Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга"

Давні зароки. Водовідводом, крізь віконце на горищі — та на дах. Через безодню вулиці. Магічні слова з вуст вбраного в саван, викраденого з розореної могили Чорнокнижника:

— Я наказую вам з'явитися!

Демон став перед алтарем, як одна з п’яти почвар, що прийшли на виклик.

— Я наказую, щоб ви служили мені!

Жоден із них не міг йому не скоритися. Усі п’ятеро стали рабами виголошених ним стародавніх зароків.

Чорнокнижник умочив пальці в кров, покропив нею демонів і, кинувши їм до ніг вощану лялечку, наказав:

— Принесіть мені його серце, — і додав, відповідно до угоди: — А душу залиште собі.

Демони впали навпочіпки й обнюхали лялечку, запам’ятовуючи запах волосся на її голові, запах її одежі, — чогось того, що надягала на себе людина, прокляттям якої вони тепер стали.

— Рушайте! — наказав Чорнокнижник, — і вони слухняною зграєю вилетіли з драпірованої важкими шторами кімнати.

Сьомий

Безлюдна міська ніч. Нічого, крім поодиноких ліхтарів та ще рідше — освітлених вікон. Він шукав, але знайти не міг. Бодай когось. Хоч якийсь звук, якийсь порух.

Почувся шерех із-за підвальних дверей, і демон кинувся туди та одразу ж відсахнувся. Його відкинуло сичання котів, що жили там.

— Тьху, — це було щось більше за страх.

Пляма ліхтарного світла, мимо, майже при самій стіні.

Освітлене вікно на другому поверсі. Демон стрибнув і завис на підвіконні, зазираючи крізь щілину між гардинами; старенький телевізор, не менш стара електропіч, що висвічує пластиковим багаттям, манюсінька ялинка на телевізорі, єдиний мандарин у вазочці, притулена до нього листівка та подарунок — недорога каламутна пляшчина.

— Пусте, — демон зістрибнув на вкриті снігом плити.

— О! — він одразу ж побачив попереду перехожого, котрий надсилу струшував сигаретний попіл. — А ось і ти!

І він кинувся навздогін.

Восьмий

Занедбана квартира, бруд, у кутку — єдині черевики.

Похилений чоловік сидів біля вікна, притиснувшись коліньми до батареї. Підібрана десь ялинкова гілка поміж двома стирчаками гвіздків на стіні. Запарений у півлітровому слоїку чай. Линялий светр із обвислими ліктями та постряпаними рукавами.

Демон стояв біля нього і слухав:

«Сніг. Знову йде сніг. Нічого, крім снігу. Сніг.»

І — теж саме упродовж двадцяти хвилин.

«Сніг… Сніг… Сніг…»

Перед тим, як він простяг руку до сигарети на підвіконні, біс увійшов у нього, але не знайшов нічого, крім болю, загнаного так далеко, що залишилась сама порожнеча.

— Ти мусиш убити, — сказав демон.

Чоловік іще більше похнюпився.

— Ти мусиш убити.

Чоловік заперечно похитав головою.

— Вставай.

Чоловік підвівся.

— Чим убиватимеш?

Чоловік огледівся — в кухні було порожньо. Але на двох ящиках, поставлених один на другий та застелених газетою, лежав довгий і гострий, мов лезо, ніж. Він побачив його відразу.

— Чудово. Бери його.

Він квапився вивести чоловіка з будинку:

— Ходімо! Ходімо! Ходімо!

Дев’ятий

Дев’ять демонів вийшли з пекла, вихопились на землю першої ночі місяця-повні.

Озирнешся?

Подивишся у вікно?

Ти чуєш звук?

…демон летів містом, і тепер це місто належатиме йому довго-довго. Майже завжди.

— Ти невдоволений? — спитала Мачуха.

— Так, — озвався Вітчим.

— Дарма, — вона пригорнулась до нього. — Наступного разу.

— Авжеж, — сказав Вітчим, уникаючи її обіймів та відступаючи від порога, за яким було Пекло.

Розділ 4

Зло легко примушує слугувати собі.

Однак і Янголи можуть знайти того, хто допоможе їм, вирве з тварючих лап.

Так само, як