Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

станеться лихо: корабель наповниться водою, втратить плавучість і піде на дно. На щастя, «Пілігрим» був правильно навантажений, і, незважаючи на страшну хитавицю, вантаж у трюмах не зрушився з місця. Дік ще більше скоротив години, відведені ним для сну. Місіс Уелдон спочатку навіть непокоїлася, щоб він не занедужав від перевтоми. Жінка наполягла, аби Дік хоч би ненадовго ліг відпочити.

У ніч із 13 на 14 березня, у той час, як Дік відпочивав, сталося наступне.

Том і Бат перебували на кормі. Негоро — він рідко з’являвся у цій частині корабля — зненацька підійшов до них і навіть спробував розпочати розмову. Проте ані старий Том, ані його син нічого не відповіли йому. Раптом судно різко нахилилося на борт. Негоро впав і, напевно, його знесло б у море, якби він не встиг вчепитися за нактоуз. Том скрикнув: він злякався за компас. Дік Сенд, почувши крізь сон крики, миттю вибіг на палубу й кинувся на корму. Але Негоро вже підвівся на ноги. В руках він тримав залізний брусок, який вийняв з-під нактоуза. Він викинув цей брусок у воду, перш ніж Дік побачив його. Виходить, Негоро хотів, аби стрілка компаса знову вказувала правильний напрямок? Очевидно, південно-західний вітер, що гнав тепер судно вперед, служив його потаємним цілям.

— Що сталося? — запитав юнак.

— Той проклятий кок упав на компас! — відповів Том.

У страшній тривозі Дік нагнувся до нактоуза — на щастя, компас був неушкоджений, і, освітлений лампочками, як і раніше стояв на двох концентричних колах. Молодий капітан зітхнув з полегшенням. Якби зіпсувався єдиний компас, це було б справжнім нещастям. Але Дік Сенд не міг знати, що після того, як з-під нактоуза було прибрано залізний брусок, стрілка компаса знову стала в нормальне положення й вказувала своїм вістрям просто на магнітний полюс.

Негоро не можна було звинувачувати в тому, що він упав на компас (це могло бути звичайною випадковістю), але все ж таки Дік Сенд цілком виправдано здивувався, заставши його такої пізньої години на кормі судна.

— Що ви робите тут? — запитав він.

— Те, що мені подобається, — відповідав Негоро.

— Що ви сказали? — сердито крикнув Дік.

— Я сказав, — спокійно відповів судновий кок, — що немає правила, яке б забороняло прогулюватися кормою.

— Такого правила не було, але з цієї миті я його встановлюю, — сказав Дік Сенд. — Я забороняю вам ходити на корму!

— Он як! — глумливо протягнув Негоро.

І цей чоловік, який, зазвичай, так добре володів собою, зробив погрозливий рух. Молодий капітан вихопив з кишені револьвер і прицілився в суднового кока.

— Негоро, — сказав він, — знайте, що я ніколи не розлучаюся з револьвером і що за першого ж порушення дисципліни, я прострелю вам голову!

Негоро раптом відчув, що якась надпотужна сила схиляє його на палубу. Це Геркулес поклав свою важку руку йому на плече.

— Капітане Сенде, — сказав велетень, — дозвольте мені викинути цього негідника за борт. Акули будуть задоволені. Вони ж бо нічим не гидують.

— Ні, ще не час, Геркулесе, — відповів Дік.

Негоро випростався, коли гігант зняв руку з його плеча. Проходячи повз Геркулеса, він процідив крізь зуби:

— Стривай же, проклятий негре, ти дорого заплатиш мені за це!

Напрямок вітру змінився, принаймні так подумав Дік Сенд, поглянувши на компас, — він перескочив одразу на чотири румба. Юнака дуже здивувало, що така різка зміна ніяк не позначилася на морі. Судно йшло колишнім курсом, але хвилі замість того, аби битися об корму, били тепер під кутом у лівий борт. Таке положення було небезпечним, і Діку Сенду довелося, рятуючись від цих підступних ударів хвиль, змінити курс на чотири румба.

Тривожні думки не давали спокою молодому капітанові. Він запитував себе, чи не існує зв’язку між сьогоднішнім ненавмисним падінням Негоро й виведенням з ладу першого компаса. Навіщо прийшов на корму судновий кок? Що йому там було потрібно? Може, він чомусь зацікавлений у тому, аби й другий компас став непридатним? Для чого це могло йому знадобитися? Дік не міг знайти пояснення цій загадці. Адже Негоро не менше, ніж всі решта мав би бажати якомога швидше дістатися американського материка. Місіс Уелдон, коли Дік Сенд розповів їй про цю подію, зауважила, що й вона не довіряє Негоро, але не бачить підстав підозрювати його у навмисному псуванні навігаційних приладів. Все ж заради обережності, Дік вирішив постійно спостерігати за Негоро. Не заспокоївшись на цьому, він переселив Дінго на корму, знаючи, що судновий кок не любить зустрічатися з ним. Але Негоро пам’ятав заборону молодого капітана й більше не з’являвся на кормі, де йому рішуче нічого було робити згідно зі службовими обов’язкам.

Цілісінький тиждень буря лютувала з колишньою силою. Барометр упав ще нижче. З 14 по 26 березня вітер не спадав ані на мить, так що не можна було вибрати моменту затишшя, аби поставити вітрила. «Пілігрим» нісся на північний схід зі швидкістю не менше двохсот миль за добу, а землі все не було видно! Тим часом ця земля — континент Америки — величезним бар’єром простягнулася більш ніж на сто двадцять градусів між Тихим і Атлантичним океанами. Дік Сенд запитував себе, чи не втратив він розуму, чи не зробив він якоїсь жахливої помилки в обчисленнях — помилки, через яку «Пілігрим» уже багато днів йде за неправильним курсом. Але ні, він не міг так помилитися. Сонце, хоч і ховалося за хмарами, незмінно сходило перед носом корабля й закочувалося за кормою. Що ж у такому випадку сталося із землею, об яку його корабель міг розбитися? Куди поділася ця Америка, якщо її немає тут? Північна або Південна Америка — усе було можливе в цьому хаосі, — але до однієї із двох «Пілігрим» таки мав би пристати. Що сталося від початку цієї жахливої бурі? Що відбувається наразі, якщо цей берег — на щастя чи на жаль мандрівників — усе не з’являвся перед їхніми очима? І чи не випливало