Читати книгу - "В’язень Неба"

було море біля підніжжя гори й портовий маяк наприкінці молу.

У височині замок Монтжуїк здіймався з-посеред чорних хмар, що тяглися по небу, затуляючи місяць. Гуркіт машин наближався. Більше не розмірковуючи, Фермін стрибнув униз. Він покотився схилом, наштовхуючись на стовбури дерев, каміння й кущі, які боляче били й дерли на клапті його тіло. Утікач не відчував більше ні болю, ні страху, ні втоми, і коли опинився на дорозі, кинувся бігти в напрямку до портових ангарів. Він біг, не зупиняючись, щоб віддихатися, не думаючи ані про те, як довго вже біжить, ані про рани, які вкривали його тіло.

24

Уже зайнялося на світ, коли Фермін дістався краю нескінченного лабіринту халупок, що простяглися вздовж пляжу Соморростро. Із моря сунула ранкова мла й кублилася довкола дахів. Фермін блукав вузькими переходами й провулками цього містечка бідняків, доки не звалився між двома купами битого каміння. Там його й побачили двоє хлопчаків-голодранців, що тягнули кудись дерев’яні ящики, й зупинилися, здивовані виглядом схожої на скелет істоти, яка, здавалося, кровоточила всіма порами своєї шкіри.

Фермін усміхнувся дітлахам і показав їм двома пальцями знак перемоги – латинську літеру V. Хлопчаки перезирнулися між собою, і один із них сказав щось: утікач не розчув, що саме. Виснаження здолало Ферміна, і він лише міг бачити крізь напівопущені повіки, як четверо людей підняли його й понесли, а потім поклали на ліжко біля домашнього вогнища. Тепло торкнулося його шкіри, і поступово до його ніг і рук стала повертатися чутливість. Відтак наринув біль, наче морський приплив, повільний, але невблаганний. Притлумлені жіночі голоси довкола Ферміна бурмотіли незрозумілі слова. З утікача зняли ті жалюгідні клапті одягу, які ще лишалися на ньому, і неймовірно лагідно обтерли його голе й пошматоване тіло тканиною, змоченою в теплій воді й камфорі.

Відчувши на своєму чолі чиюсь руку, Фермін ледь розплющив очі й зустрівся з мудрим і втомленим поглядом старої жінки.

– Звідки ти? – запитала жінка, яку втікач, марячи, узяв за свою матір.

– Із могили, мамо, – прошепотів він. – Я повернувся з мертвих.

Частина третя

Народжений удруге

1

Барселона, 1940

Випадок на старій фабриці Вілардель не потрапив у газети. Нікому не було вигідно, щоб ця історія спливла на поверхню. Про те, що сталося, пам’ятають тільки ті, хто був там присутній. Тої самої ночі, коли Маурісіо Вальс, повернувшись до замку, виявив, що в’язень номер тринадцять утік, інспектор Фумеро отримав повідомлення від пана коменданта про інформацію, одержану від одного з арештантів. Ще до сходу сонця Фумеро разом зі своїми людьми був на місці.

Двом поліціянтам інспектор наказав вартувати периметр фабрики, а основні сили розташував перед головним входом, звідки – як і повідомляв Вальс – було видно будку сторожа. Посеред битої цегли і ржавого залізяччя лежало тіло шофера коменданта, героїчного Хайме Монтойї, що добровільно зголосився перевірити правдивість повідомлення арештанта про ворожі елементи, що заховалися на фабриці. Перед світанком Фумеро наказав своїм підлеглим зайти на територію фабрики. Будиночок оточили, і коли його мешканці, двоє чоловіків і молода жінка, помітили непроханих гостей, відбулася невеличка сутичка, під час якої жінці, що мала вогнепальну зброю, вдалося поранити одного поліціянта в плече. Рана виявилася несерйозною, не страшнішою за подряпину. Попри цю прикрість, Фумеро та його люди впоралися з повстанцями миттєво.

Інспектор наказав загнати всіх у будиночок, туди ж затягнули й тіло мертвого шофера. Фумеро не запитував ані імена, ані документи. Він наказав дротом прикрутити повстанцям руки й ноги до іржавих залізних стільців, що валялися в кутку хатинки. Щойно злочинців було знерухомлено, Фумеро наказав своїм людям зоставити його одного, а самим вартувати біля дверей будки й біля входу на фабрику та очікувати від нього подальших вказівок. Лишившись наодинці з трьома в’язнями, Фумеро зачинив двері й усівся на стілець перед ними.

– Я не спав цілу ніч і страшенно втомився. Я хочу додому. Ви зараз розповісте, де гроші й коштовності, які ви зберігаєте для такого собі Сальґадо, і на цьому розійдемося. Домовились?

В’язні дивилися на нього почасти спантеличено, почасти нажахано.

– Ми не знаємо нічого ні про коштовності, ні про людину на ім’я Сальґадо, – промовив старший чоловік.

Фумеро дещо гидливо кивнув. Він незворушно розглядав трьох в’язнів, неначе читав їхні думки, і думки ці його втомлювали.

Повагавшись якусь мить, інспектор вибрав жінку й присунув свій стілець до неї ледве не впритул. Жінка затремтіла.

– Лиши її в спокої, ти, сучий сину! – вибухнув другий чоловік, молодший. – Якщо ти зачепиш її бодай пальцем, я вб’ю тебе, присягаюся!

Фумеро меланхолійно всміхнувся.

– У тебе дуже вродлива наречена.

Навас, поліціянт, що стояв на чатах коло дверей будки, відчув, як одяг його просякає холодним потом. Він удавав, що не помічає несамовитих криків, які лунали з хижки, і коли товариші, які вартували біля воріт, крадькома поглянули на нього, Навас похитав головою.

Ніхто не промовив ані слова. Фумеро провів у будці півгодини, коли нарешті двері за спиною Наваса відчинилися. Поліціянт відступив убік, намагаючись не дивитися на вологі плями, що з’явилися на чорному одязі інспектора. Фумеро повагом попрямував до виходу. Навас, заглянувши мигцем усередину, ледве стримав нудоту й зачинив двері. Фумеро подав знак, і двоє його підлеглих із каністрами наблизилися до будиночка й облили його стіни. Лишатися й дивитися, як хижка горітиме, вони не стали.

Фумеро вже чекав на пасажирському сидінні, коли поліціянти повернулися до машини. Від’їжджали мовчки, а над руїнами старої фабрики тим часом здіймався стовп диму й полум’я, розсипаючи навсібіч попіл, який розвіював вітер. Фумеро опустив вікно й підставив долоню назустріч холодному й вологому повітрю. На пальцях його була кров. Навас кермував, уп’явшись очима перед себе, але не бачив нічого, окрім благального погляду молодої жінки, ще живої, коли він зачиняв двері хатини. Поліціянт помітив, що Фумеро пильно дивиться на нього, і міцніше стиснув руками кермо, щоб приховати їхнє тремтіння.

Із тротуару за машиною спостерігала ватага обідраних дітлахів. Один хлопчак склав пальці пістолетом і вдав, ніби стріляє. Фумеро всміхнувся й відповів йому таким самим жестом. За мить машина вже зникла в плутанині вуличок, що кружляли нетрищами фабричних димарів і складів; зникла, наче її ніколи тут не було.

2

Цілий тиждень Фермін марив, лежачи в бараку. Жодними вологими обтираннями не вдавалося заспокоїти гарячку; жодні лікувальні мазі не могли вгамувати зло, що, здавалося, пожирало чоловіка зсередини. Місцеві старі