Читати книгу - "Повторення пройденого"

ходу? — припустив Антон, сподіваючись, що дитячу поліклініку нікуди не перевели.

— Правильно, — ствердно кивнула жінка і пішла своєю дорогою.

Антон з Настею зупинилися, вагаючись.

— Ну що, підемо до крамниці чи дочекаємося Толика у нього у дворі? — спитав Антон.

— Чесно кажучи, топати до крамниці мені не хочеться, але й сидіти поруч з бабцями — не фонтан, — сказала Настя.

— Може, у скверику почекаємо? — запропонував Антон.

Майже всі лавки були вільні. Діти вибрали ту, що дивилася на будинок, де жив Толик. Усівшись, вони знічев'я почали споглядати, як двірники змітають опале листя в купи. Нежарке осіннє сонце ласкаво пригрівало. Стояло чудове бабине літо, останні днинки, коли можна насолоджуватися теплом і сонцем. Проте голод заважав дітям оцінити всю красу життя.

— Я б зараз вола з'їла! Чому ми не сходили в їдальню, коли нам пропонували? — зітхнула Настя.

— О! У мене ідея! Давай попросимо милостиню.

— Цікаво, як це ти проситимеш милостиню? — пирснула Настя.

— «Вибачте нам, будь ласка! Ми люди не місцеві. Усі речі вкрали. Дім згорів. Поможіть, хто чим може…» — затягнув Антон гугнявим голосом, наслідуючи жебраків з метро.

— Знову ти зі своїми жартиками, — відмахнулася дівчинка.

— Я серйозно. Все одно чекаємо. Заразом і час уб'ємо.

Настя витріщилася на Антона і покрутила пальцем біля скроні.

— Ти що, того?

— А що тут такого? Сама ж жалієшся, що хочеш їсти.

— Але жебрачити, як бомж, я не буду, — відмовилася Настя.

— А хто ми, по-твоєму? Справжнісінькі бомжі. І потім, це ж ніби як навмисно. Нас тут все одно ніхто не знає. Он і місце підходяще біля крамниці. Народу багато. Хтось та подасть.

— Як хочеш, а я не проситиму, — вперто стояла на своєму Настя.

— Гаразд. Учися, поки я живий. Заціни акторську майстерність, — усміхнувся Антон, підвівся з лавки й пішов у бік крамниці.

Глава 16

Вже якщо Антону що стукне в голову, то відмовити його було майже неможливо. Зрозумівши, що його не переконати, Настя теж попленталася до універсаму.

— Невже тобі не соромно жебрачити? — намагалася вона урезонити Антона, але той був настроєний рішуче.

— Я ж не винен, що бізнес тут не котить. Доведеться бити на жалість. Головне — знайти фішку.

Він окинув поглядом майдан, оцінюючи обстановку. Місце біля універсаму було людним. Неподалік від входу був прив'язаний пес незрозумілої породи. Коли двері шумно розчинялися, пес нетерпляче подавався вперед, сподіваючись, що з'явиться господар. Але зрозумівши, що обізнався, він знову сідав на задні лапи чекати.

Побачивши собаку, Антон радісно вигукнув:

— Ідея! Зараз ця псина заробить нам обід.

— Цікаво, як? — скептично посміхнулася Настя.

— Побачиш. Дай аркуш паперу і фломастер.

Настя слухняно дістала аркуш із зошита. Антон узяв фломастер і вивів друкованими літерами: «Подайте на корм тваринам».

— Ну, як тобі? — спитав він у Насті, сподіваючись на похвалу.

— По-моєму, бридня. Це чужий собака. Зараз він хапоне тебе за ногу і буде правий. Пожартував і годі.

— Я ще навіть не почав. Учися, поки я живий.

— Е ні, це без мене, — похитала головою Настя і нарочито відійшла.

Антон підступився до собаки. Пес схилив голову набік, з цікавістю подивився на хлопця і крутнув хвостом. Чекання йому добряче набридло, і він був не проти поспілкуватися.

Антон сів навпочіпки, погладив собаку і змовницьки підморгнув:

— Ну що, друже, попрацюємо удвох?

Пес радісно закрутив хвостом, неначе приймаючи правила гри.

Антон поклав перед собою бейсболку, взяв у руки оголошення і жалісливо заголосив:

— Пробачте, що я до вас звертаюся. Подайте на корм собаці. У неї цуценята. Десять штук. Годувати нічим. Допоможіть, хто чим може.

Коло них зупинилася висока огрядна жінка. Серце в Антона радісно підстрибнуло. Його план давав плоди. Він уже передчував, як жаліслива тітонька витягне гаманець, але вона докірливо сказала:

— Як не соромно! І хто ж тебе вчить жебракувати?

До неї підпряглася сухорлява бабуся.

— А ще, либонь, піонер! Куди тільки батьки дивляться?

П'єса розгорталася явно не за задуманим сценарієм, але новоявлений жебрак не збирався відступати. Глядачів додалося. Серед них мала б знайтися хоч одна добра душа.