Читати книгу - "Біблія, Невідомий Автор"

Тому запроваджене краще сподівання, що ним ми наближаємося до Бога.

20 Оскільки це було не без клятви,

21 вони бо без клятви були священиками, цей же з клятвою через того, хто промовляє до нього: Поклявся Господь і не пошкодує він : Ти священик навіки за образом Мелхиседековим,

22 то Ісус став запорукою кращої обітниці!

23 Через смертність свою, багато було священників, що змінювали одні одних

24 але цей, що навіки лишається, незмінне священство він має.

25 Тому він може завжди рятувати тих, хто через нього до Бога приходить, бо він завжди живий.

26 Отакий бо потрібний нам першосвященик: Святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що став вищий за небеса,

27 що потреби не має щодня, як ті першосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські, бо він це раз і назавжди зробив, принісши самого себе.

28 Закон бо людей ставить першосвящениками, що немочі мають, але слово клятви, що прийшло після Закону, ставить Сина, який досконалий навіки!

До євреїв 8

1 Головна ж річ у тому, про що я кажу: Маємо першосвященика, що засів на небесах, по правиці престолу Величного,

2 що він священнослужитель святині й правдивого намету, що його збудував був Господь, а не людина.

3 Усякий бо першосвященик настановляється, щоб приносити дари та жертви, а тому було треба, щоб і цей мав, що принести.

4 Бо коли б на землі перебував, то не був би він священиком, бо тут пробувають священики, що дари приносять за Законом.

5 Вони служать образові й тіні небесного, як Мойсеєві сказано, коли мав докінчити намет: Дивись бо, зроби все за зразком, що тобі на горі був показаний!

6 А тепер отримав він краще служіння, оскільки він посередник і кращого заповіту, який на кращих обітницях був узаконений.

7 Бо коли б отой перший був бездоганним, то відпала б необхідність для другого.

8 Бо їм докоряючи, каже: Ото дні надходять, — каже Господь, — коли з оселею Ізраїля та Юди я складу новий заповіт,

9 не за заповітом, що я склав був з батьками їхніми, того дня, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із Єгипетської землі. А через те, що вони не залишилися вірними заповіту, я їх покинув, — каже Господь!

10 Оце заповіт, що я складу по тих днях з оселею Ізраїлевою, — каже Господь: Покладу я закони свої в їхні думки, і на їхніх серцях напишу їх, і буду їм Богом, вони ж будуть народом моїм!

11 І не буде потреби навчати свого ближнього, і брата свого, промовляючи: Пізнай Господа! Бо всі вони будуть знати мене від малого аж до великого!

12 Бо буду я милостивий до їхніх неправедних справ, і більше їхніх гріхів не згадаю!

13 Тому новий заповіт, тим робить пережитком перший. А що порохнявіє й старіє, те близьке до зітління.

До євреїв 9

1 Попередній заповіт мав постанови про богослужіння та світську святиню.

2 За першою завісою намету була святиня, а в ній був свічник, стіл і жертовні хліби.

3 А за другою завісою святе святих.

4 Мала вона золоту кадильницю й ковчег заповіту, усюди обкутого золотом, а в ньому золота посудина з манною, розцвіле берло Ааронове та таблиці з заповідями заповіту.

5 А над ним херувими слави, що затінювали престол благодаті, про що розповідати докладно тепер не потрібно.

6 При такому впорядкуванні до першої частини намету входили священики, коли відправляли службу Богові,

7 а до другої частини входив раз на рік сам перший священик, з кров'ю, яку він приносить за себе й за людські провини.

8 Так святий дух виявляє, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перший намет.

9 Вона образ для часу теперішнього, за якого приносяться дари та жертви, що не можуть вдосконалити в сумлінні того, хто служить,

10 що тільки для їжі, напоїв та в різних обмивань, в уставах тілесних, установлено їх аж до часу виправлення.

11 Але Христос, перший священик майбутнього доброго, прийшов з більшим та досконалішим наметом, нерукотворним,

12 і не з кров'ю цапів та телят, а з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набув вічну спокуту.

13 Бо коли кров цапів та телят, якою кроплять нечистих і попіл з ялівок освячує їх на очищення тіла,

14 скільки ж більше кров Христа, що себе непорочного Богу приніс святим духом, очистить наше сумління від мертвих вчинків, щоб ми могли служити живому Богові!

15 Тому він посередник нового заповіту через смерть, якою він викупив покликаних від переступів, вчинених за першого заповіту, щоб вони отримали обітницю вічного спадку.

16 Бо де заповіт, там має статися смерть спадкоємця,

17 заповіт важливий по мертвому і нічого не вартий, як живе спадкоємець.

18 Тому й перший заповіт освячений був не без крові:

19 Коли Мойсей сповістив був усі заповіді Закону усьому народові, він узяв кров цапів та телят з водою й червоною вовною та з ісопом, і покропив оту книгу та людей,

20 промовляючи: Це кров заповіту, що його дав вам Бог!

21 Так само і намет, і весь посуд службовий покропив він кров'ю.

22 І майже все за Законом кров'ю очищується, а без пролиття крові нема відпущення.

23 Отож, треба було, щоб образи небесного очищувалися так, а саме небесне очищувалося кращими від оцих жертвами.

24 Бо Христос увійшов не в рукотворну святиню, що була як справжня, а в саме небо, щоб нині з'явитися перед Божим обличчям за нас,

25 і не для того, щоб неодноразово приносити в жертву себе, як перший священик входить у святиню щорічно з кров'ю чужою,

26 інакше він мусив би багато раз постраждати ще від закладин світу, та нині він з'явився один раз на схилі віків, щоб власною жертвою знищити гріх.

27 І як людям призначено померти один раз, потім суд,

28 так і Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха він другий раз з'явиться тим, хто чекає його для порятунку.

До євреїв 10

1 Бо Закон, маючи тільки тінь майбутнього добра, а не самий образ речей, тими самими жертвами, що завжди щороку приносяться, не може ніколи вдосконалити тих, хто приносить.

2 Інакше вони перестали б приноситися, бо ті, хто служить, очищені раз і назавжди, уже б не усвідомлювали гріхів.

3 Але ці жертви нагадують про гріхи щороку,

4 бо тож неможливе, щоб кров биків та цапів знімала гріхи!

5 Тому то, входячи в світ, він каже: Жертви й пожертвування ти не бажав, але тіло мені приготував.

6 Цілопалення й жертви спокути ти не жадав.

7 Тоді я сказав: Ось іду, — бо в сувої книги про мене написано, — щоб волю виконувати твою, Боже!

8 Він вище сказав, що жертви й пожертвування, цілопалення й жертви спокути, які за Законом приносяться, ти не жадав і собі не вподобав.

9 Потому сказав: Ось іду, щоб волю твою виконувати, Боже. Відміняє він перше, щоб друге поставити.

10 У цій волі ми освячені жертвою тіла Ісуса Христа один раз.

11 І кожен священик щоденно стоїть, слугуючи, і часто приносить ті самі жертви, що ніколи не можуть зняти гріхів.

12 А він за гріхи світу приніс жертву один раз, і назавжди по Божій правиці засів,

13 далі чекаючи, коли вороги його будуть покладені за підніжка його ніг.

14 Бо однією жертвою вдосконалив він тих, хто освячується.

15 Свідчить же й дух святий нам, коли каже:

16 Оце заповіт, що його по цих днях складаю я з вами, — каже Господь, — закони мої я дам в їхні серця, і в їхніх думках напишу їх.

17 А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх я більш не згадаю!

18 А де відпущення гріхів, там нема вже жертвоприношення за гріхи.

19 Отож, брати, ми маємо відвагу входити до святині кров'ю Ісусовою,

20 новою й живою дорогою, яку нам оновив він через завісу, цебто через тіло своє,

21 маємо й великого священика над оселею Божою,

22 то приступімо із щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавого сумління та обмивши тіла чистою водою!

23 Тримаймо непохитне визнання сподівання, вірний бо той, хто обіцяв.

24 І будьмо уважними один до одного, щоб заохочувати до любові й до добрих вчинків.

25 Не кидаймо зібрання свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, як більше ви бачите, що наближається день той.

26 Бо як ми грішимо свідомо, отримавши розуміння правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви,

27 а якесь страхітливе сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти супротивників.

28 Хто відкидає закон Мойсея, той помирає без милосердя за двох чи трьох свідків,

29 скільки ж більшої муки, думаєте, заслуговує той, хто зневажив Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто духа благодаті зневажив!

30 Бо знаємо того, хто сказав: Мені помста належить, я відплачу, — каже Господь. І ще: Господь буде судити народ свій!

31 Страшна річ потрапити в руки живого Бога!

32 Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли страждання запеклої боротьби.

33 Ви були, то видовищем зневаги й знущання, то ділили страждання з тими, що пережили таке.

34 Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабунок свого майна прийняли з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно неминуще та краще.

35 Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагороду вона.

36 Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю виконувати й прийняти обітницю.

37 Бо ще зовсім трохи, і той, хто має прийти, прийде й не забариться!

38 А праведний житиме вірою. І коли не встоїть він, то душа моя його не вподобає.

39 Ми ж не з тих, хто відступає на свою загибель, а з тих, хто вірить, для порятунку душі.

До євреїв 11

1 Віра — це обгрунтоване очікування того, на що сподіваються , доказ існування небаченого.

2 Бо нею засвідчені давні були.

3 Вірою ми розуміємо, що віки словом Божим збудовані, так що з невидимого сталося видиме.

4 Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн, нею засвідчений був, що він праведний, як Бог свідчив про дари його і померши, він нею промовляє.

5 Вірою Енох був перенесений на небо і не побачив смерті, бо Бог переніс його і більше не знайшовся він. Бо раніше, як його перенесено, він був засвідчений, що Богові він догодив.

6 Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірити, що він є, а тим, хто шукає його, він дає нагороду.

7 Вірою Ной, діставши попередження про те, чого ще не бачив, в боязні, зробив ковчег, щоб оселю свою врятувати, нею світ засудив він, і став спадкоємцем праведності, що з віри вона.

8 Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухав та й пішов, не знаючи, куди йде.

9 Вірою він перебував на землі обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці,

10 бо чекав він міста, яке має підвалини, що Бог його будівничий та творець.

11 Вірою й Сара сама дістала силу прийняти насіння, і народила понад час свого віку, бо вірним вважала того, хто обітницю дав.

12 Тому й від одного, та ще й змертвілого, народилося так багато, як зорі небесні й пісок незчисленний край моря.

13 Усі вони померли за вірою, не отримавши обітниць, але здалека бачили їх, і вітали, і вірили в них, та визнавали, що вони на землі чужинці й приходьки.

14 Бо ті, що кажуть таке, виявляють, що шукають батьківщини.

15 І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б час повернутися.

16 Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати себе їхнім Богом, бо він приготував їм місто.

17 Вірою, випробовуваний Авраам, маючи обітницю, готовий був принести в жертву сина свого єдинородного Ісака,

18 хоч йому було сказано: В Ісакові будуть нащадки тобі.

19 Бо він розумів, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й отримав його назад як символ.

20 Вірою в майбутнє поблагословив Ісак Якова та Ісава.

21 Вірою Яків, помираючи, поблагословив кожного сина Йосипового, і вклонився, опираючись на свою палицю.

22 Вірою Йосип, помираючи, згадав про вихід синів Ізраїлевих та про останки свої заповів.

23 Вірою Мойсей, після народження, переховувався батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не злякалися наказу царевого.

24 Вірою Мойсей, коли виріс, відрікся називатися сином дочки фараонової.

25 Він бажав краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну втіху.

26 Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо погляд його був звернутий на Божу нагороду.

27 Вірою він покинув Єгипет, не злякавшись гніву царевого, бо він був непохитний, як той, хто Невидимого бачить.

28 Вірою справив він Пасху і кроплення кров'ю, щоб їх не торкнувся той, хто знищив первістків.

29 Вірою вони перейшли Червоне море, немов суходолом, на що єгиптяни звабившись, потонули.

30 Вірою впали єрихонські мури, після семи днів обходів навколо них.

31 Вірою повія Рахав не згинула з невірними, коли з миром прийняла вивідувачів.

32 І що ще скажу? Бо не стане часу мені, щоб розповідати про Гедеона, Варака, Самсона, Ефтая, Давида й Самуїла та про пророків,

33 що вірою царства громили, утверджували правду, отримували обітниці, пащі левам закривали,

34 витримували силу вогненну, втікали від вістря меча, зміцнялися від слабкості, хоробрі були на війні, змушували втікати чужинські полки,

35 жінки діставали померлих своїх через воскресіння, а інші були закатовані, не прийнявши визволення якимось викупом, щоб отримати краще воскресіння,

36 а ще інші зазнали наруги та ран, а також кайданів та в'язниць.

37 Камінням побиті були, допитувані, порізані, помирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкірах, бідні, гноблені, кривджені.

38 Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустелях та горах, і по печерах та проваллях земних.

39 І всі вони, отримавши засвідчення вірою, обітниці не отримали,

40 бо Бог передбачив щось краще про нас, щоб вони не без нас досконалість отримали.

До євреїв 12

1 Тож і ми, маючи навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжімо з терпеливістю до боротьби, яка перед нами,

2 дивлячись на Ісуса, на Засновника й Виконавця віри, що замість радості, яка була перед ним, перетерпів хрест, не звертаючи уваги на ганьбу, і сів по правиці престолу Божого.

3 Тож подумайте про того, хто перетерпів таку наругу над собою від грішних, щоб ви не знемоглися, і не занепали духом своїм.

4 Ви ще не змагалися до крові, борючись проти гріха,

5 і забули нагадування, що промовляє до вас, як синів: Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли він докоряє тобі.

6 Бо Господь, кого любить, того він карає, і б'є кожного сина, якого приймає!

7 Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам.