Читати книгу - "Ера Агонії, Psevdonim"

Глава 11. Ера Агонії

Глава 11. Ера Агонії

Падіння Умбріпортусу, Солярісу та Ферраксу ознаменувало не просто кінець трьох міст, а кінець цілої епохи – кінця людської епохи, епохи сили, віри та порядку. На руїнах колишньої величі, на попелищі людських надій, на уламках зруйнованої цивілізації народилася нова ера – ера агонії, ера темряви, ера влади некромага Мортеуса, повелителя світу страждання, володаря агонії, короля темряви.

Після падіння трьох міст, над людським світом запанувала тиша смерті. Не та тиша, що передує бурі, а тиша, що настає після остаточної руйнації, тиша, що свідчить про повну перемогу смерті над життям, темряви над світлом, агонії над надією. Умбріпортус, Соляріс та Ферраркс замовкли назавжди – не лунали більше крики моряків у порту, молитви в храмах, накази гвардійців на площах. Лише тихий шепіт вітру гуляв руїнами міст, нагадуючи про колишнє життя, про минулу велич, про втрачену надію.

Мортеус, тріумфатор у руїнах, вступив у свої нові володіння – не як завойовник, а як господар. Він не потребував ні парадів перемоги, ні тронних промов, ні урочистих церемоній. Його тріумф був мовчазним, темним, внутрішнім – тріумфом агонії, тріумфом смерті, тріумфом темряви над світлом, болю над життям. Мерці, його вірні слуги, супроводжували його, крокуючи мовчазними вулицями мертвих міст, ставлячи печаті темряви на кожному кроці, проголошуючи владу агонії над кожним каменем, над кожною будівлею, над кожною руїною.

У Умбріпортусі, Мортеус поставив маяк темряви в порту – величезну вежу з чорного обсидіану, що височіла над морем, випромінюючи хвилі темної енергії, що розповсюджувалися далеко за горизонт, закликаючи морських потвор, кораблі-привиди, темні сили з безодні, перетворюючи колишній торговий порт на форпост темряви на морі, на ворота в царство агонії, що відкривалися для людського світу.

У Солярісі, Мортеус осквернив святі місця, перетворивши храми та святилища на темні храми Агонії, на вівтарі страждання, на місця поклоніння некромагу Мортеусу, повелителю темряви, володарю агонії, королю страху. Колишні центри світла та віри стали центрами темряви та відчаю, джерелами духовного мору, що заражав душі тих, хто ще наважувався наблизитися до руїн Солярісу.

У Ферраксі, Мортеус встановив трон агонії в королівському палаці – величезне крісло, викуване з чорного металу, прикрашене кістками, черепами, символами страждання, символ його влади над людським світом, символ його темного королівства, що розпростерлося над руїнами людської цивілізації. З цього трону Мортеус правив своїм новим світом – світом агонії, світом страждання, світом темряви, де людська надія згасла назавжди, де біль та жорстокість стали єдиними законами, де некромаг Мортеус став єдиним володарем, єдиним богом, єдиним джерелом влади та страху.

Людський світ змінився назавжди. Ера агонії настала, і на руїнах трьох міст, на попелищі людської надії, на уламках зруйнованої цивілізації розквітала темна імперія некромага Мортеуса, володаря страху, повелителя агонії, короля темряви, що йшов шляхом болю та жорстокості, заражаючи світ, місто за містом, душа за душею, перетворюючи його на своє темне королівство страждання. І тінь агонії опустилася на світ, затьмарюючи сонце надії, віщуючи епоху темряви, епоху страждання, епоху влади некромага Мортеуса – ера Агонії.

Ера Агонії настала, і некромаг Мортеус приступив до будівництва своєї темної імперії на руїнах людського світу. Умбріпортус, Соляріс та Ферраркс стали першими цеглинами в фундаменті його царства страждання, форпостами темряви, з яких він планував поширювати свою владу, свою агонію, свій жах на решту світу. Мортеус не був завойовником у звичному розумінні – він не прагнув влади над територіями, ресурсами, багатствами. Він прагнув влади над душами, над розумом, над страхом людства, і саме на цьому фундаменті він будував свою імперію.

Першим кроком Мортеуса стало закріплення влади в трьох містах. Хоча Умбріпортус, Соляріс та Ферраркс і були духовно підкорені агонії, фізично вони залишалися руїнами, пустками, мертвими містами. Для того, щоб використовувати їх як форпости своєї імперії, Мортеус наказав мерцям відновити порядок – не людський порядок життя, а темний порядок смерті, порядок агонії, порядок некромантії.

Мерці, мовчки та невпинно, почали розчищати руїни, прибирати трупи, відновлювати вулиці, будівлі, укріплення, перетворюючи мертві міста на некрополі – міста мертвих, міста агонії, міста темряви, де життя згасло назавжди, де панувала лише смерть, страждання, жах. На руїнах портів Умбріпортусу були відновлені Темні Доки, де швартувалися кораблі-привиди, де збиралися морські потвори, де відкривалися портали в безодню, перетворюючи місто на гавань темряви на морі. На місці храмів Солярісу були зведені Вівтарі Агонії, де відбувалися темні ритуали, де приносилися жертви некромагу Мортеусу, де панувала атмосфера духовного мору та безнадії. На руїнах королівського палацу Ферраксу був встановлений Трон Страху, з якого Мортеус керував своїми новими володіннями, віддаючи накази мерцям, «Ткачам Страху», Маріонеткам Агонії, спрямовуючи їхню темну волю на розширення імперії страху.

Другим кроком стало поширення агонії за межі трьох міст. Мортеус розумів, що для підкорення всього світу недостатньо захопити лише три міста – потрібно було заразити агонією якомога більшу територію, розширюючи мережу страху, перетворюючи людський світ на своє темне королівство. Він наказав «Ткачам Страху» та Маріонеткам Агонії покинути некрополі та відправитися у навколишні землі, до сіл, містечок, хуторів, розповсюджуючи амулети агонії, заклинання мору, сіючи паніку, розбрат, відчай, готуючи ґрунт для падіння нових людських поселень.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍