Читати книгу - "Обережно, тригери"

— Звичайно, ти кидатимеш за нас. Але не двосторонній четвертак!..

Качки, які змогли оглянути згаданий четвертак, коли мій батько кинув його у воду, одноголосно закричали на знак згоди, а потім граціозно й сердито попливли на інший бік ставка.

Батька це зачепило.

— Ці качки, — мовив він. — Вони були тут завжди. Як дійна корова. Вони були шмаркачами — найліпшими з усіх. Таких, як вони, можна обносити безкінечно. Тому я й обводив їх навколо пальця.

— Ти маєш знову заслужити їхню довіру, — сказав я йому. — А ще краще, якщо ти просто станеш чесним із ними. Почни нове життя. У тебе ж тепер є справжня робота.

Він працював у сільському заїжджому дворі навпроти качиного ставка.

Мій батько не почав нове життя. Він і зі старим не міг упоратись: крав свіжий хліб з кухонь двору, забирав недопиті пляшки червоного вина і ходив на ставок, щоб повернути собі качину довіру.

Цілий березень він розважав та годував їх, розказував їм жарти — словом, робив усе, щоб підлизатися до них. І тільки у квітні, коли світ заповнився калюжами, дерева переродилися й позеленіли, і все навколо скинуло з себе зимові шати, батько приніс із собою колоду карт.

— Зіграємо дружню партію? — запитав батько. — Не на гроші?

Качки нервово перезирнулись.

— Не знаю… — підозріло пробурмотіли деякі з них.

Раптом один старий крижень, якого я досі не бачив, люб’язно простягнув крило.

— Після всього свіжого хліба, після всього гарного вина було б грубо з нашого боку відмовитися від твоєї пропозиції. Мабуть, зіграємо в джин-раммі? Чи у щасливі сім’ї?[29]

— А може, в покер? — докинув батько з байдужим виразом обличчя, і качки погодились.

Мій батько був щасливий. Йому навіть не довелося підштовхувати їх до гри на гроші, ніби щоб було цікавіше — старий крижень зробив це за нього.

За ці роки я трохи навчився, як треба роздавати знизу: я спостерігав, як батько вночі сидів у нашій кімнаті і вправлявся знову й знову, та цей старий крижень міг і його навчити кільком трюкам. Він роздавав знизу. Роздавав зсередини. Він знав, де була кожна карта у колоді, і йому вистачало лише помаху крила, щоб перекласти їх туди, куди потрібно.

Качки повигравали в батька все: гаманець, годинник, взуття, табакерку і навіть одяг, який був на ньому. Якби качки прийняли під заставу хлопчика, то він би втратив і мене, та, мабуть, багато в чому так і вийшло.

Назад в заїжджий двір він повертався в самій білизні і шкарпетках. Качки сказали, що не люблять шкарпетки. То якась суто качина штука.

— Ну, у тебе хоч залишились шкарпетки, — сказав я йому.

Того квітня мій батько навчився не довіряти качкам.

Травнева історія

У травні я отримала анонімну листівку до Дня матері. Це мене спантеличило. Коли б я мала дітей, то знала б про це.

У червні я знайшла записку з текстом: «Нормальну роботу буде відновлено найближчим часом», приліплену до дзеркала моєї ванної разом з кількома почорнілими мідними монетками невідомого номіналу та походження.

У липні я отримала три листівки з інтервалом у тиждень. На всіх були штемпелі Смарагдового міста з країни Оз, а у тексті йшлося про те, що відправник чудово проводить час і просить нагадати Дорін, щоб вона поміняла замки на задніх дверях, а ще пересвідчитися, чи вона скасувала доставку молока. Я не знаю нікого на ім’я Дорін.

У серпні хтось залишив на моєму порозі коробку шоколадних цукерок. Прикріплена наклейка попереджала про те, що ця коробка є доказом у важливій судовій справі, тож у жодному разі не можна їсти цукерки, доки з них не знімуть відбитки. Через серпневу спеку цукерки розм’якли і перетворилися на липку коричневу масу, тож я викинула цілу коробку у смітник.

У вересні я отримала пакунок, який містив перший випуск «Action Comics»,[30] перше фоліо п’єс Шекспіра та сам-видавницький примірник невідомого мені роману Джейн Остін під назвою «Дотепність і дика природа». Мене не надто цікавлять комікси, Шекспір або Джейн Остін, тому я залишила книжки у дальній спальні. Коли через тиждень я шукала, що почитати у ванній і зазирнула до спальні, їх вже не було.

У жовтні я знайшла записку з текстом «Нормальну роботу буде відновлено найближчим часом. Чесне слово», приліплену до стінки мого акваріума з золотими рибками. Було схоже на те, що дві золоті рибки забрали та замінили на ідентичні.

У листопаді я отримала послання від викрадачів з конкретними вимогами, які треба виконати, якщо я бажаю побачити свого дядька Теобальда живим. У мене немає дядька Теобальда, та однак я цілий місяць носила в петлиці рожеву гвоздику і їла самі салати.

У грудні я отримала різдвяну листівку зі штемпелем «ПІВНІЧНИЙ ПОЛЮС», у якій ішлося про те, що цього року через друкарську помилку я не потрапила ані до списку чемних, ані до списку нечемних дітей. Ім’я у підписі починалося на «С» — можливо, мався на увазі «Санта», але мені воно нагадувало «Стів».

У січні я прокинулася і побачила, як хтось написав червоногарячою фарбою на стелі моєї крихітної кухні слова «ЗАКРІПІТЬ СВОЮ МАСКУ, ПЕРШ НІЖ ДОПОМАГАТИ ІНШИМ». Частина фарби накапала на долівку.

У лютому до мене на зупинці підійшов чоловік і показав чорну статуетку сокола, яка лежала у нього в пакеті. Він попросив, щоб я допомогла захистити її від Товстуна, а тоді побачив когось у мене за спиною і пустився навтьоки.

У березні я отримала три сумнівні повідомлення. В першому йшлося про те, що я, можливо, виграла мільйон доларів, у другому — що мене, можливо, прийняли до складу Французької академії, а в третьому — що я, можливо, стала номінальним правителем Священної Римської імперії.

У квітні я знайшла записку на тумбочці біля ліжка. В ній вибачалися за проблеми в роботі і запевняли, що тепер усі несправності Всесвіту виправлено назавжди. Текст закінчувався словами: «ПРОСИМО ВИБАЧЕННЯ ОД НЕЗРУЧНІ».

У травні я отримала ще одну листівку до Дня матері. Цього разу не анонімну. Там був підпис, але я не змогла його прочитати. Ім’я починалося з «С», але я майже впевнена, що то був не «Стів».

Червнева історія

Мої батьки розходяться в думках. Такі вже вони люди. Та це ще півбіди. Вони сваряться. Через усе. Я досі не до кінця розумію, як їм вдалося не сваритися достатній час для того, щоб одружитися, не кажучи вже про те, щоб завести нас із