Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

Розділ 16

Артур

- Мила моя, - я не випускаю долоню Емми зі своєї руки. Вона лежить на тротуарі, а навколо юрмляться люди, коли я підбігаю і розштовхую роззяв, щоб пробитися до неї. Хтось із них уже встиг дбайливо підкласти куртку під голову дівчини. Падаю на коліна перед нею, наблизившись до блідого обличчя впритул, у бажанні не пропустити ні найменшого звуку з її губ.

  Я все ще перебував усередині кав'ярні, в якій Емма призначила мені зустріч, коли невідомо звідки, зовсім поруч з закладом, щось оглушливо гуркотіло, коли ззовні пролунав відчадушний багатоголосий крик.  Вибігши на вулицю, побачив, як натовп захитався в першому нападі сліпої паніки, кинувся туди, з острахом очікуючи побачити немислиме й найстрашніше.

Емма призначила зустріч у кав'ярні, але замість неї я зустрів там напружено-запеклі пики озброєних хлопців, які тримали в страху звичайних відвідувачів. Блискавично зорієнтувався, передбачаючи рух руки під піджаком того, хто стоїть на шухері.

Діяв на випередження, як учили, не можна давати супротивникові можливості схаменутися і збагнути що до чого.

Стрибнув уперед просто на голову бандиту, скручуючи шию суб'єкта з пістолетом, вибив його коротким, але чітким ударом по його кисті.  Відштовхнувся ліктями від його грудей, помітивши наближення його напарників. Кубарем повалився до їхніх ніг, не даючи їм часу на зайняття вигідної позиції. Підсік. Секунда і обидва на підлозі.

Відштовхнувшись від підлоги, схопився на ноги, роздаючи безжальні стусани на всі боки. Класика у всій своїй непорушності, перевірена в численних сутичках спрацювала на всі сто.

Підмозі, яка нагодилася у вигляді поліцейських, залишалося надіти наручники на повалених мною зловмисників. О, вони це робили з ентузіазмом, не нехтуючи гумовими кийками і міцними матюками.

Тоді-то я й помітив постать у великому вітринному вікні кав'ярні, що нагадувала постать Емми. Дівчина так стрімко пробиралася крізь натовп, що розгледіти її настільки, щоб бути впевненим, що це вона, було не реально. Дивлячись у вікно, я займався приведенням свого одягу до ладу, оглядаючи його на предмет ушкодження і обтрушуючи від пилу, набутого в сутичці.

Хвилина і я зриваюся з місця. Стає зрозуміло, що за межами приміщення, де відбулися останні події, сталося щось неординарне. Передчуття мене не обманює - дівчина, що лежить на землі в несвідомому стані, - це моя кохана Емма.

Нарешті, повіки, вії її тремтять і вона насилу відкриває очі.

- Що трапилося? - вона робить перші рухи і ставить цілком закономірне для її стану запитання. Одразу кривиться від болю, тіло відгукується хворобливими відчуттями, при першій спробі піднятися на лікті.

- Ну, слава богу! Ти прийшла до тями.

Минуло всього кілька днів, як ми не бачилися, а я дивлюся на неї зовсім іншими очима. Мені здається, що біль, який відчуває дівчина, передався і мені. Був зовсім поруч, а захистити не зумів, про що шкодую. Заспокоює, що знайшов її, ми нарешті зустрілися, нехай навіть і за не зовсім благополучних обставин.

- Та машина, вона збила мене? - вона робить зусилля над собою і прикладає руку до потилиці. На білосніжній долоні помітні сліди крові. Її голос такий слабкий, що в мене всередині все перевертається від жалю до неї.

Сам я не був свідком того, що сталося, тому піднімаю очі в німому питанні на перехожих, які тупцюють поруч.

- Я все бачив, але вона тут же зникла. Водій навіть не пригальмував, - повідомляє хлопець із темними окулярами поверх волосся. Судячи з того, що на ньому тільки майка, можна припустити, що саме його куртка знаходиться під головою Емми. Обличчя юнака виглядає стурбованим і стривоженим, але все ж таки він намагається пом'якшити обстановку, посміхаючись, коли бачить, що Емма остаточно прийшла до тями.

«Яке неподобство!», «Куди дивиться уряд?», «Коли настане порядок?» - лунають обурені вигуки з усіх боків.

- Водій повинен був зупинитися. Він не міг не бачити, що сталося, - осудливим тоном вимовляє молодий чоловік.

- Ви його бачили? - цікавиться Емма, скривившись від болю, спричиненого спробою підвестися.

- На жаль, ні. Виникла така метушня, ви розумієте? - хлопець дістає з кишені носовичок і починає обережно витирати кров із пальців Емми. - Я спочатку почув рев мотора, потім дим від тертя покришок об асфальт. Якби я був поруч із вами, повірте мені, будь ласка, я нізащо на світі не допустив би, щоб із вами сталося те, що сталося.

- Я... я рада, що ви опинилися поблизу, - каже вона. - Це все моя неуважність.

- Абсолютно вірно. Але я хотів би представитися.

- Знайомство можна відкласти до більш сприятливої нагоди. Зараз я маю відвезти тебе в лікарню, - втручаюся одразу ж, коли розумію, що діалог набуває недоречного повороту.

- Я довго була непритомною? - запитує дівчина.

- Лише кілька хвилин, але справа не в часі.

- Я просто забилася. Зараз усе мине. Не думаю, що я потребую...

- У тебе може бути струс мозку, - продовжую наполягати. - Потрібно звернутися до лікаря і переконатися, що з тобою все гаразд.

- Як добре, що ти поруч. Артуре, ти тут... Я слухаюся і підкоряюся, мій доблесний ідальго.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍