Читати книгу - "Аліса в Країні Чудес. Аліса в Задзеркаллі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бо не було хмарок;
В повітрі ні пташиноньки —
Бо не було пташок.
Вусатий Морж із Теслею
Ішли по бережку
І гірко-гірко плакали,
«Намило ж тут піску!
Його б у море вимести —
Було б, як у вінку!»
«Щоб шестеро змітальників
Поставити у ряд, —
То, кажеш, за шість місяців
Не вимели б назад?»
«Ой, — каже Тесля, схлипнувши,
Ой, Моржику, навряд!»
Ідуть, аж бачать — устриці.
Морж крикнув їм: «Привіт!
Ми дуже раді зустрічі,
Ходімо на прохід!
А чотирьох запрошуєм
До себе на обід!»
Мовчить найстарша устриця,
Лиш блимає на них:
Чого, мовляв, ви хочете
Від мене, хитруни?
Ні, вам мене не звабити
З моєї мілини!
А четверо молодшеньких
Враз підійшли до них, —
Умилися, прибралися
І взулись, як на сміх —
Дивуйтеся, чудуйтеся,
Бо в них немає ніг.
За ними інших четверо
Посунули слідом,
А там пішли і парою,
Й потроє, і гуртом,
По пінних хвилях — вистрибом,
По берегу — повзком.
З півмилі Морж із Теслею
Вздовж берега пройшли,
А на привал спинилися
На виступі скали;
Довкола них і устриці
Вмостились, де могли.
«Тепер ми поговоримо, —
Розмову Морж повів, —
Про черевики й човники,
Капусту й королів,
Чи скоро море википить,
Чи крила є в корів».
«Пізніш, — гукнули устриці, —
Перш дайте звести дух,
Бо ми ж усі гладесенькі,
Нас потомив цей рух!»
«Спочиньте», — Тесля згодився,
Потішивши гладух.
І мовить Морж: «Є хліб у нас,
Буханочка на з'їд,
До хліба оцту й перчику
Додати теж би слід, —
Раз ви готові, устриці,
Ми почнемо обід».
«Але не з нас! — всі устриці
Тут крикнули навкрич. —
Невже ви, любі, зважитесь
На цю жахливу річ?»
А Морж сказав: «Дивіться-но,
Яка чудова ніч!
За вас ми вам і дякуєм,
Бо ви такі смачні!»
А Тесля: «Ну ж, застрибуйте
У рот — йому й мені;
Чи ви поглухли, устриці?
Ви чуєте чи ні?»
А Морж ізнов: «О Боже мій!
Невже ми їх сюди
Із мілини принадили
Лише задля їди?»
А Тесля: «Їж, не бідкайся
Та масла менш клади!»
Морж заридав: «Ой, устрички!
Мені так жалько вас!»
І вибирав, де більшенькі,
Глитав по три нараз,
А до очей хустиночку
Підносив раз у раз.
«Ну, нагулялись, устриці? —
Знов Тесля річ повів. —
Додому, може, підемо?»
Ніхто не відповів…
Не диво — Морж із Теслею
Всі устриці поїв.
— Морж мені симпатичніший, — заявила Аліса. — Він мав бодай крихту жалю до безталанних устриць.
— Хоча їв більше за Теслю, — зауважив Верть. — Чого він раз у раз хустиночку до очей підносив? Аби Тесля не порахував, скільки він їх ум'яв. Так що — навспак!
— Це підло! — обурилася Аліса. — Тоді мені симпатичніший Тесля… Він їх менше з'їв.
— Йому просто не до снаги було вмолотити більше, — сказав Круть.
Аліса геть спантеличилась. Помовчавши, вона промовила:
— Ну, тоді виходить, вони обидва були погані…
Тут вона зненацька вмовкла й тривожно прислухалась: у лісі щось чахкало, наче потужний паровик, хоча то міг бути й дикий звір.
— Тут є дикі звірі? Леви, наприклад, чи тигри? — боязко спитала Аліса.
— Та ти що! То хропе Чорний Король! — сказав Верть.
— Гайда туди! — гукнули брати, схопили Алісу за руки і повели дивитися на сплячого Короля.
— Ось, полюбуйся! — сказав Круть.
Чесно кажучи, Аліса не бачила, чим їй любуватися. На голові в Короля стирчав довжелезний рудий ковпак із китичкою, а сам він лежав у скарлюченій позі й гучно хропів…
— Дивно, як він ще не відхропів собі голови! — зауважив Круть.
— Щоб він, чого доброго, ще не застудився, лежачи на сирій землі! — стривожилася Аліса, бо була вельми чуйною дівчинкою.
— Йому щось сниться, — сказав Верть. — І знаєш, що?
— Цього не можна знати, — відказала Аліса.
— Йому снишся ти! — вигукнув Верть і радо заплескав у долоні. — А коли ти йому переснишся, то, як гадаєш — де ти будеш тоді?
— Там, де й тепер, звичайно, — відповіла Аліса.
— Ти? — пирхнув Верть. — Тебе не буде ніде! Бо ти йому тільки снишся, та й годі![29]
— Тільки-но Король прокинеться, — додав Круть, — ти зразу ж фух! — і нема. Загаснеш, як свічка!
— Цього не може бути! — обурено вигукнула Аліса. — Це по-перше. А по-друге: якщо я — лише його сон, то хто ж тоді ви, хотіла б я знати?
— Отож бо, — вигукнув Круть.
— Отож бо й воно! — вигукнув Верть.
Він гукнув це так голосно, аж Аліса мимоволі цитьнула:
— Тс-с! Не кричіть так — ви його розбудите!
— Хто б про це говорив! — сказав Круть. — Ти ж лише часточка його сну. Сама чудово знаєш, що ти не справжня!
— Ні, я справжня! — сказала Аліса і розплакалась.
— Від плачу ти й на крихітку не посправжнішаєш, — зауважив Верть. — Нема чого плакати.
— Якби я не була справжня, — сказала Аліса, посміхаючись крізь сльози (настільки це було кумедно), — я б не могла плакати.
— Сподіваюся, ти не вважаєш, що твої сльози — справжнії — зневажливо хмикнув Круть.
«Усе це — нісенітниці, — подумала Аліса. — А я, дурна, плачу».
Тож вона утерла сльози і якнайбадьоріше промовила:
— Хай там як, але мені негайно треба вийти з цього лісу. Щось дуже швидко насувається темрява. Чи не вперіщить зараз дощ, як ви гадаєте?
Круть розіп'яв над собою та своїм братом велетенського парасоля, звів очі під його верх і сказав:
— Ні, не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аліса в Країні Чудес. Аліса в Задзеркаллі», після закриття браузера.