Читати книгу - "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман"

— Я радо вам покажу, — відповідає Телер, — якщо, звісно, ви самі не встигли подивитися.

Розіграти таку розумну людину, як Джон Телер, ой як непросто: від моменту, коли він помічає, що щось не так, до моменту, коли він розуміє, у чому річ, проходить так мало часу, що ти не встигаєш отримати задоволення від розіграшу.

У Лос-Аламосі мені доводилося розв’язувати досить цікаві задачі спеціального характеру. Одна мала стосунок до безпеки на заводі в містечку Ок-Ридж, штат Тенесі. У Лос-Аламосі ми конструювали бомбу, а в Ок-Риджі намагалися розділити уран на потрібні ізотопи — уран-238 і уран-235 (цей останній і був вибухівкою). Тамтешні фахівці щойно змогли отримати крихітну кількість урану-235 на експериментальній установці й водночас практикувалися в хімії. В Ок-Риджі збиралися побудувати великий завод, який мав виробляти промислову кількість урану, очищати його й збагачувати для наступної стадії виробництва бомби. (Очищати уран доводилося в кілька етапів). Тож, з одного боку, вони практикувалися, а з іншого — отримували невелику кількість урану-235 на експериментальній установці. Водночас вони вчилися робити хімічний аналіз, щоб визначити, скільки урану-235 вдалося отримати. Ми відправляли їм інструкції, але вони ніколи не виконували їх правильно.

Урешті-решт Еміліо Сегре19 сказав, що єдиний спосіб добитися правильного процесу — поїхати туди й подивитися, як вони все роблять. Військові сказали «ні» — будь-яка інформація про те, що робиться в Лос-Аламосі, має залишатися в Лос-Аламосі.

Люди в Ок-Риджі не знали, навіщо потрібен уран, їм формально веліли робити те-то і те-то, на цьому все. Очевидно, тамтешнє начальство знало, навіщо розділяють уран, але не знало ані потужності бомби, ані її конструкції, нічого. А люди на нижніх ланках процесу взагалі гадки не мали, чим вони займаються. Військові хотіли, щоб так усе й лишалося. Жодного обміну інформацією не було. Але Сегре наполягав, що в Ок-Риджі ніколи не зможуть правильно провести аналіз і вся справа накриється. Урешті-решт він поїхав подивитися, що там робиться, і, йдучи по території заводу, побачив, як робітники везуть цистерну з водою, зеленою водою — тобто з розчином нітрату урану.

Він спитав:

— Ого! Що, ви й очищений уран так будете возити?

— А чому ні? — відповіли вони.

— А як вибухне?

— Що?! Вибухне?!

Військові відреагували: «Ну, от бачте! Не можна допускати витоків інформації. Тепер там усі хвилюються».

Виявилося, що армійське командування уявляє, скільки урану треба на бомбу — кілограмів двадцять. Розуміло воно й те, що стільки очищеного матеріалу одночасно на заводі не буде, так що небезпеки немає. Але вони не знали, що вповільнені у воді нейтрони стають надзвичайно дієвими. Достатньо десятої, ні, сотої частки такого матеріалу у воді, щоб пішла радіоактивна реакція. Вона вбиває людей довкола. Це дуже небезпечно, а в Ок-Риджі зовсім не звертали уваги на техніку безпеки.

Тому Опенгеймер надіслав Сегре телеграму: перевірте весь завод; з’ясуйте, де має зберігатися матеріал, згідно з технологічними процесами; ми тим часом розрахуємо, скільки матеріалу можна зберігати разом, щоб не сталося вибуху.

Над цим почали працювати дві групи. Група Крісті розраховувала водні розчини, а моя група — сухі порошки в ящиках. Ми обрахували, скільки матеріалу можна безпечно зберігати в одній точці. Крісті збирався поїхати в Ок-Ридж і обмалювати ситуацію, бо все зупинилося — ми мусили когось туди відрядити і ввести їх у курс справи. Я передав усі наші розрахунки Крісті і сказав: «Тепер ти озброєний усіма даними, уперед». Але Крісті підхопив запалення легенів, і їхати довелося мені.

Доти я ніколи не літав. Секретні документи прикріпили в маленькому пакеті мені на спину. Літаки в ті дні були, як автобуси, тільки зупинки рідше. Іноді доводилося довго чекати.

Біля мене ошивався якийсь хлопець, крутив у руках ланцюжок і скиглив, що тепер дуже важко вилетіти кудись без пропуску, який дає право на першочергову посадку.

Я не втримався і кажу: «Ну, не знаю, в мене такий пропуск є».

Трохи згодом він знову завівся, що зараз набіжать якісь генерали, і людей третьої категорії знімуть з рейсу.

«У мене все в порядку, — кажу, — я другої категорії».

Напевно, він написав своєму конгресмену, якщо сам не був конгресменом: що ж це робиться в розпал війни — якихось людей, мало не підлітків, відправляють по другій категорії, а…

Хай там як, приїхавши в Ок-Ридж, я першим ділом попросив відвезти мене на завод. Нічого не казав, тільки дивився. Виявилося, що ситуація ще гірша, ніж повідомляв Сегре. Він помітив в одній кімнаті масу ящиків біля стіни, але не зауважив, що в іншій кімнаті, прямо з протилежного боку стіни, стоїть купа таких самих ящиків. А якщо скласти багато матеріалу в одній точці, то все може вибухнути.

Ми обійшли весь завод. У мене загалом дуже погана пам’ять, але коли я напружено працюю, прекрасно вмикається короткотермінова пам’ять і я запам’ятовую безліч усяких деталей: номер будинку 90–207, цистерна номер така-то і т. д.

Увечері я прийшов у свою кімнату і ще раз подумки оглянув увесь завод, намагаючись зрозуміти, де є небезпека і як її можна усунути. Це було нескладно. Нейтрони у воді абсорбуються розчинами кадмію, а ящики слід просто розставити подалі один від одного за певною схемою.

Наступного дня мали відбутися великі збори. Я забув сказати, що перед тим як я виїхав з Лос-Аламоса, Опенгеймер покликав мене і проінструктував: «Технічно компетентні люди в Ок-Риджі, які можуть в усьому розібратися, це Джуліан Веб, містер Такий-то і містер Сякий-то. Переконайтеся, що вони прийшли на збори, і розкажіть їм, як налагодити безпеку, але так, щоб вони зрозуміли».

— А якщо вони не прийдуть на збори? — питаю. — Що мені тоді робити?

— Тоді скажіть, що Лос-Аламос знімає з себе відповідальність за безпеку заводу в Ок-Риджі, якщо не… — відповів Опенгеймер.

— Ви маєте на увазі, що я, маленький річард, прийду і скажу…

— Саме так, маленький річарде, прийдете і скажете!

Я швидко ріс!

Коли я приїхав в Ок-Ридж, усе начальство, увесь техперсонал, усі генерали, кожен, кого зачіпала проблема безпеки, — не сумнівайтеся, — були на місці. І дуже добре, бо якщо не звертати уваги на техніку безпеки, завод міг злетіти у повітря.

Мене супроводжував лейтенант Цумвальт. Він сказав, що полковник заборонив говорити про те, як поводяться нейтрони і всякі такі деталі,