Читати книгу - "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман"

— різні секрети мають зберігатися в різних шухлядах, я мав просто розповісти про заходи безпеки.

Я відповів, що, на мою думку, неможливо дотримуватися правил, коли не розумієш їхнього сенсу. Правила працюватимуть тільки якщо Ок-Риджу про все розповісти. Лос-Аламос знімає з себе відповідальність за безпеку заводу в Ок-Риджі, якщо працівників не поінформувати про те, як і чому все так влаштовано.

Усе вийшло прекрасно. Лейтенант відводить мене до полковника і повторює йому те, що я сказав. Полковник каже: «Почекайте п’ять хвилин», — підходить до вікна і стоїть думає. От що військові вміють робити, так це ухвалювати рішення. Дивовижно, що рішення інформувати завод в Ок-Риджі про те, як працює атомна бомба чи ні, треба і можна прийняти за п’ять хвилин. Я поважав за це військових, бо сам на важливі рішення швидко зважитися ніколи не можу.

Через п’ять хвилин він каже: «Гаразд, містере Фейнман, дійте».

Я сів і розповів їм про нейтрони, як вони поводяться, те, се, багато нейтронів разом — небезпечно, треба тримати матеріали окремо, кадмій абсорбує, повільні нейтрони ефективніші, ніж швидкі, і всяке таке — усі ці речі в Лос-Аламосі вважалися елементарними, але в Ок-Риджі про них ніхто не знав, тож я, напевно, здався їм неймовірним генієм.

У результаті Ок-Ридж вирішив створити свої маленькі групи і зробити власні розрахунки, як з усім цим дати раду. Вони почали вносити зміни в плани будівництва, залучили конструкторів, архітекторів, інженерів, хіміків до проектування нового заводу, який мав оперувати розділеними матеріалами.

Мені сказали приїхати через кілька місяців, коли проектувальники закінчать план заводу. Я мав на нього подивитися.

Як дивитися на ще не збудований завод? Поняття не маю. І от неодмінний почет в особі лейтенанта Цумвальта приводить мене в кімнату, де сидять двоє інженерів і стоїть до-о-о-овгий стіл, завалений кресленнями різних поверхів нового заводу.

У школі нам-то викладали креслення, але навички читати їх у мене не було. Вони розгорнули сувій креслень і почали пояснювати, думаючи, що я геній. Ну добре, перш за все на заводі треба уникати накопичення матеріалу. Могли виникнути проблеми такого роду: наприклад, працює випаровувач, виробляє уран, і тут заклинює клапан абощо — у такому разі збереться забагато матеріалу і все вибухне. Інженери пояснили, що все спроектовано із запасом, вихід з ладу одного клапана не створить проблеми. Хіба що зламаються два клапани одночасно.

Далі вони пояснили, як іде процес. Тетрахлорид вуглецю йде тут, нітрат урану там, тут угору, тут униз, проходимо один поверх, перелазимо через труби, піднімаємося на другий — стриб по кресленнях туди, сюди, туди, сюди і швиденько обходимо дуже й дуже складний хімічний завод.

Я вражений! А найгірше — і гадки не маю, що означають всі ці позначки на кресленнях! Там були якісь позначки, які здалися мені вікнами. Квадратики з хрестиками посередині, розкидані по всьому «заводу». Я думав було, що це вікна, але ні, це не можуть бути вікна, бо вони не скраю. Хочеться спитати, що це таке. Ви, напевно, теж бували в ситуаціях, коли не наважуєшся одразу поставити запитання. Спитати одразу — було б цілком нормально, але вони вже так довго говорили, стільки всього вже розповіли… Ти так довго вагався. Якщо спитати зараз, вони, либонь, подумають: «На що ми гаємо час?..»

Що робити? І тут мені спала одна ідея. Напевно, це клапани. Тицяю пальцем у загадковий квадратик з хрестиком у центрі креслення номер три і питаю: «А що як заклинить цей клапан?», — чекаючи, що вони скажуть: «Це не клапан, сер, це вікно».

А вони перезираються і один каже:

— Ну, якщо цей клапан заклинить…

І починає водити пальцем про кресленню туди, сюди, вгору, вниз, вправо, вліво… перезирається з колегою… підводить голову… піднімає щелепу, яка впала від здивування… і каже:

— Ви абсолютно праві, сер.

Потім вони згорнули креслення й вийшли. Ми вийшли слідом. Лейтенант Цумвальт — він не відходив від мене ні на крок — каже:

— Ви геній. Я подумав, що ви геній, коли ви один раз пройшлися по заводу і наступного ранку сказали їм про випаровувач c-21 у корпусі 90–207, але те, що ви зробили зараз, — просто фантастика. Можна спитати, як ви це робите?

Я відморозився: а спробуйте самі з’ясувати, клапан це чи ні.

Ось ще одна проблема, над якою я працював. Нам доводилося виконувати дуже багато розрахунків, ми робили їх на арифмометрах Маршана. До речі, це дає уявлення, на що був схожий Лос-Аламос. У нас були простенькі рахувальні машини Маршана — вони вміли множити, ділити, складати і т. д., але все це було не так просто, як зараз. Це механічні пристрої, вони часто ламалися, і ми повертали їх ремонтувати на завод. Ми рахували так інтенсивно, що досить швидко лишалися без машин. Тоді дехто став знімати з них кришку. Цього, в принципі, не можна було робити, бо це вважалося порушенням гарантійних умов виробника, але ми знімали кришки і вчилися самі їх ремонтувати — поступово ми вдосконалювалися в цьому ремеслі й опанували досить складні види ремонту. Коли траплялося щось уже дуже складне, то апарат відсилали на завод, але з простими проблемами ми давали раду самі й підтримували ці машинки в робочому стані. Закінчилося тим, що я ремонтував арифмометри, а один хлопець з механічної майстерні спеціалізувався на друкарських машинках.

Усі вважали, що найбільша проблема — зрозуміти, що відбувається в момент вибуху бомби, і точно вирахувати кількість енергії, яка при цьому вивільняється. Це вимагало набагато більше розрахунків, ніж ми спроможні були виконати. І тут один розумний хлопець на ім’я Стенлі Френкель20 зметикував, що можна спробувати робити розрахунки на машинах фірми «Ай-бі-ем». «Ай-бі-ем» виробляла машини для бізнесу — машини для додавання, які називалися табуляторами, і машини для множення, які називалися мультиплікаторами: закладаєш картку з двома числами — і вона їх множила. Були машини, які порівнювали числа, сортували їх і т. д.

І от Френкель придумав класний хід. Якщо зібрати достатню кількість таких машин в одній кімнаті, то можна запускати картки по циклу. Ті, хто займається обчисленнями, розуміють, про що я кажу, але тоді це було щось нове — конвеєрні обчислення на машинах. Ми робили подібні речі на апаратах для додавання. Зазвичай ти йшов крок за кроком від початку до кінця і сам виконував усі обчислення.