Читати книгу - "Буря Мечів"

Джеймі рушив до стайні, де чималий гурт вояків сідлав коней.

— Сталеві Ноги! — покликав Джеймі.— То ви вже їдете?

— Щойно міледі буде готова,— сказав Волтон Сталеві Ноги.— Нас чекає мілорд Болтон. А ось і вона.

Грум вивів з дверей стайні чудову сіру кобилицю. На спині в неї сиділа худенька дівчинка з запалими очима, загорнута у цупкий плащ. Він був сірий, як і сукня під ним, і облямований білим атласом. Застібка, якою він застібався на грудях, була у формі вовчої голови з вузькими опаловими очима. На вітру розмаялися довгі каштанові коси дівчини. З обличчя вона гарненька, думав Джеймі, тільки очі сумні й сторожкі.

Побачивши його, вона схилила голову.

— Пане Джеймі,— привіталася вона тоненьким схвильованим голосом.— Ви такі ласкаві, що прийшли проводити мене.

Джеймі зблизька роздивлявся її.

— То ти мене знаєш?

Вона закусила губу.

— Може, ви не пам’ятаєте, сер, я тоді була менша... але я мала честь познайомитися з вами у Вічнозимі, коли король Роберт приїздив навідати мого батька лорда Едарда,— сказала вона й, опустивши великі карі очі,— пробурмотіла,— я — Арія Старк.

Джеймі ніколи не звертав особливої уваги на Арію Старк, але йому здалося, що ця дівчинка наче старша.

— Я так розумію, тебе віддають заміж?

— Я виходжу за Ремсі, сина лорда Болтона. Він був раніше Сноу, але його світлість зробив його Болтоном. Кажуть, він дуже хоробрий. Я така щаслива!

«То чого ти кажеш це так перелякано?»

— Зичу вам радості, міледі,— сказав Джеймі та знов повернувся до Волтона Сталеві Ноги.— Ви отримали обіцяні гроші?

— Ага, і поділили. Хочу вам подякувати,— північанин широко посміхнувся.— Ланістер завжди сплачує борги.

— Завжди,— підтвердив Джеймі й кинув останній погляд на дівчинку. Цікаво, думав він, є між ними бодай якась подібність? Це, звісно, байдуже. Справжня Арія Старк лежить уже, швидше за все, в якій-небудь безіменній могилі на Блошиному Дні. Коли і брати мертві, і батьки, хто наважиться назвати цю дівчинку самозванкою? — Щасти вам,— мовив Джеймі до Волтона. Нейдж підняв прапор миру, північани вишикувались у колону — таку саму рвану, як і їхні плащі,— і клусом рушили до замкової брами. Худенька дівчинка на сірій кобилиці серед них видавалася маленькою і жалюгідною.

Кілька коней сахнулися від темної плями на витоптаній землі, яка всотала кров і життя конюшого, що його так незграбно зарубав Грегор Кліган. Побачивши пляму, Джеймі знову розлютився. Він казав королівській варті не підпускати натовп близько, та цей йолоп сер Борос сам захопився поєдинком. Дурний хлопчисько теж, звісно, винен, як і мертвий дорнянин. Та більше за всіх винен Кліган. Перший удар, яким хлопцю відтяло руку, був випадковий, а от другий...

«Що ж, нині Грегор за це платить». Рани йому лікує великий мейстер Пайсел, але виття, яке чується з мейстрових покоїв, свідчить про те, що лікування йде не надто добре. «Плоть відмирає, а рани гнояться,— розповідав Пайсел на раді.— Навіть личинки там не затримуються. А судоми в нього такі, що доводиться йому рота кляпом затикати, щоб він язика собі не відкусив. Я вже зрізав стільки м’яса, скільки міг, обробляв рану і гарячою оковитою, і хлібною цвіллю, та все марно. Вени на руці чорніють. Коли я поставив йому п’явок, всі п’явки подохли. Мілорди, я маю знати, в яку згубну речовину княжич Оберин вмочив свого списа. Слід заарештувати решту дорнян, поки не зізнаються».

Та лорд Тайвін йому відмовив. «Із Сонцесписом у нас через смерть княжича Оберина й так буде чимало клопоту. Не хочу справу погіршити ще, заарештувавши його товаришів».

«Тоді, боюся, сер Грегор помре».

«Понад усякий сумнів. Я так і присягнувся в листі, якого відіслав князю Дорану разом з братовим тілом. Але померти він повинен від меча королівського правосуддя, а не від отруєного списа. Зціліть його».

Великий мейстер Пайсел перелякано кліпнув. «Мілорде...»

«Зціліть його,— повторив лорд Тайвін роздратовано.— Вам відомо, що лорд Вейрис послав рибалок у води навколо Драконстону. Вони доповідають, що обороняти острів лишилася жменька вояків. Лісянці з затоки зникли, а з ними й чимала частина війська лорда Станіса».

«От і добре,— заявив Пайсел.— Нехай Станіс і згниє там, у Лісі, от що я скажу. Ми нарешті позбудемося його з його амбіціями».

«Ви що, геть на дурня перетворилися, коли Тиріон вам бороду зголив? Це Станіс Баратеон! Він битиметься до кінця і ще трошки. Якщо він кудись відплив, це лише означає, що він вирішив продовжити війну. Швидше за все, висадиться у Штормокраї і спробує підбурити лордів штормових земель. Якщо так, йому кінець. Але людина сміливіша може поставити й на Дорн. Якщо він перетягне Сонцеспис на свій бік, то зможе розтягнути цю війну на роки. Тож у нас є причини більше не ображати Мартелів. Дорняни можуть вільно їхати додому, а ви зцілите сера Грегора».

Отож Гора-на-коні кричав — день і ніч. Схоже, лорд Тайвін здатен залякати навіть Невідомця.

Піднімаючись гвинтовими сходами у Вежу білого меча, Джеймі чув, як у своїй келії хропе сер Борос. Двері сера Балона Свона теж були зачинені: він чатував біля короля вночі, тож спатиме цілий день. Якщо не рахувати Блаунтового хропіння, на вежі було зовсім тихо. Це Джеймі підходило. «Слід мені відпочити». Вчора, після танку з сером Адамом, у нього все так боліло, що він і не заснув.

Та коли він ступив до себе в покої, виявилося, що на нього чекає сестра.

Вона стояла біля відчиненого вікна, понад муром роздивляючись море. Навколо неї кружляв вітер з затоки, притискаючи до тіла сукню, від чого в Джеймі прискорився пульс. Вона була біла, ця сукня, як гобелени на стінах і завіси на ліжку. Розсипи крихітних смарагдів розцвітили краї широких рукавів і спіраллю повзли по корсажу. Більші смарагди вставлені були в золоту сіточку, яка стягувала золоті коси. Сукня мала глибокий викот, який оголював плечі й верхню частину грудей. «Яка ж вона вродлива!» Понад усе Джеймі кортіло зараз пригорнути сестру.

— Серсі,— він тихо зачинив двері.— Навіщо ти прийшла сюди?

— А куди ще мені йти? — вона обернулася до нього: в очах стояли сльози.— Батько ясно сказав, що в раді мене більше бачити не хоче. Джеймі, ти з ним побалакаєш?

Джеймі скинув плаща й повісив на гачок на стіні.

— Я щодня балакаю з лордом Тайвіном.

— Тобі обов’язково бути таким упертим? Він всього-на-всього хоче...

— ...примусити мене покинути королівську варту й