Читати книжки он-лайн » Зарубіжна література 🌍📚🌏 » Книга прощ ("Про паломництво"), Рільке Райнер Марія

Читати книгу - "Книга прощ ("Про паломництво"), Рільке Райнер Марія"

125
0
В повній версії книги "Книга прощ ("Про паломництво")" від автора Рільке Райнер Марія, яка відноситься до жанру "Зарубіжна література 🌍📚🌏", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Книга прощ ("Про паломництво"), Рільке Райнер Марія» від автора - Рільке Райнер Марія, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Зарубіжна література 🌍📚🌏" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Книга прощ ("Про паломництво"), Рільке Райнер Марія" з друзями в соціальних мережах: 
Eknigi.club - це сайт, який надає можливість безкоштовно насолоджуватися книгами сучасних українських авторів в онлайн режимі. На сайті ви знайдете різноманітну колекцію популярних творів, які захоплюють читачів своєю тематикою, стилем письма та глибиною змісту. Ці книги можуть бути цікаві як для україномовних, так і для іноземців, які вивчають українську мову. Більшість книг на Eknigi.club доступні для завантаження у форматах PDF, EPUB, FB2, що робить читання книг зручним та доступним на будь-якому гаджеті.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
Переклад Миколи Бажана

КНИГА ПРОЩ
(1901)
* * *
Моя молитва —не блюзнірство, ні,—
я з давніх книг до висновку дійшов:
з тобою ми поєднані в рідні.

Любов оддати хочу я. Любов...

Чи люблять батька? Чи від нього йдуть,
як ти від мене,— з виглядом байдужим,
не звірившись його рукам недужим?
Чи слів його зів'ялих не кладуть,
неначе квітку висохлу, в книжки,
яких давно ніхто не розгортає?
Чи не стікають, наче вод струмки,
із серця болі, радощі и відчаї?
Чи батько наш — не те, що вже було,
минувшина, яка здалась чужою,
старезні жести, ветхе шмаття строю,
одцвілі руки, вицвіле чоло?
Він свого часу був богатирем,
тепер — листок. Впаде, як ми зростем.

***

Згаси мій зір — я все ж тебе знайду,
замкни мій слух — я все ж тебе почую
я і без ніг до тебе домандрую,
без уст тобі обітницю складу.
Відломиш руки — я тоді тебе
впіймаю серцем, наче між долонь,
а спиниш серце — мозок запульсує;
коли ж ти вкинеш в мозок мій огонь,
тебе в крові палючій понесу я.

***

В оцім селі стоїть останній дім,
самітний, наче на краю землі;

іде дорога селищем малим
крізь темну ніч і губиться в імлі.

Мале село — це тільки перехід
між двох світів у інший лячний світ,
передчування моторошна путь.

І ті, що йдуть з села за круговид,
брестимуть довго чи в дорозі вмруть.

***

Марніють королі землі
і спадкоємців не лишають.
Сини їх
хлопцями вмирають,
з їх дочок силою стягають
корони вутлі і малі.

Тепер корони ці загинуть,—
юрба на гроші їх обмінить
чи вкине в полум'я машин,
щоб власній волі дать почин,
хоча це щастя не спричинить.

Металу тоскно: повсякчас
нудитись животінням буднів,
життям монет, машин, коліс.
Він ревно прагне з фабрик, з кас
назад вернутись в надра рудні,
у гір розкопаних розріз,
який за ним замкнеться знову.

***

Все буде знов могутнє і велике —
рівнинні землі, повноводі ріки,
великі дерева, малі тини
і падоли просторі, де навіки
осядуть хлібороби й чабани.

Церков не буде — там, як в'язня, бога
закутого тримають і до нього
так ставляться розчулено, немов
до впійманого зраненого звіра;

в домах гостинність запанує щира,
чуття саможертовності й довіра
в тобі^ в мені, в усіх засяє знов.

Не будемо на потойбіччя ждати
і скону не чекатимем свого.
Земному навчимося слугувати
ми, не нові для рук його.

***

Червоний барбарис уже достиг,
і подих змерхлих айстр на клумбах чути.
Минає літо. Хто в цей час не встиг
сягти багацтв,— не зможе їх сягнути.

Хто зараз очі склеплює свої,
не знаючи, що образи й картини
чатують в них, чекаючи години,
щоб виникнути з ночі течії,—
той вже дійшов до старості людини.

І вже нема куди йому іти,
і бреше все, чого сягти він прагне.
І навіть ти, мій боже, навіть ти,—
немов той камінь, що в глибини тягне.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга прощ ("Про паломництво"), Рільке Райнер Марія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга прощ ("Про паломництво"), Рільке Райнер Марія"