Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
То був бородатий анекдот, вочевидь, він гуляв єврейськими вітальнями багато років, проте з якоїсь незрозумілої причини Фергюсон його раніше не чув, якось так вийшло, що він ніколи не бував у жодній з цих віталень, коли його хто-небудь розповідав, однак того новорічного ранку 1970 року мати нарешті поділилася з ним у кухні цим анекдотом, класичною історією про молодого російського єврея з довгим прізвищем, що його годі було вимовити, котрий прибуває на острів Еліс і там заводить розмову з ланцманом старшим і досвідченішим, і коли молодик повідомляє старому своє прізвище, той похмурніє і каже, що таке довге й складне прізвище ніяк не допоможе йому влаштувати нове життя в Америці, йому слід змінити його на щось покоротше, що-небудь, що звучало б гарно, по-американськи. Що ви пропонуєте? – запитує молодик. Скажи їм, що ти Рокфеллер, відказує старий, з таким прізвищем не пропадеш. Збігає дві години, і коли молодик сідає для співбесіди з імміграційним чиновником, він уже не може відтворити в пам’яті те прізвище, яке йому порадив назвати старий. Ляснувши себе по чолі, засмучений молодик бовкає мовою ідиш: Ikh hob fargessen (Я забув)! І от чиновник з острова Еліс відґвинчує ковпачок на своїй авторучці і старанно записує в свою книгу: Іхабод Фергюсон.
Фергюсонові анекдот сподобався, і він, почувши його від матері за сніданком у кухні, голосно розреготався, але коли потому дошкутильгав нагору до своєї спальні, піймав себе на думці, що не може перестати думати про нього, а позаяк нічого від думок його не відволікало, він і далі розмірковував про бідолаху-іммігранта увесь ранок і до полудня, і от, на тому рубежі, історія звільнилася з царства жартів і стала приповістю про людську долю й нескінченно розбіжних шляхах, на котрих людина мусить опинятися, поки рухається життям. Молодий чоловік раптово розщеплюється на трьох молодиків, і всі вони тотожні, проте в кожного – своє прізвище: Рокфеллер, Фергюсон і довга, важковимовна Х, що прибула з ним на острів Еліс із Росії. За анекдотом він врешті-решт виявляється Фергюсоном, оскільки імміграційний чиновник не розуміє мови, якою говорить прибулець. Це, власне, доволі цікаво – одержати прізвище, нав’язане тобі через чиюсь бюрократичну помилку, а відтак носити його аж до кінця життя. Цікаво – в тому сенсі, що дивно, кумедно або й трагічно. Російський єврей перетворився в шотландського пресвітеріанина п’ятнадцятьма штрихами чиєїсь авторучки. І, якщо єврея приймають за протестанта в білій, протестантській Америці, якщо кожна людина, з якою він зустрічається, машинально гадає, що він – хтось інший, а не той, ким є насправді, як це вплине на його майбутнє життя в Америці? Точно сказати неможливо, та можна припустити, що якась різниця існуватиме, що життя, котре він вестиме як Фергюсон, відрізнятиметься від того, яким він жив би в особі молодого юдея Х. З іншого боку, молодий Х був не проти стати Рокфеллером. Він погодився зі старшим співвітчизником щодо необхідності вибрати собі інше ім’я, а що, якби він згадав його і не дозволив вислизнути з пам’яті? Став би Рокфеллером, і з того дня й надалі люди гадали б, що він – член найбагатшої родини в Америці. Його ідишський акцент нікого не ввів би в оману, але чому б не припустити, що він належить до іншої гілки сім’ї, до якоїсь із другорядних іноземних гілок, котра може підвести свої кровні лінії безпосередньо до Джона Д. та його спадкоємців? А якби молодий Х. докумекав назватися Рокфеллером, як це вплинуло б на його майбутнє життя в Америці? Було б у нього те ж саме життя чи якесь інше? Поза сумнівом – інше, сказав собі Фергюсон, але в чому саме інше, цього не допетраєш.
Фергюсонові, котрого звали не Фергюсоном, цікаво було уявляти, що народився він справді Фергюсоном чи Рокфеллером, кимось з іншим прізвищем, а не Х, котре йому дали, витягнувши його з материної утроби 3 березня 1947 року. Насправді ж батькові його батька не давали іншого прізвища, коли він 1 січня 1900 року прибув на острів Еліс, – а якби дали?
З цього питання й народилася наступна книга Фергюсона.
Не одна особа з трьома прізвищами, сказав він собі того дня, котрий настав 1 січня 1970 року, у сімдесяту річницю прибуття його діда до Америки (якщо вірити родинній легенді), тієї ж самої людини, котра не стала ні Фергюсоном, ні Рокфеллером, і його в 1923 році розстріляли на чиказькому складі шкіряних виробів, але заради самої історії Фергюсон почне з діда й анекдоту, а щойно анекдот у першому абзаці розкажуть, дід його вже не буде молодиком з трьома можливими прізвищами, а залишиться з однією, не Х і не Рокфеллер, а Фергюсон, і потому, вже розповівши історію про те, як познайомилися його батьки, як вони одружилися, як народився він сам (усе на основі анекдотичних історій, почутих від матері за всі ці роки), Фергюсон поставив це припущення на голову, й замість того, аби розвивати задум про одну особу з трьома різними прізвищами, він вигадає три інших варіанти самого себе і розповість їхні історії разом зі своєю власною (більш чи менш власною історією, оскільки він тоді теж стане вигаданим варіантом самого себе), й напише книгу про чотирьох ідентичних, але різних людях з одним і тим самим прізвищем – Фергюсон.
Ім’я народилося з жарту на тему найменувань. Суть анекдоту про євреїв із Польщі й Росії, котрі сідали на кораблі та допливали до Америки. Поза сумнівом, єврейський анекдот про Америку – і про ту велетенську скульптуру, що височить у гавані Нью-Йорка.
Мати вигнанців.
Батько незгоди.
Даритель незаконороджених імен.
Він і далі мандрував тими двома шляхами, котрі уявив собі чотирнадцятирічним хлопчиськом, так само йшов трьома дорогами з Ласло Флютом, і ввесь цей час, з початку свідомого життя, його не полишало невідступне відчуття, що розгалуженнями й паралелями шляхів вибраних і невибраних суціль мандрують одні й ті самі люди в один і той же час, люди видимі й люди-тіні, а світ, яким він є, ніколи не міг би стати чимось більшим, аніж часткою світу, оскільки реальне також складається з того, що могло б статися, але не сталося, що один шлях нічим не кращий і не гірший якого-небудь іншого, проте мука жити в одному-єдиному тілі полягає в тому, що в будь-яку певну мить ти мусиш стояти лише на одному шляху, хоча міг би опинитися на іншому й рухатися в цілком інше місце.
Тотожні, але різні, а значить – чотири хлопчика
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «4 3 2 1, Пол Остер», після закриття браузера.