Читати книгу - "На волю!"

питання захопленої публіки.

— Які були передсмертні слова Дубосерда?

— Хіба ж не правда, що Дубосерд іще не програвав жодної битви?

Круколап відповів миттєво, голос його звучав чисто і дзвінко, а очі сяяли. Проте коли Вогнелап перевів погляд на Тигрокігтя, то побачив, що обличчя вояка спотворене жахом і люттю. Очевидно, Круколапова історія Тигрокігтеві геть не подобалася.

Вогнелап уже збирався було заговорити до Сіролапа, коли це гучний крик закликав усіх котів до тиші. Вогнелап мимоволі зітхнув із полегшенням, коли Круколап урвав мову, а Тигрокіготь відвернувся.

Вогнелап підвів голову, щоб глянути, хто кричав. Силуети трьох котів, відтінені сяйвом місяця, виднілися на вершечку Великого Каменя. То були Синьозірка, Зорелом і Кривозір.

Провідники Кланів починали збори. Але де ж провідник Вітряного Клану?

— Вони ж не почнуть збори без Високозорого? — тихесенько прошипів Вогнелап.

— Не знаю, — пробурмотів у відповідь Сіролап.

— Ви помітили? Тут немає жодного кота з Вітряного Клану, — прошепотів новак Річкового Клану, який сидів з іншого боку від Вогнелапа.

Вогнелап здогадувався, що подібні розмови зараз точаться повсюдно на галявині. Що більше котів збиралося під Великим Каменем, то гучнішим ставало перешіптування, яке й не думало заспокоюватись.

— Ми не можемо починати! — пролунав один голос понад шумом. — Де представники Вітряного Клану? Ми мусимо почекати, поки не з'являться всі Клани!

На вершині каменя Синьозірка виступила наперед. Її сіре хутро було майже біле у світлі місяця.

— Коти Кланів, ласкаво просимо! — чистим голосом нявкнула вона. — Це так, Вітряного Клану немає, але Зорелом хоче взяти слово, незважаючи на це.

Зорелом нечутно підійшов уперед і став поруч із Синьозіркою. Кілька секунд він оглядав юрбу своїми палючими помаранчевими очима. Тоді глибоко вдихнув і почав:

— Друзі! Сьогодні я прийшов до вас поговорити про потреби Тіньового Клану…

Але його перебив шквал нетерплячих голосів, який зірвався внизу:

— Де Високозорий? — верескнув один.

— Де вояки Вітряного Клану? — вигукнув інший.

Зорелом випростався на повний зріст і замахав хвостом:

— Як провідник Тіньового Клану я маю право звертатися до вас! — просоченим погрозою голосом прогаркотів він.

Довкола запала важка тиша. Вогнелап відчував їдкий сморід страху цієї юрби. Зорелом закричав:

— Усі ми знаємо, що через суворий сезон гололисту і пізній новолист ми опинилися практично без здобичі у своїх угіддях. А ще ми знаємо, що Вітряний Клан, Річковий Клан і Громовий Клан втратили багатьох кошенят через незвично пізні заморозки. Тіньовий Клан кошенят не втрачав. Ми загартовані проти холодних північних вітрів. Наші кошенята сильніші, ніж ваші, вже з моменту народження. Отож, у нас купа голодних ротів і майже немає здобичі, щоб їх нагодувати.

Притишена юрба жадібно ловила кожне слово.

— Потреби Тіньового Клану прості. Щоб вижити, нам потрібно збільшити мисливські угіддя. Ось чому я наполягаю, щоб ви дозволили воякам Тіньового Клану полювати на ваших землях.

Вражене, однак притишене гарчання прошелестіло юрбою.

— Поділитися мисливськими угіддями? — пролунав розлютований голос Тигрокігтя.

— Нечувано! — вигукнула плямиста королева з Річкового Клану. — Клани ніколи не ділилися правом на полювання.

— То Тіньовий Клан буде покарано за здоров'я його кошенят? — вигукнув Зорелом з Великого Каменя. — Хочете, щоб ми дивилися, як молодняк пухне від голоду? Ви мусите поділитися з нами тим, що маєте!

— Мусимо?! — розлютовано плюнув Дрібновух десь із тилу юрби.

— Мусите, — повторив Зорелом. — Вітряний Клан не захотів порозумітися з нами, тож нам довелося витурити їх з їхніх угідь.

В юрбі залунали розлючені вигуки, але вереск Зорелома глушив їх:

— Якщо доведеться, ми всіх вас повиганяємо з ваших угідь, щоб прогодувати наших голодних кошенят!

Нараз запанувала тиша. Вогнелап почув, як на краю галявини новак Річкового Клану спробував щось сказати, але старші його швидко зацитькали.

Задоволений тим, що він привернув загальну увагу, Зорелом продовжив:

— Щороку Двоноги нищать усе більше наших земель. Хоча б один Клан мусить залишатися сильним, якщо всі Клани хочуть вціліти. Тіньовий Клан процвітає, доки ви боретеся за виживання. Можливо, настане час, коли ми будемо потрібні вам для захисту.

— Ти сумніваєшся у нашій силі? — зашипів Тигрокіготь.

Його бліді очі загрозливо втупились у провідника Тіньового Клану, а могутні плечі заграли напругою.

— Я не вимагаю відповіді негайно, — Зорелом проігнорував виклик вояка. — Вам потрібно піти і гарненько обміркувати мої слова. Подумайте, що для вас краще: поділитися з нами здобиччю чи стати вигнанцями, приреченими на блукання і голод?

Вояки, старійшини і новаки перезиралися, не вірячи своїм вухам. Вичікувальну паузу обірвав Кривозір, який виступив наперед.

— Я вже погодився надати Тіньовому Клану деякі права на ловлю здобичі в річці, що тече через наші землі, — тихенько нявкнув він, дивлячись униз на свій Клан.

На цих словах свого провідника коти Річкового Клану закричали від жаху і приниження:

— Ми ж навіть не радилися! — вискнула сріблясто-сіра кицька.

— Я вважаю, що так буде краще для нашого Клану. Для всіх Кланів, — пояснив Кривозір, і в його голосі відчувалася вся важкість, з якою йому далося це рішення. — У річці вдосталь риби. Краще поділитися здобиччю, аніж проливати кров у боротьбі за неї.

— А що ж Громовий Клан? — крекнув Дрібновух. — Синьозірко! Ти що, теж пристала на цю безглузду вимогу?

Синьозірка незмигно зустріла погляд старого кота:

— Я ні про що не домовлятимусь із Зореломом, аж доки не обговорю його пропозицію із Кланом після Зборища.

— Ну, це вже щось, — пробурмотів Сіролап на вухо Вогнелапові. — Покажемо їм, що ми не такі м’якотілі, як цей жовтопузий Річковий Клан.

Зорелом знову заговорив, його голос лунав зверхньо і потужно після капітуляції Кривозора:

— Також у мене є важливі новини, що стосуються безпеки ваших кошенят. Кішка із Тіньового Клану стала вигнанкою, зневаживши вояцьку присягу. Ми вигнали її з табору, але не знаємо, де вона зараз. Ззовні вона стара та немічна, але кусається, ніби кішка з Тигрового Клану.

Вогнелапове хутро настовбурчилося. Зорелом говорив про Жовтоіклу? Він нашорошив вуха, намагаючись нічого не пропустити.

— Вона небезпечна. Застерігаю вас — не пропонуйте їй притулок. І… — Зорелом зробив драматичну паузу, — аж доки її не спіймають і вб’ють, закликаю вас усіх пильнувати своїх кошенят.

Знервоване гарчання котів Громового Клану підказало Вогнелапові, що вони теж подумали про Жовтоіклу. Стара кішка не зробила нічого, щоб сподобатися котам, які неохоче прийняли її. Вогнелап розумів, що неважко буде скерувати їхню ненависть на неї — вистачить навіть слів такого ницого ворога, як Зорелом.

Щойно Зорелом зістрибнув із Великого Каменя, вояки негайно оточили його, і вони всі разом попрямували геть від Чотиридерева, назад на землі Тіньового Клану. Решта котів Тіньового Клану йшли слідом, серед них і котик-недоросток, якого щойно розпитував