Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан"

який зростав та підіймався прямо на очах.

За дві години судно від суші відокремлювало три милі.

Берегова лінія закінчувалася на північному сході досить високим мисом, біля підніжжя якого виднілося щось на зразок відкритого рейду. На південному сході земля врізалася в океан вузькою низинною косою.

Біля берега височіло пасмо невисоких скель, над яким на тлі неба темніли дерева. Згідно карти десь позаду них повинні майоріти Анди.

Ані людського житла, ані порту, ані гирла річки, де корабель міг би віднайти безпечний притулок!

Вітер гнав «Пілігрим» прямісенько до землі. Відсутність вітрил та сильний прибережний вітер не давали Діку можливості змінити курс.

Попереду вимальовувалася довга смуга прибережних рифів, на яких вирувала та пінилася вода. Видно було, як хвилі злітають до середини висоти скель. Прибій, поза сумнівом, був дуже сильним.

Дік Сенд деякий час стояв на носі, пильно вдивляючись у берег. Потому, не промовивши жодного слова, він повернувся на корму і став до штурвалу.

Вітер все міцнішав. Швидко «Пілігрим» опинився всього лише за одну милю від берега.

Тепер Дік Сенд побачив маленьку бухту і вирішив направити до неї корабель. Однак, щоб потрапити до неї, потрібно було оминути бар'єр з підводних скель, а проскочити повз них було дуже важко. Буруни вказували на малу глибину вздовж усієї смуги рифів.

Цієї хвилі Дінго, який гасав палубою туди й назад, кинувся на ніс та, втупившись в землю, протяжно та тужливо завив. Здавалося, собака упізнав цей берег і його вигляд пробудив в ньому якісь сумні спогади.

Негоро, поза сумнівом, почув це виття – він вийшов зі своєї каюти і, попри побоювань через собаку, встав на носі, спершись на борт.

На щастя для нього, Дінго продовжував тужливо вити, дивлячись на берег, і не звернув на кока жодної уваги.

Негоро дивився на люті буруни без жодного остраху. Місіс Уелдон, що спостерігала за ним, тим не менш здалося, що його обличчя почервоніло, а риси здригнулися.

Невже Негоро знав цей берег, до якого вітер мчав «Пілігрим»?

Тим часом Дік Сенд передав штурвал старому Томові. Востаннє він пішов на ніс подивитися на бухту, що помалу відкривалася для зору.

– Місіс Уелдон, – промовив він потому твердим голосом, – я не сподіваюся більше знайти безпечний притулок. Не пізніше ніж за півгодини корабель, незважаючи на всі мої зусилля, опиниться на рифах. Доведеться викинутися на берег. Я не приведу «Пілігрим» в порт. Щоб врятувати вас, я повинен знищити його. Однак, вагатися тут ніколи.

– Ти зробив все, що від тебе залежало, Діку? – запитала місіс Уелдон.

– Все! – відповів юнак.

І він негайно ж зайнявся підготовкою до майбутнього небезпечного маневру.

Передусім місіс Уелдон, Джек, кузен Бенедикт та Нен мусили вдягти рятувальні пояси. Том, негри-матроси та сам Дік були відмінними плавцями, проте і вони вжили заходів на випадок, якщо їх викине в море.

Геркулесові доручили допомагати місіс Уелдон. Молодий капітан взяв на себе турботу про Джека. Кузен Бенедикт, дуже спокійний, вийшов на палубу, перекинувши через плече свою металеву коробку з комахами. Дік доручив його Батові та Актіону. Що стосується Негоро, то його вражаюча холоднокровність свідчила про те, що він не потребує жодної допомоги.

Про всяк випадок Дік Сенд звелів підняти на палубу десять бочок з ворванню.

Якщо вилити в потрібну мить китовий жир на поверхню води, це на секунду заспокоїть буруни і полегшить кораблю прохід між рифами.

Дік вирішив не нехтувати нічим, що могло б врятувати життя екіпажа та пасажирів.

Скінчивши з усіма приготуваннями, юнак повернувся на корму і став до штурвалу.

«Пілігрим» був тепер всього за два кабельтових від берега, іншими словами – майже біля самих рифів. Його правий борт вже облизувала біла піна прибою. Молодий капітан чекав, що з секунди на секунду кіль судна наскоче на якусь підводну скелю.

Раптом за кольором води Дік зрозумів, що між рифами є прохід. Необхідно було сміливо увійти до нього, щоб викинутися на мілину якомога ближче до берега.

Молодий капітан не завагався ані на мить. Він круто повернув штурвал і направив корабель до вузького звивистого проходу.

В цьому місці море вирувало з особливої люттю. Хвилі стали заливати палубу.

Матроси стояли на носі біля бочок з жиром, очікуючи на наказ капітана.

– Виливай ворвань! – крикнув Дік. – Хутчіше!

Під шаром жиру, який потоком линув на хвилі, море, немов під чарами, заспокоїлося, однак за хвилину завирувало з подвоєною силою.

Проте цієї хвилини затишшя вистачило для того, щоб «Пілігрим» проскочив за лінію рифів та кинувся на берег.

Страшенний поштовх. Величезна хвиля підняла корабель та жбурнула його на камені. Щогли рухнули – на щастя, нікого не зачепивши.

Під час удару корпус судна отримав пробоїну і до неї ринула вода. Але до берега залишалося менше півкабельтова. До нього легко було добратися ланцюжками з чорних каменів, що стирчали з води.

За десять хвилин після катастрофи всі пасажири та команда «Пілігрима» опинилися на суші, біля підніжжя прибережної кручі.

Розділ чотирнадцятий. Що тепер робити?

Отже, після переходу, що тривав цілих сімдесят чотири дні, після впертої боротьби зі штилями, супротивним вітром та ураганом, подорож «Пілігрима» закінчилася на тому, що його викинуло на берег.

Та все ж місіс Уелдон та її супутники дякували небу, відчуваючи себе у безпеці. Адже вони були на материку, а не на якомусь злощасному острові Полінезія, куди могла б їх закинути буря. В який би точці Південної Америки вони не висадилися, їм все одно неважко буде повернутися на батьківщину.

Проте, «Пілігрим» загинув. Від нього залишився лише непотрібний каркас і за декілька годин прибій забере його уламки. Про порятунок вантажу не варто було й думати. Проте, якщо Дікові Сенду і не вдалося зберегти корабель і переправити його власникові, він все ж мав право пишатися тим, що цілими та неушкодженими він переправив на берег всіх, хто знаходився на борту, і серед них дружину та сина Джемса Уелдона.

В якій частині південноамериканського узбережжя загинув «Пілігрим»? На узбережжі Перу, як вважав Дік Сенд? Цілком можливо. Адже після того, як корабель минув острів Пасхи, вітри екваторіальної течії погнали його на північний схід. За цих умов він, зрозуміло, міг з сорок третього градуса південної широти потрапити на п'ятнадцятий градус.

Необхідно було якомога швидше встановити, де саме зазнав краху «Пілігрим». На узбережжі Перу безліч портів, містечок та селищ і, якби припущення Діка Сенда виявилося правильним, легко було б дістатися до якогось