Читати книгу - "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова "

Глава 16.

POVОлександр

- Саню, скажи мені, що ти жартуєш, стверджуючи, що твоя сестра - невинна овечка, - благав Багров.

- Не скаже, - заспокоїв Андрія Міша, заводячи машину.  – До тебе їдемо?

Я мовчки кивнув, намагаючись згадати, чи Ксю прийшла додому.

До будівлі ми доїхали за півгодини.  Весь цей час Багров роздратовано дувся, не приймаючи того факту, що ми їдемо «в вороже лігво».  Міша не реагував, а я слухав музику, тож на крики Андрія всім було начхати.

- Я все ще наполягаю, що нам зовсім не слід випробовувати долю, - заможним голосом проголосив вже порядком дістав усіх нас (а тобто мене і Мішу) Багров.

- Та не істери ти як дівчисько, - перебив хлопця Рудий, брязкаючи в кишені ключами від автомобіля.

Ми зупинилися на ганку, поки я відчиняв двері.

А ось потім моїм поглядом постала приголомшлива картина: настирлива подружка Ксю сиділа в кріслі і мирно сопіла, а Міша мало не спіткнувся, коли побачив ситуацію, що розгорнулася.  Його голосний вигук (не дуже пристойний) змусив Марію (здається, блондинку звуть саме так) прокинутися.

- Що ви тут робите?  - заволала вона, розлючено змірявши мого друга поглядом.

- Я, наприклад, тут живу, - відповів я подрузі Ксюхи, збираючись піднятися нагору.

- Не смій туди йти, - несамовито заверещала Марія, накидаючись на мене.

Ось тільки Рудий її відтяг.  У прямому значенні цього слова.

Ех, дівчата.  Не вмієте ви нічого приховувати!  Якщо розглядати жінку як жарт природи, то, згоден, вийшло смішно.

Хіба так важко зрозуміти, що якщо заборонити хлопцеві підніматися на другий поверх (так, і ще кудись), то він зробить це хоча б із чистої цікавості.

Якщо враховувати те, що закриті двері тільки одна, то нескладно зробити висновок про розташування Ксенії.

Різко увірвавшись у кімнату (щось я силу не розрахував, вона ж навіть на засувку була зачинена), я побачив Ксю.  Хоча ні… не зовсім це було схоже на Гончарову.

А що, милий вовченя!

- А-а-а, - я й сам не зрозумів, як почав кричати.

За моєю спиною почулися кроки друзів та Марії.

- Мати моя жінка, - промимрив Багров, хапаючись за голову.  – Скажіть, що це мені сниться.

- Тобі це сниться, - охоче вставила слівце вов ... Ксю.

Здається, Андрія це дуже заспокоїло.

Друг приречено перевів погляд на сріблясто-сірого вовка (ні, все-таки вовчицю) і благаюче запитав:

- Ти хоча б можеш на людину перетворитися?

- Я ж не знала, що сюди якісь недоумки увірвуться, - виправданим тоном (ну, мені так здалося) промовила (наскільки це дієслово застосуємо до вовка) Ксюша.

– Нам піти?  – запитав Міша.

- Звичайно, - втрутилася білявка.  - Як вона інакше перетвориться?

Якщо чесно, мене так і тягнуло дізнатися про те, як відбувається перетворення вовка на людину і навпаки.

- Повір, це не дуже приємно, - шикнула Ксю, поки її подруга виштовхувала нас із кімнати.

- Ти ще й думки читати вмієш?  – мене ця дівчина безперечно лякає.

- Ні, у тебе по обличчю все видно, - хоч ні, не лякає.

Марія (так, її безперечно звуть саме так) виставила нас на перший поверх.  Схоже, цю особу зовсім не турбувало те, що вона знаходиться в моєму будинку.

- А як вийшло, що ви перевертні?  - Багров, у тебе скалка в дупі, чи що?

- Так і вийшло, - посміхнулася білявка.

- Ти, мабуть, думаєш, що твоя відповідь змістовна, але це не так, - обсмикнув її Андрій.

- Легше, - рука Міши лягла на плече хлопця.

- Власник, - хмикнув Багров, залазячи в крісло.  - "Кайдашева сім'я"?  Серйозно?

- У школі задали, - огризнулася Марія, водночас пропалюючи Рудого підозрілим поглядом.

- Не дивись на мене так, - заерзав Міша, - мені страшно стає.

- Якийсь ти сентиментальний, - засміялася Ксю, з'являючись у дверях.

Скільки ж у них часу на перетворення йде?

- Мені здається, ти не до кінця розумієш значення цього прислівника, - насмішкувато перебив мою зведену сестричку Андрій.

- Прикметника, сонечко, - єхидно промовила Гончарова, сідаючи на диван поруч із подругою.

- Що?  – не зрозумів Багров.

Ксюша знову посміхнулася і продовжила виносити мозок моєму однокурснику:

- Ах, як же я таки люблю це «що»!  Ні, просто люблю!  Тепер простих хлопців так мало залишилося, кожен під розумного косить.  Розведуть високоінтелектуальні, на їхню думку, розмови про всякі там Ньютони і Паскалі, прям навіть нудно робиться!  Який їм нахрен Паскаль?  Ні щоб дівчину просто міцніше обійняти, вони їй про Джоуля щось незрозуміле втирають!  Ну як так можна?  Вона напевно на романтику сподівається, на квіти, на приємне проведення часу, а їй намагаються пояснити принцип дії ядерного реактора!

Андрій обурено замотав головою, а ось брюнетка явно відривалася на повну.  Швидше за все, вони з Марією частенько вибирали собі жертв із хлопців і діставали їх з спортивного інтересу.

- Пані, ви, здається, хотіли розповісти нам про вовків?  – нагадав Міша.

Рудий безперечно підкочував до Марії.  Ні, ну це навіть неозброєним оком було видно.

- І що саме ти хочеш дізнатися?  - сказала блондинка голосом, що підтанув до того градуса, коли вічний лід починає перетворюватися просто на крижану воду.

- Все, - скромно відповів Міша.

- А чи не охренів ти часом?  - Поцікавилася Ксюша.

Щось вона надто агресивна сьогодні.  Простіше було переселити джина з лампи в банку з-під консервів, ніж домогтися її схвалення!

- Гаразд, - Марія жалісно оглянула нас з ніг до голови, - давайте ми вам розповімо те, що ви хочете, а ви, у свою чергу, відповісте на наші запитання.

- Пляшечка?  - З бешкетним блиском в очах поцікавилася моя зеленоока сестричка.

– А вона у вас є?  – байдуже запитав Багров.

Справді, цьому алкоголіку взагалі ні про що, пов'язане з пляшками, краще не говорити.

- Є, - відрізала Ксю, підводячись з місця.  – Сергій кілька днів тому заначку робив.  На верхній полиці шафи.

Я не став питати, звідки ця невгамовна дівчина дізналася про заначку батька, хоча цікавість так і роздирала зсередини.  Та й обурення з приводу того, що виявила секрет батька перша вона, а не я, теж по гордості вдарило.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍