Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"

Даруа Кирові, який уже задрімав, і замовк. Описувати не було чого.

Транспортний флот не та робота, з якою героїчно переборюють, на кожнім кроці освоюють і безперервно відкривають. Транспортний флот — це контора з постачання тих, хто переборює, освоює та відкриває. «Прудконогий верблюд» — так іронічно охрестив Ватіш корабель, на якому літав найчастіше, а самого себе урочисто нарік караванником Ахмедом.

Пілотів третьої категорії в косморозвідку не брали, а йти на пасажирський лайнер дублером Дар не хотів, тому терпляче тягнув на собі це ярмо, глузуючи з власних мрій стати розвідником, а тим часом потихеньку набирався льотного досвіду. Друга категорія вже допускалася до меж освоєного простору, а перша… Але для першої потрібно було не тільки вміння літати, а ще багато різного… Пілот — він тільки в просторі пілот, а на планеті — повноправний член експедиції з усіма належними обов’язками.

«Бабка» перейшла з високої орбіти на низьку, а Капарида й досі не відповіла, хоча Даруа надіслав запит хвилин двадцять тому.

— Доведеться влаштувати репетицію, — зітхнув Ватіш, — родичі в мене кмітливі. Почнеш затинатися під час розповіді — не повірять. Як би це почати?..

— Транспортний пілот бази «Талан» Даруа Ватіш, — раптово заговорила Капарида, — вас прийняти не можемо…

2

Капарида зустрічала непривітно. Мою бідну «бабку» не хотів приймати жоден космодром. Становище з найдурніших: хлопці рейсу «Анког — система Бети» витрусили нас із Киром на високій орбіті й подалися далі, а тут раптом «бабці» не дають посадки! Ви коли-небудь намагалися на «бабці» форсувати далекий космос? Правильно, й не слід намагатися: не для цього призначена маленька авієтка, якою переправляють туристів із пасажирського лайнера на вподобану ними для екскурсії екзотичну планету.

Контейнер з «дезом» майже цілком зайняв вантажний відсік, а ми з Киром поділили пілотську кабіну. Оскільки лапи й хвіст на спинці крісла не вміщалися, вони лежали на моїх плечах. Перспектива літати з таким от коміром невизначений час не викликала в мене захвату.

На щастя, на капаридському космодромі сиділи ще не цілком непробивні люди — достатньо виявилося натяку на гучний скандал — і дозвіл на посадку відразу було отримано.

Спустилися, чекаємо. Дорогоцінний «дезик» чомусь ніхто не квапиться вилучати. Я озброївся терпінням, залишив Кира на варті, а сам узявся шукати керівництво космодрому. І після тривалих пошуків вдалося знайти щось неосяжне за розмірами з мальовничо кошланими вусами. «Щось» поблажливо поплескало мене по плечах (від чого я мимоволі влип у стіну) й пообіцяло негайно звільнити «бабку» від контейнера. Я відліпився від стіни й спробував заперечувати:

— Стривай-но, — кажу, — а де ж сам Василь Норин, вельмишановний отримувач? Я як бюрократично відданий нашому відомству перевізник мушу неодмінно отримати його особистий підпис у накладній!

На жаль, ця історично відстала особа з моєї вишуканої промови не зрозуміла ані слова. Довелося зробити «страшні очі» й дуже чемно зажадати негайної зустрічі з Норином.

Тут капар чомусь почервонів і заявив, що Норин, мовляв, у експедиції й особисто прибути на космодром не може.

У якій-такій експедиції, відповідаю, якщо він сам «деза» вимагав, а тепер не з’являється за надісланою йому апаратурою!

Почав мені цей капарський начальник розповідати про користь наукових пошуків взагалі і експедиції Норина зокрема. Норин, бачте, флору-фауну вивчає, а від цього все майбутнє планети залежить, оскільки вони тут усі до єдиного завзяті натуралісти й без живої природи існувати взагалі не можуть.

Ну то й що, заперечую, природа природою, а вантаж я маю вручити отримувачеві лише особисто. З тим і пішов.

Сидимо з Киром у «бабці», невідкладними справами займаємося: я перевіряю рятувальну капсулу, — там клапан викиду заїдати почав, — а звір банку консервів спустошує. Раптом зчиняється гамір, стукіт, тарарам. У чому річ? Капарська митниця вламується. Терміново надайте до огляду всі заборонені предмети. Немає, кажу, в мене нічого забороненого. У нас на «Талані» контроль суворий, жодних сторонніх речей не тримаємо.

Однак «бабку» вони таки перевернули догори дном. Один спробував навіть до контейнера поткнутися, та я пхнув його носом у пломбу галактичного центру зв’язку й пояснив, що буває за її порушення без належних повноважень. Однак вони не заспокоїлися. Той, що був нижчий на зріст і мав писклявий голос, зненацька витріщився на мого Кира й навіть рота роззявив. Кир собі й вухом не веде, вилизує банку синт-баранини й сопе від задоволення.

— Це що? — промовляє митник таким голосом, немов побачив у мене розкриту шухляду з галюциногенною піною Дебельяна.

Кир здригнувся і впустив банку: бараноїди взагалі дуже чутливі до інтонації.

— Собака, — нахабно заявляю я, майже фізично відчуваючи наближення неприємностей.

—  І це, по-вашому, собака? — митник підозріливо оглянув Кира від кінчиків пазурів до щільно притиснутих вушок.

— Собака, — наполягаю на своєму. — Мутант з Араї.

Митник почав порпатися в документах:

— Собака не значиться в описі корабельного майна.

— Пес належить особисто мені.

Митник знову пошелестів сторінками:

— Тварина ніде не значиться! Це контрабанда!

Шерсть на зашийку в Кира стала сторчма, а блакитні очі почали швидко темнішати.

— Ви нестимете відповідальність за спробу провезення на планету тварини невідомої породи з невідомою метою.

Тут у мене, звичайно, виникли запитання «по суті справи»:

— У кого з нас невідома мета — у мене чи в тварини?

— Ви заарештовані! — суворо повідомив митник