Читати книгу - "Це просто доля, Софія Вітерець"

Розділ 24

Моє завзяття згасло практично миттєво, адже як тільки перетнула поріг кімнати,  зрозуміла кілька речей. По-перше, я взагалі не цікавилася бібліотекою, поглинута турботами про весілля й знаю її розташування лише приблизно, що аніскілечки не допоможе у пошуках навіть просто приміщення. По-друге, я й досі була у своїй простенькій, але надзвичайно елегантній весільній сукні. Вона виявилася настільки зручною, що не помічала її взагалі до тих пір, поки протяг у коридорі не розвіяв прозору білу накидку, всипану маленькими дорогоцінними камінчиками.

Довелося повертатися й витратити досить багато часу банально на те, щоб зняти з себе весільну сукню. От навіщо мені були всі ті захисні заклинання? Тепер потрібно було розплутувати й розплутувати їх. Як взагалі встигла за ту мить падіння створити їх понад сотню?

Мабуть, далася все ж практика в академії, адже там просто мана якась була для всіх – виштовхнути тебе з вікна. Хтось хотів допомогти, хтось налякати й в останню мить врятувати, а хтось хотів просто мене позбутися, як от мадам Флайкониха, моя «улюблена» викладачка, що навіть не захотіла виглянути у вікно, щоб переконатися у м’якому приземленні. І так-так, більшість з тих, хто опинялися в таких ситуаціях таки вміли літати, хоч і паскудно, а мені ж доводилося за лічені секунди пригадувати всі захисні заклинання й встигати їх вичакловувати.

Хоч мушу зізнатися, що кілька разів мене змогла підтримати Бель, якщо так можна назвати її невдалі спроби порятунку, через які ми плюхалися то в озера, то в басейни, то хапалися за гілки дерев й по них вже злазили додолу як ті мавпи. Ех, як же я сумую за нею… Так жаль, що подругу не відпустили на наше весілля. Даріс спеціально надіслав прохання про те, щоб адепта академії відпустили на кілька днів, щоб допомогти з підготовкою й на саме торжество, але мабуть, не спрацювало. А мені її справді не вистачало. Я точно знала, що якби Бель була б тут, то вона як ніхто інший тоді допомогла б з надлишком магії й без усіляких крайніх заходів та одними лише натяками для цілителів. А ще вона мені дуже нагадувала Ейнара – така ж розумна й напевне не менше часу витрачала на відвідини бібліотеки.

Точно, бібліотека. Мало не забула про неї. А мені ж ще й інформацію шукати потрібно... Швиденько накинула на себе першу-ліпшу сукню, що потрапила під руку й помчала на пошуки. Звісно, через тридцять хвилин я зрозуміла, що вони марні та що випадково одягнула, на щастя, щільну й досить довгу нічну сорочку замість сукні. А спершу й на думку не спадало, чому на мене так персонал маєтку дивиться. Ех, хоча б хтось сказав, а то навіть запитати про бібліотеку ні в кого не змогла – всі розбігалися подалі від мене, наче від якоїсь божевільної. Ну що тут такого – невже ніхто з них ніколи випадково не переплутував одяг?

Знову повернувшись до кімнати, уже уважно перебрала гардероб і таки витягнула стовідсотково нормальну сукню для виходу в люди. Хоча правильніше було б називати цю коралову красу – дивом стилю та вершиною чарівності. Невагома тканина трималася на тонких золотистих бретельках та м’яко спускалася до самої підлоги ледь помітними хвильками. А тоненький також золотистий поясок чудово окреслював струнку талію. Ну й приємний бонусом були туфельки, які придбала недавно в Кепітелії. Вони пасували до сукні, як ніякі інші.

І попри всі запитання, що крутилися в голові та прагнення знайти на них відповіді, так захотілося собою помилуватися, що ще хвилин двадцять простояла перед дзеркалом, розглядаючи себе – усміхнена молода дружина дивилася на мене з того боку, сяючи сліпучою посмішкою, якої не могли затьмарити ні кулон, ні браслет. Не втрималася і ще раз крутнулася перед дзеркалом, а тоді таки вибігла в коридор.

– О, Даяно, а я якраз йшов до тебе,– почувся з-за спини знайомий голос. Та це був не хто інший, як мій розумний братик Ейнар – якраз той, хто і був потрібен.– Чудово виглядаєш.

– Дякую-дякую,– посміхнулася я. Ну чому б зараз не покрутитися, правда? Тим паче стіни також частково були неначе дзеркалами.– Відведи мене, будь ласка, в бібліотеку.

– Звісно. Ходімо. До речі, ти не бачила Крейга? Він ще з весілля кудись пішов раніше. Досі не можу його знайти.

– Ейнаре, заспокойся. Хто-хто, а він за себе точно постоїть. До речі, якщо комусь кого й захищати, то це він має оберігати нас, а не ми його,– хоч ми й постійно ворогували з братом, але це була чистісінька правда – Крейг найкращий бойовий маг нашої сім’ї, а ще перший син – тобто його магічний рівень чи не найбільший з усіх нас.– До речі, ти стайні перевіряв? Може він взяв пегаса й просто десь катається?

– Та звісно. Всі вони на місці,– промовив Ейнар і знову задумався, за інерцією продовжуючи вести мене до бібліотеки.

Ми так і дійшли мовчки до самісіньких дверей, а тоді Ейнар просто побрів далі, навіть не зазирнувши всередину. На нього це було геть не схоже. Явно хвилювався за брата. Мимоволі й сама почала прикидати різноманітні варіанти подій і страх от-от хотів захопити мене в невеличкий і скороминущий полон, але розбився на друзки, немов кришталь.

Крейг сидів за дальніми стелажами бібліотеки й щось захоплено шукав, швидко гортаючи сторінки. Механічно просканувала приміщення на наявність магічних ниточок заклинань і здивувалася – вся бібліотека зараз була ними оперезана з голови до ніг, а магічний фон, що від них йшов, явно був Крейговим. Я ще більше розширила спектр зору і...він шукав всю інформацію про ритуали, як розірвати зв’язок та як позбавитися надлишку магії в тілі. Це були не просто пошукові заклинання – Крейг вже відшукав і знайшов величенький такий перелік книг, де можна було знайти цю інформацію.

– Крейгу?– здивовано сказала я, спинившись недалеко від нього.

– Нарешті ти тут,– підвів голову брат та кивнув на місце поруч.– Я чекав на тебе. Знаєш, довго думав над словами Ейнара в день нашого прощання і вчора все стало на свої місця. Цей ритуал – він твоя найбільша перевага і водночас твоя найбільша слабка сторона.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍