Читати книгу - "Щоденник злодія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стілітано віддавався коханню спроквола, як віддаються сонцю, підставляючи його промінню все тіло. Коли я зустрівся з ним в Антверпені, він виглядав опасистим. Не те щоб став огрядним, проте його кутастість трішки округлилася. У його ході я знову завважив ту саму звірину, потужнішу, м'язистішу, не таку рвучку. На найбруднішій вулиці Антверпена поблизу набережної Еско, під сірим небом спина Стілітано видавалася мені почережно посмугованою то тінню, то світлом, що пробивалося крізь іспанські жалюзі. Жінка у вузькому одязі з чорного єдвабу, яка ступала обік нього, насправді виявилася його подругою. Побачивши мене, він був немало подивований і, як мені здалося, зрадів.
— Жанно! Ти в Антверпені?
— Як ся маєш?
Я потис йому руку. Він відрекомендував мене Сільвії. Спочатку, мені здалося, ніби він дуже змінився, але щойно він розтулив рота, як звідти полилися наиніжніші слова, і я знову запримітив між його зубів серпанок білого шумовиння, яке утворювалося невідь з якого слизу, залишаючись бездоганним, я впізнав колишнього Стілітано. Не уточнюючи, я сказав:
— Ти її зберіг.
Стілітано мене зрозумів. Відтак трохи зашарівся і всміхнувся.
— Ти помітив?
— Авжеж. Ти цим так пишаєшся.
Сільвія запитала:
— Про що ви говорите?
— Лялечко, люди розмовляють. Не втручайся.
Ця невинна співучасть одразу ж поновила мої давні стосунки зі Стілітано. Мене полонили всі його давні чари: кремезні плечі, рухливі сідниці, рука, відірвана, можливо, десь у джунглях іншим хижаком, нарешті, статевий орган, який так довго був недосяжний, прихований, захищений небезпечними смертельними запахами ночі. Я почувався під його владою. Нічого не знаючи про його справи, я був певен, що він панував над людністю халуп, доків, барів, тобто над усім містом. Віднайти гармонію в речах кепського штибу — ось вершина елеґантности. Як водиться, Стілітано зумів доп'ясти жовто-зелені черевики з крокодилячої шкіри, костюм каштанового кольору, шовкову білу сорочку, рожеву краватку, барвисту хустинку і зеленого капелюха. Усе це трималося на шпильках, ґудзиках і золотих ланцюжках, одначе Стілітано виглядав елегантним. Поряд із ним я мав вигляд отого колишнього небораки, але це його, здавалося, не обходило.
— Я вже три дні як тут, — сказав я.
— І викручуєшся?
— Як завжди.
Він усміхнувся.
— Пригадуєш?
— Ти бачиш цього хлопця, — звернувся він до жінки, — це мій друзяка. Побратим. Він може приходити на хату, коли заманеться.
Вони повели мене пообідати в ресторан неподалік порту. Стілітано розповів мені, що він торгує наркотою. Його жінка шльондра. При словах «марафет», «опій» у мене в уяві зароїлося, я подумки бачив Стілітано відважним і багатим авантурником. Він нагадував хижого птаха, що кружеляє великими колами. Хоч у його погляді подеколи й прозирала жорстокість драпіжника, проте він не виглядав пожадливим. Навпаки, попри своє багатство Стілітано, здавалося, продовжував гру. Дуже швидко я переконався, що розкішний був лише його зовнішній вигляд. Він жив у вбогому готелі. Насамперед на коминку я запримітив грубезну паку дитячих журналів, ілюстрованих кольоровими малюнками. Вони супроводжувалися коментарями вже не іспанською, а французькою мовою: малюнки були наївні, як і раніше, а врода, сила та відвага героя, зображеного майже голяка, ніколи йому не зраджували. Щоранку Сільвія приносила йому свіжі журнали, які Стілітано перечитував, валяючись у ліжку. Я подумав, що він провів два роки, читаючи дитячі строкаті оповідки, тимчасом як його тіло та розум, можливо, дозрівали десь поза ними. Він перепродував опій, куплений у матросів, і наглядав за своєю пасією. Увесь свій статок Стілітано носив при собі: одяг, прикраси та гаман. Він запропонував мені працювати під його орудою. Кілька днів я розносив крихітні пакетики його потайним і стривоженим клієнтам.
Як і в Іспанії, з тією самою моторністю, Стілітано злигався з антверпенськими злодійчуками. У барах його частували випивкою, він чіплявся до дівок та педиків. Зачарований його новою вродою, достатком і, можливо, під впливом невідчепних спогадів про нашу дружбу я цілком віддався своєму коханню.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник злодія», після закриття браузера.