Читати книгу - "Паперова лялька"

– Ні. З Вами – ні. Я знайома Вашого чоловіка…

Отут у Діни проклюнулися деякі підозри щодо причин цього раптового візиту. В рівному приязному голосі з’явилися металеві нотки:

– І що ж Ви хочете від мене?!

Гостя набрала повні легені повітря і видихнула, як в ополонку стрибнула:

– Відпустіть його до мене. Відпустіть!..

– Ви чекаєте на дитину?

– Ні… Тобто, так. Тобто, ні, я не вагітна. Але я мрію про дитину!

– І Женя… Тобто, Євген Тимофійович теж…Мріє? – Діна починала потроху закипати.

– Ну, він так прямо не казав, але ми палко кохаємо один одного. І дитині він буде радий, я знаю, я відчуваю. Он у Вас же є діти, буде з ким доживати на старість. А мого нареченого забрали перед самісіньким весіллям. Більше я його не бачила… Відпустіть, благаю!

– Нашу розмову закінчено, я вважаю. Мені треба поговорити з чоловіком. Залиште квартиру! – Діна через силу стримувала лють.

Дівчина вийшла. Діна від розпачу ладна була розтрощити все, що підпадало під руку. Сволота, брехун! Як він міг! Як же його тепер бути?! Негідник, зрадник!

Час було готувати вечерю, але з тремтячих рук все випадало, очі затягнуло сльозами.

Женя повернувся з роботи. Скинув пальто, зайшов до кухні поздоровкатися. Діна намагалася щось таки приготувати і тримала в руці склянку з олією.

– Привіт. Як пройшов день? – доброзичливо привітався Женя.

Діна не втрималася і жбурнула склянку в чоловіка, але влучила в стіну. По вапняній побілці розповзлася жирна неохайна пляма.

– Як пройшов день? А як в тебе пройшов день? Милувався з отією очкастою курвою? Геть від мене! Геть! Бачити тебе не хочу!

– Діно, що трапилося? Ти можеш пояснити спокійно?

– А ти сам не розумієш? Тобі треба розтлумачити? Так от, я кидаю тебе, і можеш йти кохатися з молоденькою! Тобі вже давно свербить, як бачу! Геть!

Женя поставив табурет біля дверей, важко опустився на нього і спробував вгамувати Дінину лють.

– Добре, добре. Зробиш, як вважаєш за потрібне. Але ти можеш вислухати мене бодай три хвилинки? Чи я забагато прошу?

Діну вже покинули сили. Вона відвернулася до вікна, аби не видно було сліз. Та все одно схлипування її викривали з головою.

Женя обережно почав розповідь:

– Я знаю, про кого ти ведеш. Але зрозумій, це геть не те, що ти собі вигадала!

– Я вигадала?! Чи мені оте дівчисько примарилося, а ти чистий наче янгол?

– Ні! Та спробуй мене зрозуміти…

– О, я чудово тебе розумію! Власна жінка стала застара!

– Діно, мені важко тобі в цьому зізнаватися, але вже скажу, як є. Ця нещасна жінка просила мене подарувати їй одну ніч, всього одну ніч, аби хоча б краєчком пізнати те щастя, яке вона через війну втратила назавжди.

– А ти геть не хотів! Прошу, кинь виправдовуватися! Мені гидко слухати! Можеш йти до неї! Щасливої дороги! Мама сама п’ятьох виростила, і ми якось впораємось! Без тебе!

– Я дітей не кину, допомагатиму…

– Ага, то ти вже налаштувався йти? Будь ласка! Геть, геть!

Суперечка зайшла в глухий кут.

Повернувся зі школи Віталік. Спитав, що поїсти.

– Що знайдеш, – відрубала Діна, бо наготувати так нічого і не встигла.

Віталік відчув, що сьогодні можна уникнути нудного готування уроків, і спитав байдужим голосом: можна я погуляю, доки видно?

Діна чи чула, чи не чула, відповіла згодою.

Атмосфера в будинку була нестерпна. Женя уходив з дому якомога раніше, навіть не поснідавши, і повертався запізно, тільки щоб переночувати. Діна з ним не балакала.

Щось потрібно було робити. Діти теж відчували: у батьків щось скоїлося, але реагували по різному. Зоя батьківську сварку переживала болісно, а от Віталік тепер щодня ігнорував підготовку уроків. А оскільки мама припинила перевіряти щоденник, то й за двійки не дуже й переймався.

Якось Діна вирішила побалакати з дітьми. Почала с дочки:

– Доню, ти ж розумієш, в житті буває усіляке. Трапляється, що батьки й розлучаються, але не припиняють любити своїх дітей. То в такому разі з ким би ти залишилася: з татом чи зі мною?

Зоя підсвідомо очікувала на щось подібне, але все одно не була готова. Вона розплакалася, зачинилася в своїй кімнаті і звідтіля розпачливо вигукнула:

– Я ні з ким із вас не хочу жити! Дайте мені спокій!

Діна пожалкувала, що почала розмову передчасно. Треба було підготуватися, і розмовляти разом з чоловіком – Зоя дуже любила