Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

тонкощі гри у покер, блек-джек чи рулетку. Насправді Анакреон був не лише видатним гравцем, а ще й мав добре серце, такий собі Дон Кіхот. Під час короткої зустрічі з батьком Гульвіса навідріз відмовився повернутися в інтернат, а негідник Ґімараєнс під цим приводом відмовив йому в батьківському благословенні і будь-якій грошовій підтримці: у нього, мовляв, немає коштів утримувати шибеників. Розбагатівши на жінчиних статках, він став тим іще скнарою і моралістом. До того ж відколи завдяки Гульвісі його прізвище стало згадуватися в соціальних хроніках газетних шпальт, його почали долати сумніви: а чи справді він Гульвісин батько? Покійна Валдета дорікала йому в тому, що він її збезчестив і вона завагітніла. Та чи варто було так свято вірити якійсь там служниці? Вона не знала іншого чоловіка, крім нього, стверджували її подруги, оплакуючи небіжчицю. Та хіба слова тієї голоти, в якої ніколи не було ні хати, ні тину, можуть слугувати доказом? Тож, може, Гульвіса його син, а може, і не його, та й коли то було, хто б це зараз із певністю підтвердив? Єдине, що не потребує підтвердження, це те, що Гульвіса — сучий син і негідник, адже він намагався зґвалтувати порядну жінку, матір свого однокласника, яка прийняла його в своєму домі, як рідного… Вочевидь, Гульвісин батько і справді належав до «гнилої гілки Ґімараєнсів», як запевняв Шимбо, і не успадкував шляхетних традицій цього роду.

Відтоді, остаточно осиротівши, Гульвіса ні до кого не відчував ані теплих родинних почуттів, ані глибокої прихильності. Його життя вирувало між численними коханками різного віку, соціального стану та кольору шкіри, вже не лишилося борделю чи кабаре, де б він не заводив інтрижок із блудницями, не крутив швидкоплинних романів із заміжніми жінками, жодної з яких він не любив по-справжньому і жодна з яких не дарувала йому відчуття повноти і краси життя. Ніколи ще сварка або ж розрив стосунків не затьмарювали його душі, не навертали на думку про самогубство. Він переходив від однієї жінки до іншої, як ходив від столу до столу в гральному залі, якщо улюблене число «17» підводило його.

І тільки зустріч із Флор на святі у майора раптом розбудила у ньому давні мрії про родинне вогнище, домашній затишок, ситий, красиво застелений стіл та чисте подружнє ложе. Досі в Гульвіси не було навіть постійної адреси, бо, не маючи грошей на оренду, він щомісяця переїжджав із одного дешевого пансіону в інший. Та й чи міг викидати гроші на вітер, коли в нього майже не вистачало на гру?

Флор додала нових, незвіданих барв у його життя, з цією дівчиною Гульвіса дізнався, що таке спокій, тепло і ніжність. І він, безперечно, став цінувати це відчуття сімейного затишку.

— Я люблю тебе, крихітко, бо ти така ж тепла й покірна, як домашнє звірятко…

Гульвіса так захопився Флор, що готовий був терпіти навіть її нестерпну матір, достобіса противну, огидну і божевільну баберу. Він купався в щирості і простоті дівчини, зачарований її життєрадісною відкритістю й тихою скромністю. Прагнучи понад усе подолати її спротив, водночас він пишався соромливістю й невинністю Флор. Адже згодом саме йому вдасться подолати ту соромливість і сповна насолодитися її недоторканою цнотою. Гульвісині приятелі почали помічати якийсь дивний, небачений досі блиск у його очах; замріяний, він міг довго стояти біля рулетки, так і не зробивши ставки.

Ось чому його найкращі друзі, як от Мірандау, анітрохи не здивувалися, коли під час карнавалу він танцював у гурті «Щасливі газетярі», що його організували жителі Ріо-Вермельйо, а оформив дядечко Порту. Дівчата і хлопці, перебрані на продавців газет, розмахували «Діаріо да Баїя», «А Тарде», «Діаріо де Нотісіас» і «О Імпарсіал».

Навколо кружляло конфеті, літали стрічки серпантину, лунали пісні, а головне — ніякої кашаси. Словом, усе відбувалося цілком інакше, ніж на всіх попередніх карнавальних святкуваннях за участі Гульвіси, що як починалися в суботу, так у вівторок і закінчувалися. Він долучався до любителів гульбищ, крутився серед розпусниць, танцював посеред вулиці самбу, а під вечір, смертельно п’яний, падав, де стояв; і так чотири дні поспіль.

— Погляньте лише, кого занесло у цей гурт, Гульвіса власною персоною! Ще й з бубоном у руках! Це ж хто міг подумати! — дивувалися перехожі, які звикли його бачити в гучних, веселих, непристойних компаніях. А тут Гульвіса йшов поруч із Флор, обсипаючи її конфеті й обдаровуючи ніжними словами.

Одначе це не завадило йому після опівночі, розпрощавшись із нею, приєднатися до звичного для нього безпутного товариства, горланити пісень і невпинно лигати дешеву кашасу. Він вирушав прямісінько в «Табарис», «Мейя-Луз» або «Флозо». А в понеділок, посилаючись на термінову роботу в губернаторському палаці, тікав о десятій вечора, бо не міг же він запізнитися на бал, де Андреза та інші блудливі мулатки красувалися в білосніжних ватних перуках, сатинових і оксамитових костюмах придворних дам епохи Марії Антуанетти.

Хоч би яка сильна була пристрасть Гульвіси до Флор, хоч би як віддано він мріяв про сімейну ідилію й тепле домашнє вогнище, він і в думці не мав змінювати свій спосіб життя і зраджувати свої звички. На відміну від Мірандау, якого іноді раптом пробивало:

— Починаю, друже, нове життя… Їй-бо, з завтрашнього дня…

Гульвіса ніколи таке не казав. Авжеж, він був закоханий, він збирався одружитися, але це аж ніяк не означало, що він готовий відмовитися від своїх звичок, ігор, дурисвітства, рік пійла і вуличних колотнеч, куди ж без нього борделі та казино?

11

МОРЕ ТРОЯНД, НЕОЗОРІ ГОРИЗОНТИ, ЧИСТЕ БЛАКИТНЕ НЕБО, МИР І ЗЛАГОДА панували в закоханих Флор та Гульвіси. Аж ось, мов грім серед ясного неба, наче нізвідки налітає буревій, напливають чорні, свинцеві хмари, спалахує кривава війна, кохання Флор і Гульвіси заборонене.

Дещо збентежений усвідомленням власної провини за те, що сталося, — бо хіба ж не він заклав такий ненадійний фундамент оцього карткового будиночка, що не втримався навіть від найменшого подиху небезпеки? — Мірандау, з філософськими нотками у голосі, повчально зауважив:

— Отак завжди… Ну чому в нас немає жодних гарантій? Жодних… Онде навіть мотор вантажівки після ремонту і той отримує на півроку гарантію… А люди? Варто лише подумати, що нарешті все починає налагоджуватися, ставати на свої місця, аж раптом усе летить шкереберть, усе важливе і найдорожче сходить на пси, обертаючись купою попелу на життєвому згарищі…

На думку Мірандау, саме так з Гульвісою і сталося, й не було жодного шансу відновити в очах дони Розилди репутацію чиновника губернаторської канцелярії. Зрештою, це стосувалося й дони Флор… А якого ще ставлення він міг від неї очікувати, коли вона взнала правду? О, Мірандау добре