Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Розділ 5.1

Айза стиснула руками скроні. Їй здавалося, що ще зовсім трохи, і її голова просто вибухне. 

 – Чому ти думаєш, що це немає сенсу? Я все ще не чую твоїх аргументів! – Тесей насідав на неї, стискаючи у руці шмат трави із  подвір’я перед “Кривим горбом”. 

 – Тримай мій аргумент: якщо ти використаєш цю штуку на нашому спільному патрулюванні, я тобі відірву голову. – Айза підняла голову зі складених рук. – Але, можливо, мені це і не знадобиться – бо тебе самого рознесе на шматочки. А можливо, і мене за компанію. 

Тесея це взагалі не переконало. 

 – Та з чого ти взяла? Я щойно перевірив це – вилетів тільки шматок стіни. І – що важливо – саме у заданому мною напрямку. 

Айза придушила бажання застогнати. Весь останній тиждень їхньої спільної роботи у неї складалося враження, що Тесей намагався підірвати чи убити їх у десяток різних способів – і тепер ось з використанням трави киричаю, що при взаємодії із потоками магії мала неприємну властивість вибухати. 

 – Тільки подумай, – Тесей завмер перед нею, любовно стискаючи траву. – Тільки подумай! Я засовую цю траву в кульку, кидаю її і водночас активовую потоки. Вона вибухає у потрібному напрямку і звільняє нам шлях. Це ге-ні-аль-но!  

 – Дуже в цьому сумніваюся, – пробурмотіла Айза. – Тобі доводилося чути про віддачу? Чи, можливо, про те, що на кладовищах і біля трупів та духів потоки енергії сильніші? Чи про те, що якщо на киричай потрапить більше, ніж один потік енергії, він просто безконтрольно вибухне? Можливо, якщо ти врахуєш усе це в своїй блискучій, геніальній теорії, ти помітиш, що вона насправді ломаного гроша не варта. 

Тесей, здавалося, трохи знітився. Втім, його смуток тривав зовсім недовго. 

 – Але погодься – іноді і безконтрольні вибухи бувають корисними.

Айза вже відкрила рота для дуже вагомого заперечення, коли перервалася: їй здалося, що вона почула якісь дивні звуки за дверима. У “Кривому горбі” надвечір мало ще бути пусто: було точно надто рано для того, щоб некроманти почали збиратися за дорученнями. Натомість Айза та Тесей були єдиними, кого залишили у агенції – спостерігати за спокоєм та допомагати усім, кому це потрібно. Слова пана Рубчика про те, що Айза – одна із найсильніших некроманток у горбі, були забуті одразу ж після того, як він побачив їх двох разом і те, що вони і хвилини не можуть обійтися без взаємних образ. 

Але рішення він змінювати не любив. І страждала через це Айза – можливо, на найнуднішій роботі у світі. 

Звуки повторилися і стали голоснішими – як наче хтось стукав і заходив в усі кімнати по черзі. Айза підхопилася на ноги і підійшла до дверей. Щойно вона відчинила їх одним різким рухом, як ледь не вперлася лицем в жінку – молоду і страшенно налякану. 

По щоках її стікали сльози, та й все лице було червоним і припухлим. 

 – Ви некромантка? – відразу ж запитала вона. Жінка протягла руку вперед, як наче хотіла схопити її за рукав, але в останню мить зупинила себе. Вона дивилася на Айзу великими благальними очима, і вона тільки кивнула. 

 – Будь ласка, допоможіть. Будь ласка! 

Жінка таки вхопилася у передпліччя Айзи і майже потягнула її за собою. Айза піддалася, і тільки озирнулася на Тесея, щоб той ішов слідом. 

 – Як вам допомогти? І як вас звати? – запитала Айза поспіхом. Жінка тягла її за собою, і вони вже встигли покинути будівлю і тепер поспішали вуличками Райну у напрямку, який Айза поки що ніяк не могла зрозуміти. 

 – Селена, – схлипнула на бігу жінка. – Моя дитина!.. Моя дівчинка, на кладовищі…

Айза вже нічогісінько не розуміла. Чи дитина Селени загинула і була похована на кладовищі? Щось сталося з трупом, чи дитина ще була жива? 

Тим часом Тесей їх наздогнав і, здається, навіть почув кілька останніх фраз. 

 – Що сталося з вашою дитиною, пані Селено? – запитав він, водночас постукуючи себе по нагрудних кишенях і перевіряючи, чи не забув свої дорогоцінні талісмани. 

 – Вона.. Моя Луз! Її торкнувся дух! Він вистрибнув так раптово! 

Селена прямо на бігу зайшлася новими риданнями. Айза зрозуміла, що жінка їх серйозно сповільнює. 

 – Яке це кладовище? – впевнено, але без зайвої різкості запитала вона. 

 – С-сьоме, – схлипнула жінка. Айза м’яко вивільнила свою руку із її сталевої хватки та на мить зупинилася. Жінка зробила те саме. 

 – Ми зараз будемо там. Зробимо усе можливе, щоб допомогти, – без паніки сказала Айза. Тесей дивився на неї, піднявши брови, але коли Айза побігла, нарешті порівнявся із нею. 

 – Навіщо ти це їй сказала? – прокричав він на бігу. – Як ми можемо допомогти тій дитині? 

Айза проігнорувала запитання. Всі свої сили вона зосередила на тому, щоб бігти якомога швидше. Спогади, про які їй не хотілося згадувати, тепер лізли до голови без упину, і Айза нічогісінько не могла із цим зробити. 

 – Біжи швидше, – зрештою тільки і кинула вона, обганяючи Тесея. Сьоме кладовище, на щастя, було недалеко – всього миля швидкого бігу короткими стежками через три інші кладовища, і ось Айза вже перелазила через паркан сьомого. 

Цвинтар був точно немалим; тут з покоління в покоління ховали людей, які почали вивчати магію, але сильно не просунулися, або ж тих, хто за життя використовував дуже багато артефактів. Таких людей було не набагато менше за тих, які магією не володіли взагалі. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍