Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

здається, Розилдо, що Флор занадто багато дозволяє цьому хлопцеві? Вони всюди разом, ніби вже заручені, й не скажеш навіть, що знаються лише кілька днів…

Дона Розилда обурено заперечила:

— Не зрозумію, якого милого ти причепилася до хлопця… Авжеш, він багатий, посідає певне становище в суспільстві, от про нього і ходять усілякі плітки. Але тобі, що від нього треба?.. Бачу, ви з Порту вже добряче наслухалася того вашого видатного митця? А самі, либонь, тільки й мрієте одружити його на Флор. І не надійтеся, свою дочку я точно не віддам за ті старі злидні. І чим тільки Гульвіса вам не догодив? Не бачу нічого поганого в тому, що він залицяється до Флор, тим більше, їй давно вже пора заміж. А тепер, коли сам Господь, почувши мої молитви, послав нам такого вигідного нареченого, ви з Порту створюєте проблему на рівному місці й обвинувачуєте хлопця в усіх смертних гріхах… Дай мені спокій, жінко, і залиш свої вигадки при собі…

— Та чого ти роз’єрепенилася? Нічого поганого я не сказала… Це ти завжди була занадто вимоглива і вважала, що всі дівчата повинні бути цнотливими невиннятами. Згадай, як іще недавно, варто було тобі побачити, що якесь дівча гуляє з хлопцем попід руку, ти вже називала її пропащою… А зараз тебе наче підмінили, Флор он геть від рук відбилася…

— То по-твоєму, вона пропаща? Так? Кажи, не соромся.

— Що ти вигадуєш? Ти ж знаєш, що я так не думаю!

— А я знаю, що роблю, вона — моя донька і, дасть Бог, цього року вони поберуться… — сказала дона Розилда, закінчуючи суперечку.

— Дай Боже, дай Боже…

— Так і буде, от побачиш… І перестань потішатися, просто ви не злюбили за щось Гульвісу от і казитеся…

Але це було не так. Навпаки, своєю харизмою і багатою фантазією Гульвіса спершу був зачарував усіх на Ріо-Вермельйо, а потім і на Ладейрі-до-Алву. Дона Літа і Порту вже встигли з ним здружитися і справді вважали його чудовим чоловіком для Флор. Щодо дони Розилди, то вона, здавалося, тільки й жила тим, що думала як би догодити його бажанням та виконати щонайменші забаганки.

А забаганка у Гульвіси була тільки одна: залишитися на самоті з Флор, обіймати, долати спротив та сором’язливість і зрештою заволодіти нею. Плутаючись у хтивих оковах своїх бажань, Гульвіса чимраз сильніше втягувався в цю гру і прив’язувався до дівчини: до її смарагдового, сполоханого погляду, до боязкого, цнотливого тіла, що пристрасно палахкотіло. Зокрема його полонили м’якість і жіночність Флор, затишок, що вона випромінювала, особлива тиха чарівність і ніжний спокій вразили Гульвісу до глибини душі.

З дитинства він ріс без сім’ї: мати померла при пологах, а батько занадто швидко зник із його життя. Гульвіса прийшов на цей світ у результаті випадкового зв’язку сина дрібних буржуа та покоївки; батько, далекий родич знатних Ґімараєнсів, опікувався ним, доки не знайшов собі дружину, а одружившись, поквапився спекатися байстрюка, якого його набожна жінка зі священним обуренням називала «дитям гріха». Гульвісу влаштували в інтернат, де він із горем пополам довчився до останнього класу, хоча так його і не закінчив, безтямно закохавшись у матір свого приятеля — доладну сорокарічну красуню, дружину комерсанта з Нижнього Міста, яку тоді вважали чи не найдоступнішою повією вищого світу, — пристрасну натуру з відповідною поведінкою.

Це була дуже романтична історія. У дні батьківських відвідин красуня тихо зітхала і млосно дивилася на Гульвісу, поки він тинявся довкола неї подвір’ям, похмурий і зажурений, немов в’язень, безнадійний в’язень у в’язниці для підлітків. Вона пригощала його цукерками і печивом, які привозила для сина. А Гульвіса потайки дарував їй орхідею, вкрадену з оранжереї священика. В один із батьківських днів (перша неділя кожного місяця), що ними Гульвіса так ніколи і не скористався, бо по нього ніхто ніколи не приїжджав, вона відвезла його погостювати в свій маєток на Ларґо-да-Ґраса і відрекомендувала чоловікові:

— Однокласник нашого Зезіто, сирота, не має сім’ї.

Трохи пришелепкуватий Зезіто розводив якихось гризунів, і коли його привозили з інтернату, весь день збував у підвалі будинку зі своїми вихованцями. Скориставшись тим, що комерсант ліг подрімати після смачного обіду, сеньйора повела Гульвісу в швейну кімнату, почала цілувати, пестити і врешті оволоділа ним. «Хлопчику мій, о мій гімназисте, мій слухняний учню, тепер я твоя вчителька, ох, ти мій цнотливчику», — гаряче шепотіла вона і справді взялась його навчати. І навчала ще й як! У хлопця прокинулась пристрасть, груба і нестримна. Вона казала, що нікого ще так не любила, цинічно і переконливо запевняючи, що Гульвіса її перший коханець і вона мріє утекти з ним в якийсь затишний куточок і насолоджуватися їхнім безмежним коханням. Шкода лише, що він навчається в інтернаті…

— А якби я втік з інтернату, ти б зі мною жила?

І того ж вечора він утік з інтернату і подався до неї, щоб звільнити з лап того «буржуазного звіра», який змушував її так страждати і принижував своєю близькістю. Винайняв жалюгідну кімнатку в якомусь злиденному пансіоні, купив хліба, вареної болонської ковбаси «Мортадели» (він любив «Мортаделу»), дешевого пійла, яке називали вином, і букет квітів. Трохи грошей ще навіть залишилось: друзі, яким він розповів про свою таємницю, на знак солідарності зібрали, скільки змогли, на організацію втечі і на любов. Гульвісу обожнювали

Поважна пані ледь не померла зо страху, коли він увірвався, тимчасом господар дому в сусідній кімнаті колупався в зубах і читав газети. Обурена до глибини душі, вона заявила, що Гульвіса геть з глузду з’їхав, що вона не якась там авантюристка і ніколи не покине своєї домівки, чоловіка і сина, щоб стати коханкою якогось хлопчака, ніколи не проміняє комфорт і суспільне становище на злидні й безчестя. Вона благала Гульвісу схаменутися, повернутися в інтернат, де, можливо, ще не помітили його втечі, а в наступний батьківський день, ох!.. вона йому обіцяє…

Та Гульвіса її вже не слухав, його заполонили гнів і прикра образа за цей підлий обман. Анітрохи не переймаючись присутністю чоловіка в сусідній кімнаті, він схопив жінку свого серця за довге, висвітлене пергідролем волосся й голосно лаючи та обзиваючи нещасну, взявся обдаровувати її ляпасами і стусанами, словом, здійняв такий галас, що позбігалися не лише слуги та чоловік, а й жителі всієї фешенебельної Ларґо-да-Ґраси. Того дня, як згодом запевняв Гульвіса, він став справжнім чоловіком, раз і назавжди навчений гірким досвідом.

Ця скандальна історія вивела сімнадцятирічного Гульвісу в нічне життя міста, де він згодом познайомився з відомим шулером Анакреоном, який здавна славився своєю витонченою грою. Недосвідченому юнакові годі було і мріяти про кращого наставника, який би втаємничив його в