Читати книгу - "Наречений для Саламандри, Анітка Санніфео"

Розділ 18. Спроба повернутися на Землю

– Що? – здивувалася я. – Як шукають?

– Ти не повернулася з Примарного лабіринту, – пояснив домовик. – Всі дівчата вийшли, а ти зникла. І магічного сліду нема.

– Дивно. Я щойно розмовляла з мамою. Точніше з її духом чи як це у вас називають… І потім тут опинилася… – знизала плечима.

– Я повідомлю в Палац, що ти тут. Зараз вже пізно, тому на ніч залишайся у нас, а зранку я поверну тебе до резиденції.

Я повільно кивнула, а потім зняла з шиї медальйон та передала його Кузьмі.

– Повідом, але гадаю, мені не потрібно туди вертатися. Дивись – цей медальйон став червоним. Це означає, що я покинула відбір…

Кузьма недовірливо покосився на мене.

– Гаразд. Давай його сюди. Я все дізнаюся, – чоловік вихопив у мене з рук цю бляшанку та зник за дверима хатинки.

– Сідай, я подам вечерю, – усміхнулася Єсенія. – Розкажеш мені про свої пригоди.

Я слухняно влаштувалася за столом. Їсти й справді хотілося, а ще в голові дзвеніло від думок та припущень.

– Та нема що розповідати. Ці кілька днів були нестерпними. Знову ковтнувши лісове повітря, я відчула себе краще. І маю надію, мені не треба буде знову їхати в цю вежу та брати участь в іспитах, які не мають жодного сенсу для побудови здорових стосунків зі спадкоємцем. Ці ваші традиції – жах.

– Ну, для мене вони теж чужі та дивні, – Єсенія поставила переді мною тарілку з супом, свіжий хліб та чашку з чаєм.

– Там лишилися дівчата, готові хоч зараз вийти заміж за того Тайпана.

– Ти його бачила? Невже не сподобався?

– Звичайний хлопець, – відповіла я, ковтаючи суп. – І теж ненавидить цей відбір.

– Це він тобі сказав?

– Ага. Сказав, що на відміну від мене, не може покинути цей відбір.

– Зрозуміла, – протягнула Єсенія з хижою посмішкою. – Ти їж, люба, їж. Ось там є вільна кімната. Вона у твоєму розпорядженні – є ванна, а в шафі знайдеш чистий одяг. Час дійсно пізній, тому ти відпочивай, а зранку буде новий день.

З цими словами Хранителька вийшла з вітальні, залишивши мене саму.

Я торкнулася своєї срібної ящірки та прошепотіла: «Дякую, мамо».

І знов відчула теплий імпульс. Все-таки це вона зробила. Вона допомогла мені втекти з ненависної вежі.

Я вимила після себе посуд та пройшла до кімнати, яку підготувала для мене гостина хазяйка лісової хатинки.

Засинаючи, я відчула себе повністю вільною. Мені не потрібно більше виконувати чиїсь забаганки!

Прокинулася я від ароматів свіжої випічки та кави. З кухні доносилися тихі розмови. Я швидко скочила з ліжка, привела себе до ладу та вийшла на кухню.

– Доброго ранку, – привіталася з господарями. За столом також помітила террі Люцію.

– Доброго ранку, Саламандро. Навіть не знаю привітати тебе чи поспівчувати, але вчора ти єдина, хто не лише не повернулася з лабіринту, а й отримала червоний вогонь в медальйоні. Ти покинула відбір й маєш змогу повернутися додому, або залишитися в столиці. Твої речі ми вже доставили до цього будинку.

– Дякую, террі Люція. Насправді я дуже рада, – усміхнулася до неї.

– Зазвичай, дівчата сумують, якщо достроково покидають відбір…

– Ви знаєте моє ставлення до цього, – подивилася на неї та зробила ковток гарячої кави.

– Авжеж. Я сумуватиму за тобою, Саламандро. І якщо тобі колись знадобиться якась допомога, звертайся.

– Дякую, – кивнула я.

Террі Люція покинула будиночок одразу після сніданку, і я нарешті звернулася до Єсенії з проханням повернути мене на Землю, точніше допомогти дістатися траси.

– Ти можеш повернутися, Ярославо. Я нікого тут не тримаю силою, але спершу звична процедура сканування. Як тоді з квитком, пам’ятаєш?

– Добре, – погодилася я. – Тільки у мене немає зворотного квитка.

– Він не знадобиться. Куля сама має дати дозвіл на перетин кордону двох світів.

– Та я вчора ж була в лісі… То і зараз вийду…

– Підходь ближче та поклади долоню ось тут, – показала Єсенія на свою кульку.

Я вже налаштувалася на те, що незабаром вийду з цього лісу, спіймаю на трасі попутну автівку й до обіду вже буду в місті, але раптом, куля спалахнула чорним кольором й затріщала.

– Що відбувається? – злякалася я.

– Тобі не можна вертатися на Землю, – прошепотіла Єсенія. – Може статися лихо…

– Що за чортівня? Яке ще лихо?

– Не знаю, але чорною куля стає лише у випадку, коли людині загрожує небезпека.

– Ти нічого не плутаєш? На Землі мені не може загрожувати небезпека. На мене ж тут полюють…

– Але саме на Землі зараз тобі буде небезпечно, Саламандро. Війна там ще триває. Залишайся тут. Ми спробуємо повторно отримати дозвіл за деякий час. А поки відвідай столицю. В Архарді є на що подивитися. Може, захочеш в Академію вступити…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍