Читати книгу - "Аліса в Країні Чудес. Аліса в Задзеркаллі"

вперіщить. Принаймні, у нас дощу не буде. Аж ніяк.

— А ззовні?

— Як схоче, то вперіщить, — сказав Верть. — Ми не проти. І навіть навспак, як мовив рак!

«Вони клопочуться лише про себе!» — подумала Аліса і вже хотіла була з ними розпрощатися, як раптом Круть вискочив з-під парасоля і схопив її за зап'ястя. Очі йому вирячились і вмить ізжовкли, а тремтячий палець показував на щось маленьке і біле, що валялося під деревом.

— Бачила? — запитав він, задихаючись від люті.

— Звичайне брязкальце, — сказала Аліса, ретельно оглянувши знахідку. — Звичайне дитяче тарахкальце, а не тарахкавка[30], — додала вона поквапливо, гадаючи, ніби він злякався. — Старе-престаре, ще й поламане!

— Я так і знав! — залементував Круть, несамовито тупочучи ногами і рвучи на собі волосся. — Поламане, звичайно!

Він глянув на Вертя, який тут-таки беркицьнув на землю і став мерщій ховатися під парасоль.

Аліса заспокійливо торкнула Крутя за плече.

— Не варто так перейматися якимось старим брязкальцем!

— Ніяке воно не старе! — ще дужче розлютився Круть. — Воно… зовсім новеньке!.. Щойно вчора куплене!.. Моє чудове-пречудове, моє новеньке… БРЯ-А-ЗКАЛЬЦЕ!.. — уже не приказував, а верещав він.

Тим часом Верть аж зі шкури вилузувався, щоб згорнути парасоль укупі з собою. Це чудернацьке видовисько цілковито відвернуло Алісину увагу від знавіснілого братика. Однак довершити справу йому так і не вдалося. Скінчилися все тим, що парасоль перекинувся і Верть безнадійно у ньому зав'яз — стриміла тільки його голова. Так він там і сидів, кліпаючи булькатими очима та плямкаючи роззявленим ротом.

«Чисто тобі рибина!» — подумала Аліса.

— Гадаю, ти готовий стати зі мною на герць? — мовив Круть уже спокійнішим тоном.

— Може, й так, — похмуро сказав Верть, виповзаючи з парасоля. — Тільки нехай вона допоможе нам спорядитися.

Брати взялися за руки і подались до лісу. За хвилю вони повернулися з цілими оберемками всякого манаття: пледи, подушки, килимки, скатертини, накривки від банячків і відерця на вугілля.

— Сподіваюся, тебе не треба вчити, як давати раду шпилькам та зав'язувати шворки? — поцікавився Круть. — Тільки затям: кожен із цих обладунків має сидіти на нас, як улитий!

Опісля Аліса розповідала, що зроду не бачила такої безглуздої метушні, як та, що її зчинила ця парочка. Чого тільки не понапинали вони на себе!.. І все це, з ласки братів, доводилося зав'язувати й застібати Алісі!

«Врешті-решт на герць стануть дві добрячі торби мотлоху!» — подумала Аліса, підв'язуючи диванну подушку Вертеві на шию — «щоб убезпечити голову від стинання», як він висловився.

— Знаєш, — додав він поважно, — одна з найгірших у битві втрат — втрата голови.

Аліса голосно хмикнула, але вдала, ніби закашлялась: боялася, щоб він не образився.

— Чи не занадто я блідий? — поцікавився Круть, підходячи до неї підв'язати «шолом». (Те, що він називав шоломом, куди більше скидалося на баняк.)

— Ну, як вам сказати… — обережно промовила Аліса. — Трохи блідуватий.

— Взагалі-то я хороброго десятка, — сказав Круть притишеним голосом. — Тільки в мене чогось розболілася голова.

— А в мене — зуб! — похвалився Верть, зачувши останні слова. — Мені болячіше, ніж тобі!

— Тоді сьогодні вам до бою краще не ставати, — сказала Аліса, рада нагоді помирити братів.

— Ми обмежимося маленькою духопелівкою, — відказав Круть. — Для довшої рубанини нема настрою. Котра зараз година?

Верть зиркнув на свого годинника:

— Пів на п'яту.

— Б'ємося до шостої, а тоді сідаємо обідати, — запропонував Круть.

— Чудово, — зітхнув Верть. — А вона хай спостерігає… — Тільки дуже близько не підходь, — докинув він. — Бо я, коли розійдуся — кришу все, що трапить на очі!

— А я — все, що трапить під руку! — крикнув Круть. — Хоч бачу, хоч ні!

— Тоді найбільше, мабуть, перепадає деревам, — пирснула Аліса.

Круть із задоволеним усміхом роззирнувся довкола.

— Навряд чи до кінця нашого герцю тут залишиться бодай одне дерево!

— І все через якесь недолуге брязкальце! — сказала Аліса, сподіваючись хоч трохи їх присоромити.

— Я не наполягав би на герці, — пояснив Круть, — але ж воно нове!

«Час би вже летіти крукові!» — подумала Аліса.

— Знаєш, — звернувся Круть до брата, — у нас на двох лише один меч. Але ти можеш скористатися з парасоля: він анітрохи не тупіший. Та не барімося. Скоро тут буде темно, аж чорно.

— І навіть ще темніше, — підхопив Верть.

Зненацька усе навкруг почорніло, аж Аліса злякалася, чи не насувається гроза.

— Але ж і хмарище! — промовила вона. — І як швидко вона лине! Ото! Здається, у неї крила!

— Це Крук! — моторошно заверещав Круть.

Брати кинулись навтікача і миттю згинули з очей. Аліса пірнула в ліс і сховалася під великим деревом.

«Тут він мене не дістане, — подумала вона. — Надто він здоровенний, аби протиснутись між дерев. Але як він лопоче крильми!.. Зчинив у лісі справжню бурю!.. Он комусь навіть шаль звіяло вітром!..»

Розділ п'ятий

Вовна та вода

З цими словами вона перехопила шаль і стала виглядати її власницю. Коли це враз де не взялася Біла Королева: як оглашенна, мчала вона лісом, широко розкинувши руки, мовби летіла[31]. Аліса із шаллю в руках шанобливо рушила їй назустріч.

— Я вельми рада, що вчасно нагодилася! — мовила вона, допомагаючи Королеві накинути шаль на плечі.

Але Біла Королева тільки розгублено на неї глянула, не перестаючи стиха бубоніти сама до себе щось немовби: «Мухи-капелюхи, мухи-капелюхи…»

Аліса відчула, що коли не заговорить першою, то розмови не буде взагалі. І вона несміливо почала:

— Чи я мала честь вистроїти саму Білу Королеву?..

— Гм, так… Проте накинути на плечі шаль ще не означає «вистроїти». Шаль — то ще не стрій, — відказала Королева. — Особисто я ранкове одягання уявляю зовсім не так!

Аліса подумала, що негоже отак відразу встрявати в суперечку, і сказала з усміхом:

— Хай би Ваша Величність сказали, з чого мені почати, і я постаралася б зробити все якнайкраще.

— Але я взагалі не хочу, щоб мене ще вистроювали! — простогнала Королева. — Я вже вистроїлася сама — цілих дві години морочилася!

«Краще б її вистроював хтось інший, — подумала Аліса (бо виглядала Королева страх як нечупарно). — Все на ній — косо, криво, і всюди — з голови до п'ят — шпильки!»

— Дозвольте поправити вашу шаль, — сказала Аліса вголос.

— Ніяк не збагну в чому тут річ? — зітхнула Королева. — Гадаю, ця шаль ошаліла! Пришпилюю її і так, і сяк, і все їй недогода!

— Нічого дивного, — сказала Аліса, дбайливо поправляючи шаль, — ви ж пришпилили її тільки з одного боку. А це що таке? Що з вашим волоссям?

— Там щітка заплуталась, — знову зітхнула Королева. —