Читати книгу - "Художник хиткого світу, Кадзуо Ісігуро"

зі створення афіш про китайську кризу, якби можна було запевнити комісію...

Він знову замовк, не закінчивши речення. Я трохи відсунув загородку на веранду, просто щоб утворити маленьку щілинку. Морозне повітря ввірвалося до кімнати, але чомусь мені було геть байдуже. Я дивився крізь щілину, попри веранду, на сад. Падав сніг, і сніжинки неспішно кружляли в повітрі.

— Шінтаро, — знову заговорив я, — чому б тобі просто не прийняти власне минуле? Свого часу ти заслужив чималу повагу тими афішами. Чималу повагу і чималу похвалу. Може, тепер світ і по-іншому дивиться на твої роботи, але брехати про себе все ж не варто.

— Звісно, сенсею, — відповів Шінтаро. — Я чудово вас розумію. Але, повертаючись до теми нашої розмови, я був би безмежно вдячний, якби ви написали листа комісії щодо тих афіш про китайську кризу. Я навіть приніс із собою прізвище й адресу голови комісії.

— Шінтаро, прошу тебе, послухай, що я тобі кажу.

— Сенсею, зі всією повагою, я завжди дуже вдячний за ваші поради і науку. Але зрозумійте, мені ще треба багато років працювати. Це чудово, роздумувати й аналізувати, перебуваючи на пенсії. Але так сталося, що я живу в світі, де всі важко працюють, і мені потрібно подбати про дещо, якщо я хочу отримати цю посаду — посаду, яка, за всіма іншими показниками, і так уже моя. Сенсею, благаю вас, увійдіть у моє становище.

Я нічого не відповів, натомість і далі дивився, як сніг падає на дерева і кущі у моєму саду. Почув, як позаду мене підвівся Шінтаро.

— Сенсею, ось прізвище й адреса. Якщо дозволите, я залишу їх тут. Був би безмежно вдячний, якби ви обміркували моє прохання, коли у вас з’явиться трохи часу.

Настала пауза, під час якої Шінтаро чекав, чи я обернуся й дозволю йому піти, зберігши хоч крихту гідності. Я й далі дивився на сад. Хоч сніг і безнастанно падав, він устиг лише трохи припорошити кущі і гілки. Просто на моїх очах кленова гілка захиталася на вітрі, і більшість снігу струсилося. Лише на кам’яному ліхтарі позаду саду виднілася пухнаста біла шапка.

Я почув, як Шінтаро попрощався й вийшов.

Може видатися, що того дня я повівся з Шінтаро занадто жорстко. Утім, якщо врахувати, що відбувалося тими тижнями, які передували його візиту, стає цілком зрозуміло, чому я без співчуття сприйняв його намагання применшити свою відповідальність. Бо ж Шінтаро навідався з візитом всього за кілька днів до міай Норіко.

Домовини щодо запропонованого шлюбу Норіко з Таро Сайто тривали доволі успішно впродовж усієї осені; в жовтні вони обмінялися фотографіями, а опісля нас повідомив пан Кьо, наш посередник, що молодий чоловік із нетерпінням чекає на знайомство з Норіко. Норіко, звісно ж, про людське око буцімто ретельно обдумала пропозицію, хоча і так було очевидно, що моя донька — яка мала вже тоді двадцять шість років — не може собі дозволити втратити такого залицяльника, як Таро Сайто.

Отож я повідомив пана Кьо, що ми згодні влаштувати міай, і вже незабаром були узгоджені дата — один із днів у листопаді — і місце зустрічі, готель «Касуґа-Парк». Цей готель, як ви, мабуть, знаєте, нині віддає якоюсь вульгарщиною, і тому мене такий вибір аж ніяк не втішив. Утім, пан Кьо запевнив, що для нас буде зарезервована окрема кімната, і навіть натякнув, що сімейству Сайто дуже до вподоби тамтешня кухня, тож я зрештою погодився, хоч і без особливого ентузіазму.

Пан Кьо також звернув мою увагу на той факт, що сім’я потенційного нареченого має зі свого боку суттєву кількісну перевагу — на міай мав прийти і його молодший брат, і його батьки. Він дав мені на здогад, що було б цілком прийнятно, якби ми взяли з собою якогось родича чи друга сім’ї, щоб додатково підтримати Норіко. Але, ясна річ, враховуючи, що Сецуко живе так далеко, не було більше нікого, кого ми могли б попросити бути присутніми під час такого заходу. Мабуть, саме через відчуття того, що ми під час міай не зможемо перебувати у виграшному становищі, та ще й невдалий, на нашу думку, вибір місця зустрічі, Норіко почувалася напруженою. Словом, ці декілька тижнів перед міай були для нас складні.

Часто, щойно прийшовши додому після роботи, вона відразу ж казала щось на кшталт:

— Батьку, що ти сьогодні робив? Припускаю, знову цілий день тинявся по дому і хандрив.

А я аж ніяк не «тинявся і хандрив», а навпаки, трудився в поті чола, докладаючи всіх зусиль, щоб ці шлюбні перемовини закінчилися успішно. Та оскільки тоді мені було важливо не тривожити Норіко деталями того, як усе відбувається, я зазвичай просто в загальних рисах розповідав про свій день, дозволяючи їй таким чином і надалі зводити на мене наклепи. Оглядаючись назад, я усвідомлюю, що через наше небажання відкрито обговорити деякі питання Норіко стала ще напруженіша, і якби я був відвертіший, то міг би допомогти нам уникнути багатьох неприємних перепалок, які так почастішали між нами у той період.

Пригадую, скажімо, як одного пообіддя Норіко прийшла додому з роботи, саме коли я підрізав у саду кущі. Вона цілком увічливо привіталася зі мною з веранди і зникла у будинку. А кілька хвилин по тому, коли я присів на веранді, щоб оцінити результат своєї роботи, Норіко, вже переодягнена в кімоно, вийшла до мене і винесла чай. Вона поставила тацю з чаєм між нами і сіла поруч зі мною. Як я собі пригадую, це був один з останніх минулорічних погожих осінніх днів, і крізь листя пробивалися промені лагідного сонця. Норіко, прослідкувавши за моїм поглядом, раптом сказала:

— Батьку, навіщо ти так обрізав бамбук? Він тепер асиметричний.

— Асиметричний? Ти так думаєш? Як на мене, він цілком симетричний. Розумієш, треба враховувати, з якого боку більше молодих паростків.

— Батько має схильність занадто втручатися. Мені здається, що він зіпсує і цей кущ також.

— Зіпсую і цей кущ також? — я повернувся до доньки. — Що ти хочеш цим сказати? Що я інші теж зіпсував?

— Азалії так і не відновилися. От що стається, коли в батька занадто багато вільного часу. Він починає втручатися туди, де не треба.

— Перепрошую, Норіко, але я не цілком розумію, що ти хочеш сказати. Тобто, на твою думку, азалії теж асиметричні?

Норіко знову глянула на садок і зітхнула.

— Треба було просто залишити