Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

Розділ 14. Руслана

        Сказати, що я була в шоці, це нічого не сказати. Данило був в мого батька, я не питала з чим пов’язаний його візит, мені просто не цікаво. Знаю, що мій батько багато разів підставляв Данила, думаю цей візит не став якимось винятком. Хотілось, щоб батько нарешті засвоїв урок і залишив нас у спокої, але я знаю, що так точно не буде. Я дивилась разом із Вікою мультфільм, але в голові досі лунали слова Данила: «Ти тепер під моїм крилом». Це було зізнання в коханні? Чи я собі щось вигадую?

        - Руслано Валеріївно, чому ви посміхаєтесь? Це через ту розмову? - Ця дівчинка була дуже уважною, навіть, коли дивилась мультфільми.

        - Так, - приховувати було марно, що Данило запалював в мені радість і бажання жити. - Ти ще будеш дивитися чи закінчуємо на сьогодні наш сеанс?

        - Мені здається ви дещо забули…

        - Точно! - Я витягнула з пакета перуку, яку принесла сьогодні спеціально для цієї дівчинки. - Я не забула, сонце, ось обіцяна перука. Одягай, - Ми одягнули їй на голову цю руду копну волосся, і тепер ця дівчинка була геть на себе не схожа. - Ти красуня, але білявкою тобі личить більше.

        - Ану, - вона побігла до дзеркала і гучно засміялась, - так, ви маєте рацію, я дуже смішна. - Я підійшла до неї і обійняла.

        - Просто будь собою, ти чудова!

        - Ви теж, особливо, коли посміхаєтесь, - вона обійняла мене у відповідь.

        - Ну тепер давай в ліжко і відпочивати.

        - Слухаюсь, - вона помчала в ліжко, - а коли мене випишуть?

        - Думаю, що ще тиждень і тобі можна буде додому, але це якщо ти не будеш порушувати режим.

        - Не буду, - пообіцяла мені ця бешкетниця.

        Сьогодні була дуже легка зміна, близько дванадцятої ми впорались з усією роботою і змогли випити кави, а далі кожен зайнявся своєю справою, щоб якось витратити цей час. Я сіла дивитися нову дораму, так як вдома на це не залишалося часу. Останнім часом моє життя змінилось на сто вісімдесят градусів, я не встигаю навіть зрозуміти, як мені діяти далі.

        Час стікав доволі швидко, вранці обхід і на цьому моя зміна була завершена. Переодягнувшись, я попрощалась з усіма і поспішила до свого байку, щоб нарешті повернутись додому і спокійно виспатись. Але хто мене питає про плани? Точно не Данило, ніби відчувши, що я вже вийшла з лікарні, він почав мені писати.

       Данило: Добрий ранок, є пропозиція випити кави і обговорити нюанси щодо рахунків дітей. Ти як?

        Як би мені не хотілося спати - діти, то святе, і він це прекрасно знав.

       Рисеня: Не можу сказати, що він добрий, бо я всю ніч не спала. Я за, хочу вже бачити результат. Тільки мені потрібно заїхати додому, хочу прийняти душ і переодягнутись.

       Данило: Без проблем, тоді за годину я тебе заберу.

       Рисеня: Скажи куди і я сама приїду, навіщо їхати за мною?

       Данило: Можеш дозволити собі інколи побути просто моєю дівчиною і погодитись на це? Я прошу!

       Рисеня: Ну, якщо ти просиш, то добре.

        Нарешті, заховавши телефон в сумку, я застрибнула на свій байк і виїхала з території лікарні. Я люблю свою роботу, проте ще більше я люблю своє ліжко, адже коли є можливість поспати - це безцінно. Сьогодні в мене цю можливість нахабно вкрали.

        Вдома я швиденько прийняла душ, коли відчула аромат троянди, яким наповнилась квартира, вирішила що час збиратись. Мені було дуже лінь підбирати якийсь особливий образ сьогодні, тому мій вибір впав на широкі джинси і білу вільну сорочку, знову ж прикраси я вибрала по інерції, прості сережки кільця і підвіска з літерою Р. Волосся теж не було часу приводити до ладу, адже Данило дав мені тільки годину на те, щоб зібратись, тому я просто зібрала його в низьку гульку і випустила декілька прядок. Легкий цитрусовий аромат, туш і блиск для губ додали фінальні акорди до цього образу.

       Данило: Чекаю внизу!

        Ніби по замовленню написав цей чоловік. Він якийсь чаклун їй-богу.

        Підібравши телефон і сумочку, я швидко встрибнула в свої улюблені кросівки і вибігла на зустріч йому. Рівень мого здивування досяг рівня атмосфери, коли я побачила ще якогось чоловіка. Звісно, ти що думала ви будете одні? Ідіотка, знайшла на що розраховувати.

        - Привіт, рисеня. Ти прекрасно виглядаєш, - він оцінив мене своїми очима від зачіски до взуття і кутик його рота піднявся в схваленні, - познайомся, це Артем - мій друг і права рука.

        - Привіт, дякую, - я була рада чути від нього комплімент, - приємно познайомитись, Артеме, я Руслана.

        - Я знаю про тебе більше, ніж ти думаєш, Руслано. - Єхидно зауважив цей нахаба і я вже зрозуміла хто дістав Данилові всю інформацію на мене.

        - То це ти той, хто втручається в приватну інформацію людини без її відома? - Я тільки виразно глянула на нього, що ж це буде цікаво. - В курсі, що це незаконно?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍