Читати книгу - "Бацила карбоната"

розпорядився Моеха. — Френко, ви цього разу підете зі мною. До речі, закрийте рота, Френко. Ви ще встигнете відкрити його, коли одержуватимете нагороду. Думаю, що тепер уже ніщо не врятує Сивого Капітана та його «Люцифер»!

Ховаючись поза деревами, Моеха і Френко наближалися до великої галявини. На дорозі вони побачили дві замасковані гармати. Їх стволи були скеровані на галявину. Моеха схвально кивнув головою: все було гаразд.

Ось він, «Люцифер»! Очевидно, ніхто з його команди не мав і гадки, що автомобіль оточено. І не так, як минулого разу, коли крім гвинтівок і кулеметів та ще гранат, в розпорядженні Моеха не було нічого. Тепер картина рішуче змінилася. Гармати… міни… До того ж — навряд чи «Люцифер» зможе відштовхнути від себе гарматні снаряди. Фантастика фантастикою, але снаряд, випущений з гармати, — цілком реальна річ, на яку не вплинуть ці фантастичні винаходи. В цьому Моеха був певний.

Хосе Френко торкнувся його рукава.

— Навколо «Люцифера» люди, пане Моеха, — прошепотів він збуджено. — Вони щось лагодять…

Дійсно, на фоні велетенського сіро-зеленого тіла таємничого автомобіля були помітні постаті людей в синіх комбінезонах. Двоє схилилися біля коліс автомобіля, троє були біля відчинених дверей. Ще один чоловік стояв на даху автомобіля.

Одним жестом Моеха наказав здивованому Френко залишатися на місці, а сам невимушеною ходою, мов прогулюючись, вийшов на галявину. Не встиг він пройти кількох кроків, як його побачили люди в синіх комбінезонах. Вони повернулися до нього, випроставшися.

Алонсо Моеха сам милувався собою. Ззаду на нього дивилися солдати, сапери і жандарми. Вони, мабуть, захоплювалися його сміливістю. Не менше мусила бути здивованою і команда «Люцифера». Хай дивуються, незабаром їх чекають ще більші несподіванки!

Моеха не спинився. Підвівши руку, демонструючи свої мирні наміри, він наближався до загадкового автомобіля. З досадою він побачив, як люди в синіх комбінезонах один за одним зникли в дверях «Люцифера», що автоматично зачинилися за ними. Проте, людина на даху все ще залишалася на місці. Гаразд, Моеха поговорить з нею!

То була висока, огрядна людина в синьому комбінезоні. Чисто виголене обличчя цього чоловіка було цілком спокійне; Очевидно, він звик добре тримати себе в руках і не виявляти ні здивування, ні інших почуттів.

Ще крок — і Моеха почув голос чоловіка на даху:

— Чи не досить, пане Моеха? Ми дозволили вам підійти надто близько. І чому ви залишили вашого колегу за деревами? Проте, це, звісно, ваша справа.

Детектив остовпів. Що це, вони бачили його? Його поява не була несподіваною для цього чоловіка? Втім, він разом опанував себе. Привітно махнувши рукою, Алонсо Моеха голосно сказав, примусивши себе посміхнутися:

— Бачу, що мені немає потреби називати себе. З ким маю честь?..

— Киньте гру в піжмурки, пане Моеха, — перебив його чоловік з даху. — Що вам потрібно тут?

Моеха розсердився:

— Я вдруге і востаннє пропоную вам здатися, — сказав він холодно і владно. — Минулого разу я недооцінив ваших можливостей. Тепер передбачено все. Прошу передати вашому начальникові те, що я скажу. Галявина оточена гарматами. Артилеристи чекають сигналу від мене, щоб почати обстріл вашого автомобіля. Не пробуйте тікати до моря. Всі дороги перетято гарматами. Крім того, всі шляхи міновано…

— Але міни не завжди вибухають, — насмішкувато зауважив чоловік з даху.

— Ви вірно зауважили, фугасні міни вибухають не завжди. Але в моєму розпорядженні є чимало електричних мін. Вони вибухнуть, щойно сапер натисне за моїм знаком на кнопку.

— Припустимо, — погодився його співбесідник.

— Але я не хочу зайвих жертв, — говорив далі Моеха. — Від імені уряду я обіцяю вам…

— Не варт обіцяти того, що від вас не залежить, пане Моеха, — знов перебив його чоловік у комбінезоні. — Досить, я зрозумів вас. Зараз я доповім про ваші слова Капітанові.

Він зник всередині автомобіля. Моеха чекав. Раптом він помітив, що «Люцифер» сунув з місця. Детектив здригнув: невже ще нова несподіванка? То хай, хай вони спробують щось зробити! Гармати напоготові, пальці саперів лежать на контактах електричних мін.

«Люцифер» повільно під’їхав до берега озера. І так само повільно він спустився на воду. Не зважаючи на велику вагу, сіро-зелений автомобіль легко тримався на поверхні води і тихо погойдувався.

І знов Алонсо Моеха розгубився. Значить, Сивий Капітан не хоче здаватися? Шкода, бо це було б дуже корисно детективові, — зважаючи на бажання каудільо захопити «Люцифер» непошкодженим… Ну, гаразд! Хай тоді скажуть своє слово гармати!

Повернувшися, Моеха швидко побіг до дерев: було б дуже недоцільним залишатися тут, під вогнем замаскованих гармат. Хосе Френко нетерпляче чекав його. Рот його відкрився, щелепа безпорадно відвисла. Він вказував на озеро:

— Пане Моеха, він тоне… чи ховається під воду… Дивіться!..

Справді, «Люцифер» швидко занурювався в воду. Вона доходила вже до його середини. Ні, цього не буде, не буде!

— Вогонь! — несамовито вигукнув Моеха.

Майже в ту ж саму мить (так здавалося детективові) вдарили постріли гармат. Проте, артилеристи націляли надто високо. Їхні гармати були наведені ще заздалегідь, коли «Люцифер» стояв на землі. А тепер над водою виднілася лише його верхня частина. Снаряди пролетіли вище неї і розбили кілька дерев на тому боці озера.

— Вогонь! — знов закричав Моеха. — Точніше!

Знов прогриміли постріли. Артилеристи нашвидку змінили приціл. І знов снаряди пролетіли мимо, бо від «Люцифера» над поверхнею води залишався вже самий дах з поруччям. Таємничий автомобіль поринав у воду несподівано швидко: жоден підводний човен не міг би змагатися з ним!

Проте, і артилеристи тепер не чекали дальших наказів Моеха. Вони стріляли, не вгаваючи.