в головній залі, як це бувало завжди. Однак цього разу трапеза вийшла невеселою. Може, позначилася присутність чужої людини, що принесли в дім лиху звістку, але кожен мовчки сидів за столом, поглинутий своїми думками.

Джон Нолліс, слуга з Беверлі, сидів поруч із господарем на почесному місці для гостей, і всі почувалися трохи ніяково — ніби ця людина підглядала їхню сімейну таємницю в замкову шпарину. Еріка помітила, що батько уникав його погляду. Не було звичного веселого сміху, жартівливих суперечок із Бранвеном. Навіть апетитний запах страви не додавав нікому гарного настрою. Господар мовчки дивився в свою миску, й ніхто з тих, що зібралися за столом, не зважувався перервати його мовчання.

Нарешті старенький отець Годвін, крекчучи, встав зі свого місця, акуратно обсмикав полатану сутану, молитовно склав руки на грудях.

— Віддамо ж хвалу Господові за те, що дозволив нам зібратися за цим столом і спожити цю юшку із зайця, — з безтурботним виглядом проказав священик і обвів усіх поглядом добрих короткозорих очей. — Вшануємо пам'ять покійного сера Генріха Персі, діти мої, та помолимося за його душу. Амінь.

Він склав долоні, опустив свою плішиву голову на груди та півголосом забурмотів молитву. Усі, хто сидів за столом, наслідували його приклад. Запанувала мовчанка, яку переривало зрідка тільки чиєсь зітхання.

Еріка низько нахилила голову й кинула обережний погляд на батька: він, як і всі, молився. Обличчя його було, як і раніше, похмуре, але поступово важкі складки біля губів трохи розрівнялися і воно прибрало спокійнішого виразу. Господи, хоч би їй здалося і він не був сьогодні п'яний! Але від батька різко тхнуло вином, і нічого гарного очікувати не варто було. Видно, він уже встиг побувати в льоху, де стара Кет зберігала настоянки та сушені трави… Навіщо він напивається?

Дівчина важко зітхнула й непомітно перевела погляд на незнайомця, що незворушно сидів напроти. Попри всі сумні події, нестерпно мучила цікавість. До Тейндела не так часто навідувалися гості, та ще й із такого великого замку, як Беверлі. Їй було страшенно цікаво, хто ця людина? Беверлі… Він міг бути її домівкою. Вона подумки спробувала уявити, який вигляд має цей замок, що в ньому могла б народитися й вирости. Напевне, він величезний і неприступний, там повно слуг, а навколо — справжній сад… Еріка непомітно кинула уважний погляд на гостя. Нолліс не був схожий на звичайного слугу — надто впевнено поводився. Чомусь він відразу їй не сподобався. З першого погляду здається начебто простакуватим, а насправді…

Джон Нолліс, який, здавалося, також щиро молився, зненацька підвів свої ледь припухлі повіки й собі пильно глянув на неї. У нього були холодні очі та уважний погляд, який усе помічав. Він