Читати книгу - "Оцеола, вождь семінолів"

185
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 102
Перейти на сторінку:
сотворені Великим Духом, всі ми діти його, всі походять від однієї матері і вигодувані одними грудьми. Це означає, що ми всі брати, а брати не повинні ворогувати між собою і проливати кров один одного. Якщо кров одного з нас проллється на землю від удару його брата, то закривавлена земля буде голосно волати про помсту і на нас впаде гнів Великого Духа. Я хворий. Нехай інші, міцніші за мене, скажуть своє слово.

Один за одним піднялися кілька вождів і висловили свою думку. Прихильники переселення говорили в такому ж дусі, як Оматла і Чорна Глина. Це були Охала (Великий Воїн), брати Ітоласе, Чарльз Оматла і ще кілька вождів.

На противагу їм виступили патріоти: Акола, Яха Гаджо (Божевільний Вовк), Ехо Матта (Водяна Змія), Пошала (Карлик) і негр Абрам. Останній колись утік із Пенсакола, а тепер був вождем негрів, що жили з племенем мікосукі, і одним із радників Онопи, на якого він мав величезний вплив. Він вільно розмовляв англійською і на раді, як і в Оклавасі, виступав головним перекладачем з індіанською боку. Він був чистокровним негром. Про це свідчили товсті губи, широкі вилиці й інші фізичні особливості, притаманні його расі. Він був хоробрий, холоднокровний, проникливий і до кінця залишився вірним другом народу, який удостоїв його своєю довірою. Він говорив стримано і скромно, проте виявив тверду рішучість чинити опір планам агента.

Головний вождь ще не мав слова, і нарешті агент звернувся до нього.

Онопа – огрядний чолов’яга високого зросту. На позір, він не вирізнявся особливим розумом, але при цьому і не був позбавлений почуття власної гідності. Він не славився чудовою ораторською вправністю і, хоча був головним «міко» народу, проте користувався меншим впливом серед воїнів, ніж деякі молодші вожді. Тому його думку не варто було розглядати як вирішальну, яка б зобов’язала інших. Та називаючись «міко-міко» (вождем вождів) і будучи главою найбільшого племені мікосукі, він все-таки міг перетягнути чашу терезів на той чи той бік. Якби він висловився за переселення, патріоти могли б вважати свою справу програною.

Усі затамували подих. Білі і червоношкірі спрямували погляди на головного вождя. Його переконання були відомі небагатьом, і більшість не знали, яку думку він висловить. Тому зрозуміло, з якою тривогою всі очікували на його промову. Але в цю тривожну мить серед воїнів, що стояли за Онопою, почалося якесь пожвавлення. Вони розступилися, давши дорогу новому вождю, який, очевидно, був у великій пошані.

За хвилину він вийшов наперед. Це був молодий воїн у багатому вбранні, зі шляхетними рисами обличчя. Одразу впадало в око, що він вождь: про це свідчив його одяг. Але й без того видно було з першого погляду, що він народжений, аби вести за собою людей.



Молодий вождь мав чудову статуру напрочуд пропорційну фігуру Одяг він носив багатий, але не надто яскравий. Сорочка спадала красивими фалдами, обперезана на талії кольоровим вампумом, а стрункі ноги були обтягнуті гетрами з червоного сукна. На голові в нього пістрявіла пов’язка з трьома чорними страусовими пір’їнами, що спадали майже до плечей. На шиї висіли різні прикраси. Одна з них привертала особливу увагу: кругла золота плашка на грудях, на якій були вигравірувані промені, які виходять із центру, – зображення сонця, що сходить.

Обличчя вождя було розфарбоване червоним, але всі риси чітко виднілися: красиво окреслені рот і підборіддя, тонкі губи, міцна щелепа, що свідчило про твердість характеру, орлиний ніс, високе широке чоло і очі, як у орла, здатні дивитися на сліпуче сонце, не мружачись.

Коли з’явився цей вродливий чоловік, усіх присутніх наче вразило електричним струмом. Так буває в театрі, коли на сцені з’являється трагічний актор, виходу якого всі з нетерпінням чекали. Сам молодий вождь тримався дуже скромно. Я збагнув, що бачу справжнього героя не з його манер, а з хвилювання інших. Дійові особи, які виступали досі, виявилися лише другорядними акторами. А цей молодий вождь і був той, на кого очікували всі семіноли!

У рядах індіанців почалося пожвавлення, пронісся шепіт, що переріс у гул голосів; натовп здригнулася в єдиному пориві, і потім одночасно, наче вирвалось із одних грудей, прозвучало ім’я: «Оцеола!»

Розділ XXVIII
Сонце, Що Сходить

Так, це був Оцеола. Мовою індіанців це означає «Сонце, Що Сходить». Той самий Оцеола, слава якого досягла найвіддаленіших куточків країни, той самий Оцеола, який викликав такий жвавий інтерес і в нашому училищі, і на вулицях міст, і в аристократичних салонах. Це він так несподівано з’явився в колі вождів.

Варто кілька слів сказати про цього незвичайного юнака.

Спочатку він був простим воїном, потім – молодшим вождем, який майже не мав прихильників. Та раптом, наче за помахом чарівної палички, завоював довіру всього народу. Тепер патріоти покладали на нього всі свої надії. Його мужність надихала їх, і його вплив із кожним днем дедалі зростав. Його ім’я дуже йому пасувало. Якби це було не справжнє ім’я, то можна було б подумати, що він навмисне обрав його. У ньому було щось пророче, символічне, бо зараз для семінолів він і справді був «сонцем, що сходить».

Відчувалося, що Оцеола справив велике враження на вояків. Імовірно, він уже був тут давно, але досі не виходив у перші ряди вождів. Боягузи і слабкодухі з його приходом заспокоїлися і зітхнули з полегшенням, а вожді-зрадники зіщулились од страху під його поглядом. Я помітив, що брати Оматла і навіть лютий Луста Гаджо позирали на нього з неприхованою тривогою.

Прихід Оцеоли вразив не лише індіанців. Зі свого місця я бачив обличчя агента. Він зблід і зніяковів. Було ясно, що поява Сонця, Що Сходить, йому була не на руку. Я стояв поруч із генералом і не міг не почути того, що агент роздратовано прошепотів йому.

– От біда! Якби не він, ми б напевне перемогли! Я сподівався прибрати їх до рук до його приходу. Навмисне назвав йому не ту годину – так не допомогло ж! Чорти б його вхопили! Він зіпсує нам усю справу… Ось він нашіптує щось Онопі, а старий дурень витріщився на нього, мов дитина… Тепер і він коритиметься йому в усьому, як немовля! Та він і є не що інше, як доросле дитя. Тепер усе скінчено, генерале! Нам не уникнути війни!

Почувши цю розмову, я пильніше придивився до Оцеоли. Він стояв позаду Онопи, трохи нахилившись до нього, і я чув, як він шепотів йому щось своєю мовою. Тільки перекладачі могли б зрозуміти,

1 ... 31 32 33 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оцеола, вождь семінолів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оцеола, вождь семінолів"