Читати книгу - "Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі"

в номер. Урочисте відкриття розпочнеться через півгодини.

– Так, будь ласка, – Зак кивнув на багажник, і підійшов до Софі. – Лілі, у вас дуже довга сукня. Дозвольте вам допомогти.

Софі вимушено посміхнулася і взяла його під руку. Згідно плану міністра, всі мисливці повинні були з’явитися у клубі в різний час. Тому покинувши будинок Анабель, їхнє авто ще довго кружляло Акрополем, поки дісталося сюди.

І наскільки Софі пам'ятала, Патрік, Іва і Орфей вже повинні бути всередині.

Переступивши поріг маєтку, вони немов опинилися у найбагатшому музеї в момент відкриття грандіозної виставки – повсюди панував блиск, розкіш, надмірна пихатість, і складалося враження, що всі зійшлися сюди виключно для того, щоб похизуватися своїми можливостями та статками одне перед одним.

По обидва боки від входу розташувалися масивні гвинтові сходи з червоного дерева, які вели на другий поверх. Стіни були прикрашені полотнами видатних художників, і щось підказувало Софі, що це були аж ніяк не копії.

– Прошу за мною, – швейцар подріботів повз них в напрямку сходів. Він тримав валізи, які завбачливо приготувала їм Анабель, і що вона туди запхала, окрім вечірнього вбрання, залишалося загадкою.

Піднявшись вслід за ним, Софі та Захарія пройшли ще три коридори і два невеликих зали, поки зупинилися біля дверей, прикрашених золотим орнаментом.

– Ваш номер, – сказав чоловік, заносячи багаж всередину.

Софі лише розгублено закліпала. Здавалося, від здивування їй відняло дар мови, і поки він не повернувся у вигляді голосних обурень, втрутився Захарія.

– Дякуємо, далі ми самі, – сказав він, обережно зиркаючи на дівчину. – Ви можете бути вільні.

– Приємного вечора, панове! – швейцар ввічливо кивнув, і крутнувшись на підборах, поквапився назад. Зак, тим часом, заштовхав остовпілу Софі в кімнату і зачинив двері.

– Тихо, тільки тихо… – промовив він, завбачливо відступаючи від Софі, оскільки в її погляді вже виразно читалося бажання скрутити йому шию. – Так, ми будемо жити в одній кімнаті. Так, тобі про це ніхто не сказав і цього немає у досьє… У твоїй копії не вистачає однієї сторінки. Так, це я її звідти витягнув, знаючи, що ти протестуватимеш. Але, якщо ми вже тут, нам потрібно триматися разом. Патрік житиме з Івою, у Орфея з Куком сусідні кімнати, тож заради бога, тримай себе в руках. І взагалі, подивися на це з іншого боку: ми можемо влаштувати піжамну вечірку – буде весело!

Видавши все це на одному диханні, хлопець замовк, і, знаючи Софі, обережно зробив ще декілька кроків назад. Важко дихаючи, дівчина сіла на ліжко і озирнулась. Звичайно ж, тут тільки одне ліжко!

– Софі, ну скажи хоч щось…Твоє мовчання змушує хвилюватись більше, аніж, якщо б ти зараз метала в мене ножі.

– Спатимеш отам, – врешті, видавила вона, вказуючи на невеликий диванчик біля каміну.

– Хто б сумнівався, – усміхнувся Зак, зітхаючи з полегшенням. – А стосовно вечірки подумай, я ж не жартував! Я з біса привабливий, коли на мені лише піжамні штанці.

У відповідь Софі тільки скорчила гримасу, передражнюючи його. Хлопець фиркнув, і взявся вивчати корінці книг, розставлених на камінній полиці.

– В тебе однозначно не все в порядку з головою.

– Знаєш, що для мене не в порядку? Ми ризикуємо своїми життями в лігві демонів, вони прекрасно знають про нас і в будь-який момент можуть встромити ніж нам в спину, а все що у нас є – це велике НІЧОГО… і як бонус – самозакоханий кретин!

Захарія обурено втягнув повітря.

– Ой, ще скажи, що я зачепила тебе за живе, – сухо сказала Софі.

– Так.

– Я що, перша хто тобі про це сказала?

– Ні.

– Ну от, що і треба було довести.

– Всі, хто говорив таке до тебе – відійшли в інший світ, – примруживши очі, ловець нахилився до дівчини, – але ти сьогодні занадто прекрасна, щоб я міг довго злитися на тебе. Тим більше, що до початку цього ідіотського відкриття залишилося десять хвилин. Тож, Софі, піднімай свою красиву попу з ліжка і пішли.

Дівчина підвелась і, відштовхнувши Захарію з дороги, показала йому язика.

– О, так! Це дійсно вагомий аргумент, – посміхнувся він, зачиняючи двері номеру.

* * *

Зал, в якому відбувався бал в честь відкриття, за розміром нагадував футбольне поле і вже був заповнений людьми. М’яке світло, що лилося з чудернацьких матових плафонів, надавало приміщеню приглушених пастельних тонів, а музика, яку виконував симфонічний оркестр, приємно заспокоювала.

Знайомлячись з великою кількістю акропольської еліти, Софі доводилося так довго посміхалась, що у неї звело щелепу. Запам’ятм ати, хто є хто, вона навіть не намагалася – і даремно і безглуздо.

– О, Лілі, ми стільки чули про компанію ваших батьків! – щебетала пані у пишній бордовій сукні з кумедним чепчиком на голові. Вона міцно стискала келих шампанського, і, судячи по її захмелілому вигляді, він був далеко не першим. – У вас такі дивовижні прикраси! Коли я навідуюся у ваш салон, Гровер починає нервувати. Він хвилюється, щоб я не залишила там всі його статки, – довірливо прошепотіла вона і захихотіла, прикривши долонею рота, – О, а це, як я розумію, Чарлі? – її блукаючий погляд зупинився на Захарії і спробував на ньому сфокусуватися. Хлопець стояв неподалік, розмовляючи з уже згаданим Гровером – літнім чоловіком, ширина якого значно перевершувала його зріст.

Софі кивнула.

– О, ви так чудово виглядаєте разом! – жінка сплеснула руками, забувши про келих, вміст якого вихлюпнувся на поділ її сукні. – Такий юнак… Ох, з цього юнака… Гик… З нього б лише ангелів малювати. Ви така мила пара.

– Ні-ні! Ми не па… – Зібралась було заперечити Софі, але схаменулася і замовкла. Її розпирало бажання вилаятись, та й ця тітка на ранок все одно нічого не пам’ятатиме, на відміну від інших гостей, які те й діло, з цікавістю прислухалися до чужих розмов.

Несподівано вона відчула, як на її талію лягла чоловіча рука і лагідно притягнула до себе. Від несподіванки Софі здригнулася і озирнулася, але побачивши Патріка, швидко заспокоїлась і опустила руку йому на спину.

– О, ангел! – розбризкуючи останні залишки шампанського, жінка витріщилася на мисливця. – Юначе, і з вас можна ангелів малювати… Я в раю! Гровер, поглянь! Тут ангели…

– Вона злегка не в собі, – прошепотіла Софі на вухо