Читати книгу - "Список Шиндлера"

Тоді він отримав відпустку, поїхав до своєї подружки в Краків, там, як висловився, «вони загубилися одне в одному», і через два дні по закінченні відпустки його заарештували в неї вдома.

— Мабуть, я вирішив, — сказав Філіп, — не сильно носитися з точними датами, коли побачив, як усяка наволоч, — він махнув рукою вгору, маючи на увазі планувальників СС, бухгалтерів, бюрократів, — коли я побачив, як живуть оці. Не те що я навмисно дезертирував. Просто я відчув, що мені належиться певна, чорт забирай, свобода.

Оскар спитав, чи не краще йому було на Поморській. Ні, сказав Філіп, краще я тут буду. Поморська на готель схожа.

Зате в цієї наволочі тут камера смертників, уся в блискучих хромованих ґратах. Але, без жартів, що такого зробив Оскар?

— Поцілував єврейку, — признався той. — Свою працівницю. Отакі підозри.

Філіп розреготався:

— Ой-йой-йой! Що, в тебе не стояв?

Весь вечір штандартенфюрер Філіп лаяв СС на всі заставки. Злодії і розпусники, казав він. Просто не віриться, які гроші деякі з тих смердюків мають. А починали ж як страшне непідкупні. Уб’ють якогось поляка нещасного за контрабанду кіла шинки, а самі, в дідька, живуть, як ганзейські барони.

Оскар поводився так, ніби це все було для нього новиною, немовби сама думка про продажність серед райхсфюрерів болісно вражала його провінційну судетську наївність, через яку він ото забувся й приголубив єврейську дівчину. Нарешті Філіп, втомившись від бурхливого вияву почуттів, задрімав.

Оскару захотілося випити. Чарка-друга допомогла б йому збавити час, зробила би штандартенфюрера кращим товариством, якщо він не підставний, а в протилежному разі — пошила б його в дурні. Оскар дістав десять злотих і написав на купюрі прізвища й телефонні номери — цього разу вже з десяток. Він дістав решту чотири купюри, пом’яв їх в руках і постукав у вічко. На нього звідти визирнула серйозна фізіономія середніх літ, яка належала сержантові СС. Цей чоловік не скидався на ката, який заганяв поляків до смерті чи відбивав комусь нирки чобітьми, — але, звичайно, в цьому й сила тортур: ніколи не чекаєш такого від людини з лицем сільського дядечка.

— Чи можна замовити п’ять пляшок горілки? — спитав Оскар.

— П’ять пляшок, пане? — перепитав сержант. Він би міг дати слушну пораду недосвідченій молодій людині, яка ще не вміє пити. Але й міркував, що Оскар може доповісти його начальству.

Ми тут із генералом, пояснив Оскар, випили би по пляшечці до гарної розмови. А ви з колегами можете взяти собі решту з моїми найкращими побажаннями. Також гадаю, сказав Оскар, що людина вашого статусу має право здійснювати дрібні телефонні дзвінки за в’язня. Бачите, там номери… Так, на десятці. Вам не треба телефонувати на всі номери. Але перекажіть їх моїй секретарці, добре? Так, вона перша у списку.

То дуже впливові люди, пробурмотів сержант.

— Дурна твоя голова, — сказав Філіп Оскарові. — Вони тебе розстріляють за підкуп варти.

Шиндлер по-домашньому невимушено всівся.

— То така дурість, як єврейок цілувати, — сказав Філіп.

— Побачимо, — мовив Оскар. Але злякався.

Урешті сержант вернувся і приніс, крім двох пляшок, іще й передачу з чистими сорочками та спіднім, книжками, пляшкою вина. Це все зібрала Інґрід удома на Страшевського і принесла до брами в’язниці. Філіп з Оскаром славно посиділи того вечора, хоча разок вартовий постукав до них, вимагаючи, щоб вони припинили співати.

І навіть тоді, хоча пиття додало камері простору, а балаканині штандартенфюрера — несподіваної переконливості, Шиндлер наслухав, чи не чути віддалених криків угорі або спроб перестукуватися абеткою Морзе від якого-небудь нещасного в’язня по сусідству. Тільки раз істинна природа того місця перемогла силу горілки. Поряд із його нарами, частково закритий матрацом, читався дрібний напис червоним олівцем. Філіп розшифровував його кілька секунд — польську він знав значно гірше, ніж Оскар.

— Боже мій, — прочитав він, — як мене б’ють! Що ж, тут чудовий світ, чи не так, мій любий Оскаре?

Уранці Шиндлер устав з легкою головою. Похмілля його ніколи не мучило, і він дивувався, чому інші люди приділяють йому стільки уваги. А от Філіп прокинувся блідим і нещасним. Уранці його вивели, а тоді він повернувся по свої речі. Він мав по обіді постати перед трибуналом, але його вже переводять до виправної колонії у Штуттгофі, тож він певен, що його не розстріляють за дезертирство. Він узяв з нар шинель і пішов давати пояснення щодо своїх польських забав. Залишившись на самоті, Оскар цілий день читав книжку Карла Мая, передану Інґрід, а надвечір поговорив з адвокатом, судетським німцем, який відкрив практику в Кракові два роки тому. Оскара бесіда заспокоїла. Причина арешту справді була саме така: його міжрасова ніжність стала приводом для затримання й перевірки його справ.

— Але, може, дійде до суду СС, і вас запитають, чому ви не в армії.

— Тут причина очевидна, — сказав Оскар. — Я важливий військовий промисловець. Генерал Шиндлер те саме скаже.

Оскар читав поволі й смакував книжку Карла Мая: мисливець і мудрий індіанець на Дикому Заході, гідність стосунків. У кожному разі, він не поспішав у читанні. Суд може початися й за тиждень. Адвокат казав, що може бути промова голови суду про поведінку, не гідну представника німецького народу, і буде накладено суттєвий штраф. Так тому й бути. Він вийде з суду обережнішим.

На п’ятий ранок Шиндлер уже випив півлітра ерзац-кави, яку йому принесли на сніданок, і тоді по нього прийшов сержант і двоє вартових. Повз мовчазні двері його провели нагору в один із кабінетів. Там він побачив знайомого йому з вечірок оберштурмбанфюрера Рольфа Чурду, голову краківського СД. У гарному костюмі Чурда скидався на ділову людину.

— Оскаре, Оскаре, — наче давній друг, дорікнув він. — Ми тобі даємо тих єврейських дівчат за п’ять марок на день. Ти нас маєш цілувати, а не їх.

Оскар пояснив, що то був його день народження. Пригода сталася від повноти почуттів. Він був напідпитку.

Чурда похитав головою.

— Ніколи не думав, що ти така знаменитість, Оскаре, — сказав він. — Навіть із Бреслау телефонували, від наших товаришів з абверу. Звичайно, було би безглуздо не пускати тебе до роботи лише за те, що ти якусь єврейку помацав.

— Як ви все добре розумієте, гере оберштурмбанфюрере, — сказав Оскар, відчуваючи, що Чурда бажає якоїсь подяки. — Якщо я буду в силах якось віддячити вам за ваш ліберальний жест…

— По правді кажучи, — сказав Чурда, — у моєї старої тітоньки розбомбили квартиру…

Знову стара тітонька. Шиндлер співчутливо клацнув язиком і сказав, що Чурда може будь-коли прислати свого представника на Липову, щоб той вибрав потрібні речі