Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

Люблю широке поле, Озерну голубінь І варту верб високих На греблі золотій. Пожежі жар на заході, — Дивлюсь не надивлюсь. Мовчать веселі закутки, Старенький хрест нагнувсь. На клунях клекоти лелек, У небі сиза синь; Зелені клени на поклон Прослали тінь. Люблю широке поле, Озерну голубінь, І варту верб високих На греблі вологій. Пісня осіння
Осінь на листі Розвісила коси, Жовто і тепло тремтить. Пасмами сонце проміння розносе І павутиння летить. Листя пожовкло, мов очи совині, Сонно під сонцем лежить. Голову килимом хиле ліс — Хоче під снігом спочить. А день на коні В золотому убранні, — Як би його зупинить, Глянути оком На осінь востаннє, Що з повітрям летить. Осінь
Востаннє груди покладу На трави шовково-зелені, Не буду слухать синій сум Залитих золотом кленів. В них радощі мої згубив. Гойдає вітер віти… За що тебе я полюбив Обірвану, роздіту? Сонце бронзу розлива… Прощай! Ножам рожевим — Верхів’я хилять дерева До мрійної пожежі. Озера збризкано дощем, І гра на хвилях перстенями, Повінчаний чудовий день З холодними вітрами.