Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"

До речі, для Ватіша історія з появою на борту попутника скінчилася цілком щасливо. Олександр Конов, який кілька років тому залишив косморозвідку й працював спостерігачем на різних планетах, заздалегідь сповістив керівництво «Талану» про свій намір вирушити на Нготені. База відреагувала цілком позитивно, але вибір корабля залишила за Коновим. Тож службових санкцій не відбулося.

І нарешті — бараноїд. Тварина, яка розправилася з паростком Фойри, була оточена пошаною на Нготені — їй дозволили перебувати в госпіталі разом з Ватішем і Коновим. У відповідь на спробу журналістів познайомитися ближче Кир показав гострі зуби, стемнів очима й пішов крізь зачинені двері, не прощаючись. Після цієї демонстрації сили переможця Фойри турбувати ніхто не зважувався.

Ватіш розстався з Коновим неохоче. Він відчував душевну прихильність до цієї людини і гадав, що міг би навчитися в неї більше, ніж у будь-якій школі космофлоту. Втім, Конов обіцяв, що як тільки Даруа набере необхідного льотного стажу й забуде про свої дев’ятнадцять років, Олександр особисто поклопочеться про зарахування його в косморозвідку. Ватіш провів Конова на медкомісію, а сам пішов на далекий космодром шукати «Барса».

Свій корабель він знайшов цілком готовим до старту, залишилося тільки завантажити трюми. Про долю «Барса» Ватіш подався клопотатися до командира рятувальників.

— Даре, до «Талану» ми тобі долетіти дозволимо, але далі вже буде вирішувати база. З біелами після мозкової атаки космофлот ще не мав справи. Хоч би це не виявилося останнім рейсом старого хижака!

Рятувальник помітив, наскільки засмутили Ватіша ці слова, тому поплескав його по плечу й несподівано запитав:

— Слухай-но, а хто стояв з вами поряд, коли ми підходили? Мені привиділося, нібито це був косморозвідник?

Даруа знітився:

— Вибач, не уявляю, про що мова. Я тоді мало що тямив.

— А що казав Барс?

— А Барс нічого не казав. Я не знаю, звідки в його пам’яті історія Фойри… Це дуже давня історія, вона сталася ще до його першого польоту!

Дару а замислився на мить, усміхнувся й погладив бараноїда, що крутився під ногами:

— Знаєш, як на мене, кораблі теж мають право на власні таємниці!

— Шановна публіко, до-озвольте відрекомендуватися: Даруа Ватіш — майбутній герой-косморозвідник, а нині транспортний пілот третьої категорії. База-маяк «Талан»! — Дар хвацько клацнув підборами перед пілотським кріслом. Звір з видовженою, як у хорта, мордою, який дрімав у кріслі, ліниво розплющив блакитне око й відразу заплющив знову.

Ватіша це не збентежило:

— На даний момент доблесно виконую спецзавдання свого диспетчера!

Звір ніяк не відреагував на цю патетику, за що Даруа сів йому на хвіст (місця в кріслі було замало для двох).

— Темне ти створіння, Кире, — Ватіш витягнув з-під себе хвіст. — Я тебе, можна сказати, пригрів, синтетичною бараниною годую, а ти зі мною навіть говорити не хочеш.

Почувши своє ім’я, Кир чхнув, протуркотів «Кир-ря» і знову затих.

Дар окинув тужним поглядом крихітну кабіну «бабки», в якій вони з Киром мусили провести останні години перед посадкою на Капариду. Виряджаючи свого пілота в позаплановий рейс, база не дала йому навіть транспортника, бо там справедливо вважали, що один контейнер можна доправити й подорожніми. Чотири кораблі по черзі приймали на борт «бабку» разом з «дезом» (апаратом далекого зв’язку), транспортним пілотом Даруа Ватішем і його волохатим супутником, якого Ватіш вперто іменував собакою-мутантом. Для диспетчерів «Талану» інопланетне походження Кира не було таємницею, але вони досить спокійно ставилися до його присутності. У далеких рейсах, які людина проводить здебільшого на самоті, їй потрібна бодай якась розрядка, а Кир один заміняв бригаду психотерапевтів.

— Шановна публіко! — раптом закричав Ватіш, і це було так несподівано, що бараноїд киркнув і зіскочив з крісла. — Ви маєте щастя бачити перед собою людину, яка вперше здійснила героїчний переліт з тортом «Фрюн-Фрюк» на борту!

Капарида постала перед Даруа в той момент, коли він почав серйозно замислюватись про відпустку, та й сама планета належала до іншого сектора, який обслуговувався базою Мянака, тож підстав для поганого настрою Ватіш мав чимало. Власне, він не був схильний до меланхолії і в критичні моменти користувався методикою барона Мюнхгаузена, сам себе витягаючи з болота нудьги.

— Нічого, Кирчику, — провадив Ватіш уже звичним тоном, — злітаємо з тобою на Капариду, віддамо спостерігачеві Норину «дез», що без нього він жити не може, й подамося у відпустку. Відшукаємо моїх родичів, всадовимо їх півколом, я сяду в центрі, ти вдаси з себе собаку й ляжеш біля моїх ніг, і я розповідатиму про найжахливіші з наших пригод…

Бараноїд, так і не вподобав собі іншого місця, тому повернувся до крісла й дуже красномовно втупився поглядом у людину, однак Ватіш цього ніби й не помітив, захоплений власною вигадкою.

— Вони думають, якщо я ще не в косморозвідці, то й розповідати нема чого?!

Кир на мить присів, легко скочив на спинку крісла й опинився на плечах у Дара.

— То ти нахабнієш, хижаче?! — обурився Даруа, намагаючись скинути бараноїда, але той тільки міцніше вчепився в комір комбінезона. — Гаразд, посидь, але тихенько.

— Кир-р, — пообіцяв бараноїд, влаштовуючись зручніше.

— Будь-яку подію можна описати так, що в слухача волосся стане дибки! — повідомив