Читати книгу - "Медлевінґери"

— Давно не бачились! — сказала дівчинка.

Нісс присів поруч навпочіпки.

— Ага, — відповів він.

— Це все ще через те позавчорашнє? — запитала Моа. — Чого такий набурмосений? Через твого батька? Але про це давно вже перестали говорити.

— Ні, — знову протягнув хлопчик.

— Що ні? — перепитала Моа. — Ні — що більше ніхто не говорить? Чи ні — що це не через твого батька?

— Сам не знаю, — насуплено буркнув Нісс.

— Чого ж тоді? — допитувалася дівчинка. — Принаймні я тут ні в чому не завинила, то й не дмися на мене!

Нісс і собі взяв камінчика, але кинув його з такою силою, що той опинився на протилежному березі.

— Завтра у мене день народження, — сказав хлопчик.

— Отакої! — сплеснула руками, обертаючись до нього, Моа. — То ти мав би бути у щонайкращому настрої! Усе село готує якийсь сюрприз. У пекаря вже кипить така робота — ти навіть уявити собі не можеш! Десять дек солодких тістечок. Навіть торти! Це буде справжнє свято!

— Ні-і, — знову протягнув Нісс і щосили шпурнув другого камінчика. — Власне що ні.

— Скажи це пекареві! — збентежено мовила Моа. — Бо інакше він завтра сидітиме на всіх своїх тортах.

— Ведур кудись помандрував, — повідомив Нісс.

— То й що? — відмахнулася дівчинка. — Встигне повернутися. Не буває так, щоби батько не прийшов на день народження свого сина.

Нісс подивився на неї.

— А якщо він не повернеться? — запитав.

— Він же має передати тобі слово! — відповіла Моа. — Адже ти не народився з ним, як я.

— А що, від того слова ми стаємо якісь особливі, не такі, як до того? — доскіпувався Нісс. — От у вас, лі-фей, зовсім інакше. Власне, мені байдуже до того свята. Це просто одна така прадавня заведенція, і нічого ж від цього не змінюється — не те, що у вас. — Тут він знову знайшов замашного камінчика. — Але, хай там що, а це — найважливіше в житті свято, — провадив хлопчик. — Ну, майже найважливіше. Ведур нізащо в світі не пропустив би його. Нізащо! Виходить, щось воістину жахливе не дозволяє йому повернутись!

— Не розумію: і чого ти так розхвилювався? — зітхнула Моа. — Він щойно вирушив. І неодмінно повернеться. Повір моєму слову — слову майже лі-феї!

Нісс похитав головою.

— Я не просто так патякаю, Моа, — сказав він. — Я хвилююся. Мені страшно.

— Це в тебе такий неспокій через завтрашню подію, — втішала Моа. — Переймаєшся, чи зробиш усе як слід.

Ну як їй його зрозуміти?